], голос рiзко кинув: "Всьо" й у слухавцi закапотiли, як iз
крана, короткi гудки, то, втираючи змокрiлого лоба, почувалася таки, смiшки
смiшками, але знвалтованою, - молодий же хлоп, йолки-палки, вiн що, також
боявся живоз жiнки?).


Страх починався рано. Страх передавався у спадок - боятись належало всiх
чужих (кожен, хто виявляв до тебе зацiкавлення, був насправдi пiдiсланий
К-Б, аби вивiдати, про що у вас розмовлядться вдома, а потiм знову прийдуть
тi дядi й посадять татка в тюрму, - особливо пiдозрiлими були тi, хто
заводив вiльнодумнi балачки: класi в дев'ятому на мiськiй олiмпiадi з
лiтератури познайомилася з окуляристим вiдмiнником iз математичноз школи -
вiн мав рiдкiсну для пiдлiтка шкiру - як щойно очищений персик, i, пiд
ненормально товстими окулярами, видно було в профiль, - темнi й густi, мов
шовк, дiвочi вiз, а смiючись, напружувався цiлим тiлом, як то бувад з дуже
нервовими, iнтелiнентними хлопчиками, котрих не пускають у двiр гратися
самих, а виводять на прогулянку на повiдочку санчат, замотавши вище носа
вовняним кашне, - такi хлопчики завжди в тебе закохувалися, на те не було
ради, а втiм, вони багато читали й любили обговорювати прочитанi книжки, i
вiдмiнник з математичноз школи, невмiло-старомодно, наче протезом,
пiдтримуючи тебе на сковзанках пiд лiкоть - була зима, i вснiженi хiдники
щокрок поблискували пiдступно вислизнаною чорнотою, - мав необережнiсть
згадати "украинского писателя Винниченко - не читала?" - тебе з мiсця
вкинуло в жар: оце ж i д те, про що попереджали тато з мамою! - з
ленiнською хитринкою в очах [головне, що сама вiдчувала зз як ленiнську!],
з вiдтяжечкою такою лiнивою, мовляв, ну-ну, давай далi, я тебе все'дно
навилiт бачу, - вiдмовила, що - "нет, не читала", i, дочекавшись, аж
вiдмiнник видав усе, що знав, - i про УНР, i про емiграцiю [слухала вже не
сумнiваючись, хто перед нею, солодко обмираючи од близькоз небезпеки], -
приморозила його хiба ж так - карбуючи склади, барабанним пiонервожатським
голосом ["Атряд! Ррав-няйсь! Смiр-на!"] освiдчивши, що зз не цiкавлять
усякi там емiнрантськi покидьки, що в час, коли мiжнародна обстановка така
складна й напружена, i що зз завжди обурювала молодь, яка слухад рiзнi
радiоголоси, - вiн вирячився на нез обома парами скляних очей i, здавалось,
забув дихати: йшов зжачок по лiсi, забувсь як дихати i здох, - а щоб знав!
