одразу з
двох захiдних кразн зй погрожували судом i забороною права на в'ззд.
А ще кажуть, нiби лiтературою в наш час нiхто не цiкавиться, збуджено
подумала авторка й подалася до Сашка Задираки замовляти з себе новий,
якомога чепурнiший фотопортрет (його вмiщено в цьому виданнi) - для
майбутньоз судовоз справи. Тимчасом довкола роману закружляли перекладачi
ще з чотирьох кразн, i простий пiдрахунок показував, що, коли все буде
гаразд (постукати по дереву!), то на кiнець столiття перед сердешною
дослiдницею укразнського сексу погодяться вiдчинити ворота хiба тiльки
деякi держави Центральноз Африки та Тихоокеанського архiпелагу. Кепсько
обiзнанiй iз мiжнародним правом, але, як усi письменники (навiть i
укразнськi!), не вiльнiй од манiз величности, авторцi вже ввижалися
дипломатичнi конфлiкти, численнi ноти до укразнського уряду i, врештi,
повна мiжнародна iзоляцiя нашоз незалежноз держави. Звiдси недалечко було й
до танкiв окупацiйноз армiз. Нажахана такою перспективою, авторка, з натури
лояльна громадянка i патрiотка, вирiшила, що мусить придушити катастрофу в
зародку, i з цiдю метою доводить до вiдома читачiв наступне.
1) Нинiшнд видання д ддиною, призначеною для друку, версiдю роману.
2) Будь-якi iншi, наявнi в ксерокопiях, версiз, мають пiратське
походження, i за зхню циркуляцiю та можливе використання поза вiдомом
авторки вона вiдповiдальностi не несе.
3) Роман, як легко довiдатися з термiнолонiчних словникiв, - це жанр
художньоз лiтератури, а не роздiл iз особовоз (чи то судовоз) справи
автора, - вiдповiдно вiд усiх можливих аналонiй мiж описаним у цiй книжцi,
з одного боку, та реальними особами й подiями, з другого, авторка наперед
вiдмежовудться (французи в таких випадках кажуть: хай буде соромно тому,
хто погано про це подумад). Наостанцi авторка складад сердечну дяку друзям,
котрi стояли бiля витокiв цiдз книжки i, кожне на свiй спосiб, прислужилися
до зз появи на свiт: Лiндi Рейдер i Лiсi Сапiнкопф - за iдею, Михайловi
Найдану i Ростиславу Бойковичу - за дiяльну помiч у зз втiленнi, Аскольдовi
Мельничуку - за моральну i професiйну пiдтримку, без якоз теж нiчого б не
вийшло або, в крайньому разi, вийшло б щось зовсiм iнше.
Ну от i все, любий мiй читачу. За вiкном у мене то сонцем, то зливою
мерехтить над печерськими горбами липнева гроза, на сусiдському балконi
натхненно голосить ошалiлий пiвень, пiд балконом притулилася парочка
- i не помiчад, що дощ ущух, дзвонить телефон, i я, з нiжнiстю i жалем,
ставлю крапку в усiй цiй iсторiз: як звичайно закiнчували своз послання
древнi, я сказала - i спасла свою душу.
Оксана Забужко
Кизв, 31 липня 1995 року
Ще не сьогоднi, каже вона собi. Нi, ще не сьогоднi. В кухнi - крихiтнiй
eat-in kitchen1 (холодильник, електроплитка,
шафки з абияк учепленими дверцятами, що наврипились, iно вiдвернешся,
безсило вiдхилятися, як щелепа на вже-несамовладному обличчi, i все це
вiдгороджено невисоким дощаним стояком, щось нiби шинквасом, - на нього
можна просто з тоз вузесенькоз обори подавати до кiмнати - аякже, чому нi!
- ну хоч би вранiшню каву, або на обiд - пiдсмажене курча, таке, як ото в
телерекламах: золотаво зашкрумiле, мерехке од спiлих сокiв, iз грайливо
пiдiбганими нiжками вмощене на лапатих листках салати, засмажене курча
завжди виглядад щасливiшим од живого, просто промениться чудесним, смаглим
рум'янцем з утiхи, що зараз його з'здять, - можна також подавати
який-небудь джус, чи джин з тонiком у високих товстобоких шклянках, можна з
льодом, кубики, коли набирати, смiшно поторохкують, можна й без льоду,
взагалi, можливостей безлiч, треба тiльки одного - щоб хтось сидiв по той
бiк зхньоз довбаноз загороди, в якiй, здадться, завелася мурашва, бо по
стiльницi раз у раз повзе щось, що в гiгiднiчному американському домi не
повинно би повзати, та i в неамериканському теж, - хтось, кому ти це все
добро мала б, сяючи журнальною усмiшкою, з кухнi подавати, позаяк же там
нiхто не сидить i сидiти не збирадться, то ти наповажилась була воздвигнути
на стояковi iмпровiзований зимовий сад iз двох безневинних вазонiв - три
тижнi тому, коли ти сюди вселилася, то були: пишна темнозелена кучма в
жовтогарячих квiтах - раз, i рясне намисто лискучих, схожих на пластиковi,
червоних бубок на високих стеблах з еленантно завуженим листям - два; зараз
обидва вазони мають такий вигляд, нiби цi три тижнi зх день у день
поливалося сiрчаною кислотою, - на мiсцi буйноз кучми клаповухо звисають
кiлька пожовклих листочкiв з нерiвно обгорiлими краями, а колишнi тугi
червонi намистини щодалi, то бiльше нагадують сушену шипшину, навiщось
поначiплювану на рудi цурупалки, - найсмiшнiше, що ти якраз не забувала,
поливала свiй "зимовий сад", ти плекала його, як учив Вольтер, еге ж, ти
хотiла чогось живого в цiй черговiй, казна-якiй з ряду-йому-же-несть-кiнця,
тимчасовiй хатi, де бруди всiх попереднiх винаймачiв невiдмивно повсякали в
кожну шпарину, так що ти й не бралася зх вiдмивати, - але подлi
американськi бур'яни виявилися занiжнi на твою депресiю, що незбовтана
гусне в цих чотирьох стiнах, взяли й здохли, поливай не поливай, - а ти ще
хочеш, щоб тебе держалися люди!), - так ось, у кухнi з глумливо глупим
бульканням скапуд вода в раковину, i нiчим перекрити цей звук - навiть
касети на поставиш, бо портативний магнiтофончик також чомусь вийшов з
ладу. Правда, ще за вiкном, вузьким, як вiдчиненi дверцята шафи, темним о
цiй порi ("блайндерсiв" ти не опускадш, бо навпроти все'дно глуха стiна),
за протимоскiтною сiткою, либонь, застрягнувши в нiй, настирливо сюрчить,
як далекий телефонний дзвiнок, невидимий коник, - от так само настирливо
сюрчить i та думка, може, то взагалi вона й сюрчить, - а чому б не тепер?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42