всi рейси
"United" затримано, у Вашiннтонi, де мала пересiдати на калiкуватого
пенсiльванського "кукурузника", лютувала гроза, - заметалася вiд одного
службовця до другого, всi знай вистрiлювали хлопавками пустих усмiшок, що ж
робити, вона конче мусила встигнути сьогоднi на вечiр до Марка, завтра
вранцi вони планували вирушати автом до Нью-Йорка, до Кеннедi, зустрiчати
ненiального укразнського художника, що не знад ж (iдiот!) нi слова
по-англiйському, так класно було пiдiгнано сценарiй, i от на тобi! - мiняла
квиток на iнший рейс, сорок хвилин упрiвала в салонi пiд булькiт музики в
навушниках (щоп'ять хвилин перебиваний бадьорими обiцянками злетiти,
тiльки-но дiстануть дозвiл), у Вашiннтонському Dulles було так, мов перед
хвилею оголосили воднний стан: люди гупотiли коридором, метляючи
перекинутими через плече сумками, вищали вiзочки, скреготали колiщата,
заходилось ревом, на всьому протязi коридорного склепiння, невидиме
немовля, i вона й собi гналася за iншими, з поверха на поверх, петляючи, як
увi снi чи в хоррорфiльмi, вiд нейту до нейту, i, добiгши, сапаючи, як
собака-гончак, до закапелка з свозм кукурузником, розбилася з льоту об
мов-скеля-непорушного, професiйно погiдного клерка за стойкою: "Your plane
has just left, ma'am"50 - а наступний же коли?
- а наступний завтра опiвднi - бликнув зубами: "Have a good night!"name="51a">51 - матюкнулась, пiрвалась дзвонити Марковi, всi
телефоннi "бути" були переповненi, автомат з'зв монету, коло стойок
"United" бiснувався, качаючи права (от де рiзниця мiж нами й
американцями!), розвереджений тлум, чолов'яга з чомусь мокрою чуприною,
явно на межi епiлептичного нападу, трусив за барки також мокро-блискучого
лицем негра в "United"ськiй формi: "You're a jerk, you hear me, man? You go
and bring me your boss right now, you hear? Right now!"href="#s52">52 - той, з бiло вибалушеними очима, видирався, цвiкав слиною:
"You just don't call me names!"53 - i,
фокусницьким, чи то офiцiантським, еленантним жестом вихопивши з кишенi
рацiю, кликав, замiсть запотребованого боса, полiцiю, ну, таке й у Совдепiз
б сталося, - Розi заскиглила в трубку, що Марк уже визхав - в аеропорт, зй
назустрiч, - за шкляними дверима, в жовтяво пiдсвiченiй тьмi, знову закосив
дощ, пошкандибала до багажних конвейдрiв - забрати валiзки, ясно вже, що
ночувати доведеться в Вашiннтонi, маленький носильник з ямкуватим, мов з
iншого обличчя перенесеним носом, iно глипнувши на зз квитанцiз, радiсно
сповiстив, що вони встигли перекинути багаж iз бостонського рейсу на
дiдьчого кукурузника - дуже хапалися, мем, усього десять хвилин мали, але -
встигли, Богу дякувати, don't worry, ma'am54,
- стояв, розпромiнений свозм звершенням, i чекав на похвалу, аж шкода було
його розчаровувати: значить, багаж вiдправили, а мене нi? I стою я в
аеропорту Dulles, у городi Вашiннтонi, на пiвнiчноамериканському
континентi, на планетi Земля, через праве плече дамська сумочка, в лiвiй
руцi течка з комп'ютером, анi зубноз щiтки, нi пари бiлизни, летить зараз
десь над Атлантикою чоловiк, задля якого я все це затiяла, i ось це й д -
ддина моя адреса: трохи прийшовши до тями, викуривши двi цигарки,
перештампувала квиток - на Кеннедi: хай уже, раз таке дiло, Марк завтра
зустрiчад там нас обох - нарiзно, якось уже здибадмось; потелефонувала
вашiннтонським знайомим, що вiддавна кликали зз в гостi, хоч, мабуть-таки,
не опiвночi, - драстуйте вам, оце ж я тут, у Dulles, дайте води напитися,
бо так зсти хочу, що переночувати нiде, - от уже справдi, дослiвно; iз
записаною на клаптику паперу адресою - it's fifteen minutes drive, we're
waiting for you55, уфф, спасибi, не без добрих
людей свiт, - вiдчуваючи на вустах, од перевтоми, невiдлiпну посмiшку
розумово вiдсталоз дитини, потрюхикала на стоянку таксi, але й це ще був не
кiнець: за кермом трапився маленький пакистанець, в чизй твердiй,
розкотистiй тарабарщинi не вiдразу вгадувалась англiйська, - смiливо
рушивши в нiч, десь акурат на п'ятнадцятiй хвилинi вiн повернув до нез
голову в тьмi автосалону, повiльно, як на шарнiрах, свiтло зустрiчних
лiхтарень напливало й вiдринало, тiнями величезних невидимих риб, червоне
табло лiчильника мерехтiло, мов кардiограма в покинутiй лiкарями
операцiйнiй, - i спитав, чи знад вона дорогу, - перепрошую, але дорогу
належиться знати таксистовi, нi? - голизна порожнiх замiських автострад,
нiч без вогника обабiч траси, де я, Господи, хто я, чому я тут? - ще за
чверть години в'зхали в мiстечко, погналися виметеними мiсячними вуличками
- в один бiк, вiдтак, розвернувшись, у другий, як довго ви в Америцi? -
кричала вона з заднього сидiння, наче глухому, - п'ять рокiв, вiдказував
вiн, так само штивно тримаючи голову, - i спиняв кеб, i вмикав свiтло, i
витягав з-пiд сидiння зiм'яте простирадло мапи, обiруч тримаючись за нього,
мов за казковий килим-самолiт, що мад чудом вивезти, й чогось чекав,
втупившись у нього, зй тупо подумалося, що бiдака, мабуть, не вмiд читати,
- як, ви сказали, зветься вулиця? - перекочував у ротi камiнчики
неслухняних звукiв, не в змозi вимовити "Руперт стрiт", а чи то повторити
за нею, бо ж вона також говорила з акцентом, хай i не таким диркучим, "куд
ю кол дере?" - що-що? ага, could you call therehref="#s56">56, цебто туди, куди ми здемо, вже другу годину поспiль, моз
друзi там оце, либонь, навiснiють, подзвонила й пропала! - добре, давайте
сюди трубку, - раз, i вдруге, i втретд, спершу не було зв'язку, потiм
знервований Рон, який уже, виявлядться, телефонував до компанiз таксi,
давав пакистанцевi, котрий все не виходив iз сводз атараксiз, якiсь
багатоповерховi iнструкцiз, й знову починалося загнане метання в
химеричному плетивi безлюдних вуличок, нiби водiй вiддав усi своз реакцiз
машинi:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42