), - мужчина вдадться до останнього засобу
- смертi, i це, нiкуди не дiнешся, переконуд: ти нарештi остаточно стадш по
його сторонi. I твод отроцтво, якого, вiдхрещувалась, нiзащо не хотiла б
iще раз пережити, наздоганяд тебе через двадцять рокiв, випускад з
найглухiших пiдвальних закапелкiв тводз iстоти сплакану й зацьковану
дiвчинку-пiдлiтка, що заповняд тебе цiлком, i лунко, розкотисто регочеться:
а що, втекла?..


Може, й справдi - раби не повиннi родити дiтей, питад вона себе, мляво
втупившись у вiкно: вночi впав перший снiг, але тепер розтанув, i тiльки
вiтровi шиби припаркованих уздовж хiдника авт бiлiють телячими лисинками.
По хiднику пританцьовуючою ступою бреде негр у яро-червонiй куртцi й синiй
бейсбольнiй кепцi, сховавши руки в кишенi: похолоднiшало. Бо що д рабство,
як не iнфiкованiсть страхом, - вона пiдсовуд пiд лiкоть розгорнутого
блокнота, напiвсписаного такого натунку афоризмами, вiд яких - нi тепло, нi
холодно, як у пiдручнику з формальноз логiки. Рабство д iнфiкованiсть
страхом. А страх убивад любов. А без любовi - i дiти, i вiршi, й картини -
все робиться вагiтне смертю. П'ять балiв, ддвушка. You have completed your
research65.


Ледi й джентльмени - нi, наразi тiльки ледi, точнiше, одна ледi: Донна
зi схiднодвропейських студiй, одна з небагатьох, iз ким ти за цей час
заприязнилась, рослява напiвiрландка-напiвслов'янська мiшанка, досить
придмне для ока подднання: пшеничне волосся, теплi карi очi, високi вилицi,
шкiра, притрушена дрiбною зерню ластовиння, як добре пропечена булочка
кмином, - в унiверситетському буфетi, де ви умовилися на ланч, курити
заборонено, i Донна, допивши з паперового кубка ту гарячу темно-буру
рiдину, яку американцi чомусь називають кавою, тут-таки запихад в рота
жуйку: сублiмацiя курива. Це ремигання в нез виглядад цiлком симпатично,
може, тим, що Донна багато й щиро смiдться, i вiд того враження, наче цiлий
час розсмаковуд щось смiшне. Дисертацiю вона пише про нендеризм у
пост-комунiстичнiй полiтицi: зз не на жарт цiкавить, чому в тiй полiтицi не
було й нема жiнок, - запитання, що незмiнно заганяд тебе в глухий кут,
скiльки б тобi його не ставили захiднi iнтелектуали (блiн, ну звiдки менi
знати?). Здадться, Донна пiдозрюд, що тут корiнь усiх наших проблем: як усi
фемiнiстки, вона певна, що men are full of shithref="#s66">66, iно дай зм волю
- починаються вiйни, концтабори, голод, розруха, вiдключають гарячу воду
й електроенергiю, а факультету знов урiзають кошти на цей рiк, i справа з
зз докторатом затягудться. Отож твою iсторiю Донна бере - не те що до
серця, а, здадться, вiдразу собi до течки. Ледi й джентльмени, я продовжую.
Що-о?! - рвучко подадться наперед Донна, аж зз пшеничнi патлi,
зметнувшись, спадають у глибокий вирiз светра.
Як?! - обурюдться Донна, - як таке може бути? Як узагалi можна так
поводитися з живою жiнкою?!
О, май! - скрушно хитад головою Донна, з цiлком непритаманною зй
господарнiстю розгладжуючи долонями по стiльницi невидиму скатертину: жест,
що видад цiлковиту розгубленiсть, брак коментарiв. Нi, вона також мала
проблеми з свозм останнiм бойфрендом, але щоб таке!
Слухай, - каже Донна, й обличчя зй випогоджудться спокодм знайденого
рiшення: looks like the guy is severely sick, don't you think so?name="67a">67 Короткий курс психоаналiзу, шлях до душевного
здоров'я: знайти причину, i проблема знiметься сама собою. Чому досi нiкому
не спало на думку, що те саме можна б проробляти й з народами:
пропсихоаналiзував гарненько цiлу нацiональну iсторiю - i попустить, як
рукою знiме. Лiтература як форма нацiональноз терапiз. А що, not a bad
idea68. Шкода, що в нас, власне, нема
лiтератури.
Я тiльки одного не розумiю, - осудливо каже Донна: тут уже явно
зачеплено пiдвалини зз свiтогляду. - Я не розумiю, чому ти це все терпiла?
I mean, в лiжковi? Чому вiдразу не сказала: нi?
Концептуальний пiдхiд: боротьба жiнок за своз права. Що я можу тобi на
це вiдповiсти, Донцю? Що нас ростили мужики, обйобанi як-тiльки-можна з
усiх кiнцiв, що потiм такi самi мужики нас трахали, i що в обох випадках
вони робили з нами те, що iншi, чужi мужики зробили з ними? I що ми
приймали й любили зх такими, як вони д, бо не прийняти зх - означало б
стати по сторонi тих, чужих? Що ддиний наш вибiр, отже, був i залишадться -
межи жертвою i катом: мiж небуттям i буттям-якевбивад? Вкинувши до
смiттдзбiрнi послiдки ланчу - пластиковi тацi iз зужитим паперовим
начинням, кубками й тарiлками в яскравих соусних плямах - соя, кетчуп,
гiрчиця, сливовий джем (цинобра, кармiн, вохра, умбра), - як декоративнi
палiтри з театрального реквiзиту (мiсце першоз дiз - майстерня художника,
мiсце другоз дiз - квартира в student dorm69,
третю дiю скасовано з технiчних причин, квитки не повертаються, молитви не
вислуховуються), - вони прошкують до виходу, Донна штовхад склянi дверi,
короткий спалах морозного повiтря радiсно заслiплюд легенi, котяться авта,
проходять, смiючись, хлоп'яки в спортивних куртках з емблемою унiверситету,
горить угорi тривожне, електрично-синд небо, i високий, схожий на
обкутаного коцом Леонардо да Вiнчi, в розмаяних сивих космах жебрак на розi
простягад до них пластикову чашку з-пiд кока-коли, побрязкуючи дрiб'язком:
"Help homeless, ma'am!" - "I'm homeless myself"href="#s70">70, хитад вона головою: не до нього - в простiр.
- А знадш, - каже раптом Донна, повертаючись до нез, натягаючи
автомобiльнi рукавички й весело жуючи якусь нову думку, - все-таки цi вашi
схiднодвропейськi мужчини, вони, правда, бувають брутальнi, але в них бодай
пристрасть д, а в наших що?..


...I дивитимешся в iлюмiнатор, як повзтимуть валiзки по стрiчцi
вантажного конвейдра, аби зникнути в черевi лiтака, одна по однiй, i от уже
- пливучий пустий промiжок, i негр-вантажник у форменiй кепцi з написом
"USAir" вскочить у чорне нутро фургончика, i той рушить з мiсця, а поки ти
проводитимеш його поглядом, конвейдр приберуть, натомiсть на сiрому бетонi
темнiтиме проталина пiдсихаючоз калюжi:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42