"Чудш? - з
горища долинав химерний, ляскотючий звук: - кран прорвало, треба буде
майстра викликати", - провела, з-за спини, рукою йому по потилицi - проти
шерстi, нiби сподiвалася викресати iскри, що його чинити з цею ворохобнею в
собi, лщо менi робити з тобою?", i тут - заледве встигла вiдступитися -
влетiв Лесик у куртцi наопашки, вдарило крупним планом - танцюристо
закрутився об'дктив: iстерично-веселий жах з очей, рот, розчахнутий криком:
"Люди! Втiкайте, горить!" - хто - горить, що - горить, а вже були надворi,
тупо стояли, позадиравши голови: цiла мансарда двигонiла, обнята густим,
жовтяво пiдсвiченим димом, вiн бурхав у небо, i вже гоготiв, вже щось
наростало в ньому реготом, пiдносячись на повен зрiст, з трiском
проламуючись головою крiзь покрiвлю на волю, у-гу-гу-гуу, нарештi! - i вона
знову, мигцем, подивувалася, що не чуд в собi страху, що - вiдрубана, мов
не з нею те все дiдться, - вiд сусiдiв бiгла по дорiжцi окаряч молодиця,
навiщось напинаючись на бiгу чорною хусткою, хтось метнувся дзвонити,
заскакали на узбiччi зору обличчя й постатi, зчинилася веремiя, а вона
бачила тiльки його дивний, нетутешнiй якийсь, спокiй, зведений до низького
срiблястого неба профiль, руки в кишенях, згадала рядки з його листа,
невдовзi перед тим одержаного: "Звикаю до свого нового стану, але потребую
лiкiв. Згоден на лiкарню, тюрму, лоботомiю", - щось тут було не те, i коли,
по кiлькох годинах, як уже погасили, як вiдверещали, вiдблимали по снiгу
синюшними сполохами пожежки, а слiдчий ще не призхав, i компанiя, вся ще в
зашпорах збудженого смiху, кашлю, сякання - перший шок пересiвся, й
належалось вiдпружитися, - додавлювала заготовлену, було, пiд шашлик пляшку
коньяку в сухому й такому ж притульному, пiсля всього, флiнелi - вже мало
що не родина, ох братцi, ну нi фiна собi, лини-но ще, кому лимончика, уф,
кайф, здадться, вставило, дайте хто цигарку, - i вiн зненацька полiз у
сумку й витяг жменю бенгальських шпичакiв: купив уранцi на ринку, як зздив
по м'ясо, думав, зiзнався кротко, влаштувати невеличкий фейдрверк, - вибух
нервового реготу стряс флiнелем, аж шибки забряжчали: ну й ну, i влаштував,
- як це тобi вдалося? ти хоч слiдчому, чудш, не показуй, - склав зморшки в
усмiшку, розвернувся до нез, пiдваживши коротким, кинджальним зблиском
мiшкуватi повiки: "Може, ти хоч так мене запам'ятадш", - того-бо ранку,
перед пожежею, вона сказала йому, що зде до Америки. I нiчого не встановило
слiдство, геть-таки нiчогiсiнько, - просто вирвався звiдкiлясь дух вогню,
ким? чим випущений? - вирвавсь, i дев'ять мiсяцiв гнався за нею, вже по
американських широтах, в кухнi, надто поночi, як виходила перекурити, раз у
раз зринав виразний сiрчаний запах - чи то газ витiкав? - сковорiдки з
гюрзячим шипiнням плювались зй на ноги киплячою олiдю, опiки гозлися
кепсько, а вже при ньому, як прилетiв-таки, повiдкривалися, мов стинми,
прости Господи, - вiн сам залiплював зй пухирi на литках вiддертою вiд
ядшноз шкаралущi плiвою: "Посидь так, хай пiдсохне", - i лишалась сидiти
перед телевiзором, покiрно вклавши на coffee tablehref="#s35">35 своз нерiвно попiдсмалюванi сирi ковбаси, вже цiлком визутi
з усякого еротичного чару, - i врештi, останнього вечора перед тим, як
мали, хвалити Бога, вибиратись iз квартири, перетвореноз за час зхнього
спiвжиття на залютований бокс густо встояного, аж нiби видимого
темно-бурого чаду, - куди, неясно, тимчасом у мотель, аби якась перемiна, -
тодi, на прощання, вогонь повернувся в сводму первiсному виглядi: була
сама, готувала в кухнi вечерю, iз уже звичним вiдчуттям до нудоти
облягаючого стиску чекаючи на його поворот iз майстернi, щось там
обшкрiбала, спиною до плити, i враз озирнулась, як од поштовху, - конфорка
пiд каструлею палахтiла вже замалим не до стелi, i вже зароджувалось у
полум'з те саме зловтiшне гоготiння, з яким цього разу була сам на сам:
fire alarm36 чомусь мовчав, як паралiзований,
але над тим вона застановилася щойно перегодом, а першоз митi, машинально,
не рознiмаючи зцiплених п'ястукiв - в лiвому потiм виявила затиснуту
цибулячу лушпайку, - ринулася збивати полум'я трапленим попiдруч рушничком
- воно ж, несите, зрадiло, мов на це й чекало, рушничок зотлiвав зй в
руках, гейби плавився, швидко скручуючись почорнiлими, спахаючими жаром
краями, аж доки не здогадалася бурнути води - одну кварту, другу, третю, -
засичало, розповзлося здким смородом, стала серед кухнi з обгорiлою
ганчiркою в опущених руках: нi, Господи, не витримаю, уже не витримую! - i
так справдився зз сон - давнiй, минулорiчний, задовго до знайомства зхнього
побачений: деревцятко на роздорiжжi, трепетне й шурхотливе, хтось невидимий
запалюд пiд ним багаття, черконувши сiрником, i от - мить! - деревце
охоплене пожаром, котрий тут-таки й гасне, мовби на те лиш, щоб обглитати
крону з листя, i там, де перед хвилею деревцятко мiнилося свiтляною зеленню
на тлi неба, стримить гiркий, зчорнiлий кiстяк. З чим вас, ддвушка, й
поздравляю. "Розпукнуте дерево в голiм ряду - / Куди ж ти, дурненьке,
спiшило? / Ще й землю розкислу, безживно-руду / Пiстрява трава не замшила,
/ Ще вiтер весняний чазться, як миш, / Пiд вiттям, насторченим в мiтли, - /
А ти вже зiтхадш, а ти вже дрижиш / Клейким ряботинням на свiтлi! /
Навспинячки тягнешся, бiдне дитя, / З усiх свозх сокiв i нервiв - / Аж
чути, здадться, як млосно хрустять / Сустави, за зиму завмерлi..," - спершу
був цей вiрш, також недописаний - а слабо було дописати, до кiнця додумати
- слабо? - потiм той сон, потiм - усе, що було потiм. Валяй тепер,
розкопирсуй углиб, шар за шаром, археолонине ти горопашна, - тiльки жалiти
себе не смiй, нiщо-бо не ослаблюд так, як жалiсть до себе).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42