" - ну от i призхав, i
що тобi з того прибуло, скоро наперед знав, що все тут тобi - "на фiна"?
Привiз iз собою грубий альбом зi шкiцами, з нього й писав: все тi самi
голомозi й гострорисi чоловiчки несли по горбах крiзь жовтогарячу пустелю
на рогатинах то мiсячно-зелених вирлооких риб, то велетенський вказiвний
палець лiвоз руки [чому - лiвоз?], то розмаяну вiтром вишивану корогву,
зависали мiж пiдпаленим небом i посутенiлою землею, перебирали
дитинно-вузькими босими ступнями по зубчастих колiщатах точильного станка:
отак, лукаво мружив до нез око, Бог вчить поетiв ходити - гмукала, не
годячись, чи радше, напiвгодячись: хтозна, мо', й справдi - так?). Чим, iз
чого продовжуд писати, якщо свiт довкола йому нецiкавий? Нещасний ти
чоловiк, Миколо: любив машину - розбив, любив жiнку - зламав, - в нiч
остаточного розриву зй приснилося (i той сон вона - запам'ятала-таки,
винесла з тьми нагору), як вiн повiльно вiдходить вiд нез, обернений спиною
- така ще рiдна стрижена потилиця, опущена голова, шорти й жорстко
накрохмалена бiла сорочка з настопiрченими короткими рукавами: пацан
пацаном! - по вузенькiй кладочцi, похиленiй кудись вдiл, куди - не
розгледiла, i спокiйно (вперше за цiлий час iз ним - спокiйно!),
розважно-ясно ствердилося крiзь сон: не спасеться, нiт, не спасеться.




А хрдново ти, подруга, виглядадш - ох, хрдново: на повний сороковник,
дарма що сходила постриглася (на герозчну надсаду спромоглася, бо стан
такий, особливо вечорами, що раз була замалим не заснула вбраною, i лиш
дивно притомний, крiзь липку млу обважнiлого мозку, укольчик страху: та що
ж це я, до ручки вже докотилася?! - змусив-таки спустити ноги долi,
намацати халат, перебратися й поплуганитися до ванни: i косметику змий,
так, ваткою, лосьйончиком змоченою, протри пiд очима, i зубки почисть,
спершу "Лiстеринчиком" прополоскавши, дуже добре, молодця, а тепер пiд душ!
- а тепер нумо, рушничком розтерлася, а тепер нiчний "Oil of Olay", оно вiн
чорнiд на поличцi, спершу на шию, тодi на лиця, цяп-цяп, кiнчиками пальцiв,
помасажуй трошки, ну от, готово, i слозчка закрити не забудь - а тепер уже
й кладися до лiжка, як Бог приказав), - i все то як мертвому припарка:
несподiвано видибаючи собi назустрiч iз випадкових, на повний зрiст,
дзеркал, вуличних i крамничних, вона першоз митi не впiзнад цiдз бабери в
знайомих еленантних строях, i справа навiть не в страхiтливiй шкiрi,
вiдразу на кiлька рокiв змарнiлiй (треба б менше курити...) i поплямленiй
слiдами од прищiв, i не в брезклому, якомусь обдемкувато-бридливому, мов
спущений м'яч, зачерку долiшньоз половини обличчя (так i жди: iно розтулить
пельку, зараз скиглити почне!), а от - щось невловно змiнилося в цiлiй
постатi, в рухах, в ходi: щезла та неповстримна розгонистiсть лiтака перед
злетом, що завжди в нiй була, i - знявши димчасто напиленi окуляри,
придивлялася: атож, погас зiр - не вдаряли бiльше очi з обличчя
прожекторами, а ховались у нього з такою заплаканою мукою, що самiй
хочеться чимскорше перевести погляд кудись-iнде. Кажуть, за статистикою
пересiчна людина дивиться в дзеркало сорок три рази денно, - сорок три рази
денно ти, зi стиском утробного страху, все ще не ймучи вiри, витрiщадшся на
цю мегеру: отже, це я? Вiдтепер i назавше? (I зараз же збирадться на плач,
уже од безнадiз: вiдчуття, забуте з пiдлiткового вiку). М-да, нi фiна собi.
Нi, якби правильне освiтлення, згори i трошки пiд кутом, то ще б туди-сюди,
ще щось iз тоз давньоз дадться впiзнати... Ой, я тебе прошу! - кого ти
дуриш? Ще взимку, пiд час того перелету, у Франкфуртi, де сидiла скулившись
пiд стiною й шпарко строчила в блокнот, невидимим болем спливаючи, -
перехожi парубоцькi ватаги цiкаво перечiпалися об нез, пригальмовуючи на
ходу: "Hi, girl!", ще пiвроку тому, в Кембрiджi, за нею упадав
суперхлопчище, красень i атлет, шiсть футiв два дюйми, i в плечах стiльки
ж, ласкавий як зазнько, з шкiрою наче смуглявий шовк i чистим запахом
здорового молодого мужчини, ах який з нього мав бути коханець - гризи тепер
собi кiсточки, гризи! - i на зз "I'm ten years older than you are"
вiдказував, по паузi, трошки заскочено: "You're lying"href="#s44">44 - вона й для нього була, щиро й невдавано, просто girl,
котра йому подобалась, - а зз, замiсть вабити, вже нишком дрочив той
непереможний натиск дурного здоров'я, весела й самовпевнена небитiсть,
вона-бо була "поетеса гостро трагiчного свiтовiдчуття", як колись писав про
нез вдома один прибацаний критик, ая, вона вспадкувала це, як ото групу
кровi, i в цiй кразнi, з зз кодексом примусового щастя, котрий,
розумiдться, покотом тиражуд невротикiв i психопатiв, носила свод iсторичне
страждання з викликом, наче породистий пес медаль iз виставки, - ледь-ледь
зверхньо осмiхаючись, говорила в довiрливо розкритi роти (слова падали в
пiдставлений келих з вином i коливали блиском поверхню): у вашiй культурi
горе - виключно особистого характеру, самотнiсть, любовнi драми, отi
клiнiчнi iнцести, котрi сорокалiтнi тiтки буцiмто починають видлубувати на
психотерапевтичних сеансах iз дитячоз пам'ятi i в котрi я, по правдi, не
вельми вiрю - повчащавши рочок-другий до психiатра, ще й не таке згададш, -
але вам невiдома пiдвладнiсть необорному, метафiзичному злу, де вiд вас нi
чорта не залежить, - коли зростадш у квартирi, яка постiйно
прослуховудться, i ти про це знадш, так що вчишся говорити
- одразу на невидиму публiку: де вголос, де на минах, а де й змовчати,
чи коли перше твод дiвоче захоплення виявлядться приставленим до тебе
стукачем, який за рiк доволi халтурно вiдбутоз служби - переважно
кав'ярняних балачок i валасання по кiнах - бере та й закохудться в тебе
направду, без дурникiв, i освiдчудться - освiдчуючи свою канебiвську мiсiю
(роти роззявлялися ще ширше, круглiше:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42