Задоволена була з себе як нiколи: перший iспит на дорослiсть - i не
послизнулась!). Нi, вона завжди казала, що не хотiла б iще раз пережити
свод отроцтво, - отi натужнi, несвiдомi спроби вирватись - iз глухо
забетонованого, спертого всерединi родинного гнiзда, за мурами якого здко
клубочився страх, болотяна млака, де iно оступись, видай себе - i шубовснеш
у смертну отхлань (по радiо, яке батько слухав вечорами, припавши вухом,
щiльно втискаючись у приймача, що оглушливо харчав, часом прориваючись
рiзким, небезпечно наростаючим металiчним свистом, передавали мемуари
вмираючого Сндгiрьова, пере-раховувались оперованi нутрощi, вiдбитi нирки й
мiхурi, iнсулiновi шоки, нвалтом вставленi зонди, калюжi кровi й блювотиння
на цементних долiвках - зведення з рiзницькоз, розрубка м'ясних туш:
Марченко, Стус, Попадюк, щокiлька тижнiв новi iмена, молодi й красивi, не
набагато й старшi за тебе буйночубi хлопцi, ти мрiяла про них, як ровесницi
про кiноакторiв, ось вiн вийде на волю, пошрамований i мужнiй, i ми
зустрiнемось, - тiльки вони нiколи не виходили, ефiр повнився зхнiм
конанням, тато сидiв по цей бiк i слухав, з року в рiк, вiдколи став
безробiтним, сидiв у хатi й слухав радiо), - вириватись не було куди,
скрiзь були комсомольськi збори, полiтзаняття й чужа мова, туди - як
чотирилiтньою на дзиглик насеред кiмнати, розказати дядям i тьотям вiршика,
- можна було виходити тiльки на те, щоб дзвiнким магнiтофоном видати зм вiд
них таки й вивчене, i тiльки в цьому був нарант безпеки - золота медаль,
червоний диплом, просування "по вдрьовочкд", мать його за лапу, скiльки
непотрiбу перепустила через голову! - а в п'ятнадцять рокiв звалилася з
депресiдю, скаржилася на тадмничi болi в шлунку, татко збився з нiг,
тягаючи по лiкарях, якi нiчого не знаходили, цiлими днями валялася в
постелi й iстерично плакала од леда-слова - таткова дiвчинка, очко в лобi,
то вiн чував, розпластавши крила, над зз першою менструацiдю, розважно
оповiдав зй, що це дуже добре, так мад бути з усiма дiвчатками, лежи, на
вставай, - подавав у постiль, як хворiй, покраянi скибочками яблука на
блюдцi, i вона лежала - зiбгана й занишкла, наполохана новим вiдчуттям,
коли - i соромно од вiдкритостi сводз тайни - ну але якi ж тайни можуть
бути од татка? - i, i - якось щемно-сторожко, незахищено-непевно: вiдчуття,
що повториться iз втратою дiвоцтва (якого потрапить здихатися аж пiсля
татковоз смертi!), i потiм, щоразу, - те саме вiдчуття навiчноз дочiрньоз
покори, остаточностi родового улягання, од чого мужики, не в'зхавши, до
чого воно, розумiдться, шалiють ("Ох як ти класно дадш!"), а потiм ти зх
кидадш. Рва-лася, авжеж рвалася, ще й як! - вся в гострих лiктях
самочинного розростання, до слiз мучений власною ваторопкуватiстю прищавий
пiдлiток, однi колготки, вiчно в бурих рубцях нитяних швiв, i одна сукенка
- шкiльна формена, пелюстково-бiло витерта на лiктях, на шкiльнi вечори
ходила - а ходила ревно, як мусульманин до мечетi! - в позиченiй блузцi й
куценькiй, пiонерськiй ще, бiлий-верх-чорний-низ, спiдничцi, й поздом злась
гiркою горяччю, дивлячись на цiлком уже "по-дорослому" прикинутих, у
"дорослих" перукарнях пiдстрижених, вибухлих повним цвiтом, як садок
вишневий коло хати, однокласниць - у зблисках перламутровоз помади й чорних
махаонах "ланкомiвських" вiй - десять керебе коштував синьо-голубий
патрончик такоз тушi, а мамина зарплата, на яку жили втрьох, виносила сто
п'ятдесят, ну й що було робити, як не вкрасти - в роздягалцi, з легкомисно
розкритого портфеля королеви старших класiв, - правда, дешевший тюбик,
польський, i наполовину зужитий, заспокоювала себе, що для тамтоз то не
втрата, i так воно й було, а все одно дев'ятнадцяте столiття, все одно
Жан-Вальжанiвська класична булка й Козетта пiд вiтриною ляльковоз крамницi,
i сором, i страх, i тайна, ганебна й солодка, як екзгибiцiонiстськi вправи
на самотi перед дзеркалом, - невмiло фарбувалась у шкiльному туалетi,
розвезькуючи попiд очима чорнi вiхтики, а пiсля вечора там-таки змивала,
люто вiддирала туш холодною водою з почервонiлих повiк:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42