- на християнське доброчинство, а друзям розiславши пояснювальнi
листи: обод тяжко нездужали, тож, зваживши тверезо, вирiшили, замiсть
безпотрiбно тринькати загарований упродовж життя статок на лiкарiв та
медичну обслугу, лiпше допомогти молодим людям ставати на ноги, - чи зх
також поховають за церковною оградою, а чи тi, хто вжиткуватиме з зхнiх
мiльйонiв, одмолятьтаки в Бога зхнi душi? Темне це дiло - так
розпоряджатися собою: був в Освенцiмi такий пастор Кольбе, який в часi
черговоз "чистки" запропонував на розстрiл себе замiсть одного поляка, бо в
того лишалося вдома двод синiв, - есесiвець, хмикнувши, прийняв замiну, i
той чоловiк вижив i повернувся до себе в Варшаву - щоб довiдатися: обидва
його сини загинули пiд час бомбардування, от тобi й мадш! - ах, пасторе
Кольбе, Ви вплуталися не в свод дiло, Ви схотiли стати автором - i порушили
правила гри, бо той чоловiк таки мав загинути, i хтозна, може, аби не
влiзли Ви, його хлопцi зосталися б жити, i я щиро потерпаю, так-так, не
смiйтеся - потерпаю за долю Браунiвських мiльйонiв - чи справдi вони
принесуть кому-небудь щасливiший жереб, а чи, крий Боже, який-небудь
Браунiвський стипендiат згорить живцем пiд час пожежi в хiмiчнiй
лабораторiз, до якоз дiстався на той кошт, а ще iнший, вивчившись в Iталiз
на спiвака, по роках успiху й слави перерiже собi горлянку, коли стратить
голос? Шкода, що ваша кразна, властиво, не знала порядноз вiйни - вiйна дад
змогу багато дечого зрозумiти про життя i смерть, бо поодинчi долi, хоч якi
бувають промовистi, звичайно нiколи нiчого не навчають, рiк тому, пригадую,
в останнiх вiстях майнула прекумедна, якщо дозволите так висловитись,
iсторiя: у Нью-Йорку якийсь хлоп викинувся з вiкна хмарочоса, але
приземлився на дах припаркованого автомобiля цiлим i неушкодженим, тож, не
примирившися з невдачею - видать, теж був навчений змалечку домагатися
свого хоч хай би там що, - попхався назад на той самий стонадцятий поверх
i, уявiть, викинувся вдруге, за цим разом зломивши руку, ногу i ще щось там
собi ушкодивши, але так i не потрапив, сарака, поквитатися з життям, -
зiзнаймося, ледi й джентльмени, що в глибинi душi ми трохи дiткнутi
безецнiстю цього нахаби - чи то грабiжника, що натинався висадити дверi, од
яких не мав ключа, чи розбещеноз дитини, котра, тупаючи нiжкою, верещить:
"Дай!" - ну й спiймав облизня, i добре йому так), - в цiй кразнi, ледi й
джентльмени, з зз дедалi ряснiше множеними по пiдпiллю сатанiстичними
сектами, а на поверхнi - психiатричними кабiнетами, чи не час гарненько
застановитися над питанням авторських прав - над тим, що ми дiйсно можемо,
а до чого нам зась?
Хотiти бути автором - творити - зазiхнути на виключну преронативу Бога.
Бо нiхто з нас насправдi не творить, панi й панове, - всi ми пам'ятадмо
приклад на творче мислення зi шкiльного пiдручника психолонiз - русалка,
напiвжiнка-напiвриба, - яке вбожество, коли вдуматися, яка рiзницька
фантазiя - кусень звiдтам, кусень звiдтам, злiпили докупи - й запишалися:
куди ж пак, творцi! А ex nihilo - не пробували? Слабо? То ж то й ба... Все,
що нам дано - як дiтям на забавку - то готовi порiзненi скалочки дiйсностi,
франменти, подробицi, кольоровi фiшки якозсь великоз, неосяжноз
головоломки, по яких рачкудмо, не пiдводячи зору, обмацудмо, облизудмо,
обнюхуюмо собi в кайф, цiлком безневинне й придмне заняття, - тiльки штука
в тому, що фiшки часом (го, ще й як часто, i скiльком, i навiть не конче
ненiям!) вдадться стулити за невiдь-звiдки-взятим,
нiкому-неозброднимоком-невидним планом, у якому знати пульсацiю
самостiйного, немовби вже й органiчного життя. Тодi-то врубудться наша
авторська (ха-ха!) гординя: дмемось, ноношимось i уявлядмо себе творцями, -
а то просто вiдслонивсь був нам на шпаринку окрайчик первiсного
генерального плану, того самого, за яким було колись сотворено свiт - з
нiчого, цiльним i прекрасним, i вiд якого людство (коли? на якому
доiсторичному поворотi? в якiй пiренейськiй печерi?) - вiдступилося, й
пам'ять (таку нетривку! таку бентежно-зникому! а проте - як жити, коли не
стане й тiдз?) про ту початкову слiпучу цiлiсть зберiгають, опрiч релiгiз,
тiльки мистецтво й любов. (Я гадаю, мали рацiю всi отi клерикальнi
ринористи - iконокласти, пуритани та iже з ними, - що сама iдея iкони чи
храмовоз скульптури профануд божество, - спiлка релiгiз з мистецтвом дiйсно
д з боку релiгiз компромiс, неминуча поступка - вiд незмоги - уже! -
встановити прямий контакт, не вдаючись до пiдсунутих змислам,
вульгарно-наочних фiшок-фiфiшок: облуплена позолота на дошцi, згризений
негодою мармуровий нiс янгола, грубо розцяцькована статуетка в пiстрявих
лахманах. Правдоподiбно, колись прямий контакт - був, але що вже тепер за
ним побиватися... Релiгiя, зробившись соцiальним iнститутом, зiйшла на пси,
- в церквi, куди я поволiклася одного дня в надiз трошки розсiяти обложну
темну хмару, що знай з дня на день випiкала голову, не пропускаючи жодноз
прохолодноз думки, панував виразний дух замкненоз спiльноти: цiкавi позирки
на чужинку, товариське пристоювання гуртами на нанку пiсля служби,
витрiшки, смiшки, перемовляння, обмiн новинами - люди приходили як на свого
роду вечiрку - to socialize62, i молитися в
них перед очима було якось непристойно). Допуск до плану за нами ще
зберiгадться, - iндивiдуальний допуск, бо вiд самого плану людство за
останнi кiлька столiть сягнистою ступою вiдкочудться все далi й далi (чи не
з доби Вiдродження почавши, з того Мiрандолиного зухвалого: "Чоловiче!
Адаме! Я поставив тебе у центр всесвiту", - ну й стiй, правцем би тебе
поставило, i кожен сухорукий комплексант пнеться в Адами, а ми потiм
чухмаримо потилицю, не в змозi пiдрахувати мiльйони забитих:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42