ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
"46 - а й справдi, нi фiна
собi заспiв - якраз iз таким "турка воювати", коб не часом! - i тому, тому,
дорогенька, скоро так, то - радiй i веселися, що не вмерла, бiдолашна
сексуальна жертва нацiональноз iдез, хоча, як гаразд зважити, то що тут
такого вже веселого, i на кий воно здалося, життя без любовi, i чи не лучче
було, лучче було вмерти, а ще краще, а ще краще та й не народжуватися, чим
тепер, чим тепер так катуватися (колись мала одну, також неабияк
патрiотично схарапуджену, товаришку, котра все нарiкала - мовляв, ми
закохудмося не в мужчину, а в нацiональну iдею, - й скiнчила тим, що
пройшлася кiлькарiчним демаршем по койках заморських дiдусiв, доки в
котрiйсь не осiла-таки, пiдчепивши бебi, - яке, не виключено, вирiсши,
може, навiть вивчить укразнську мову, якщо, звiсно, захоче, а тимчасом його
мама пiдробляд дешевими репортажами на укразнськiй "Свободi", яку Клiнтон
усе не збереться закрити, - витьохкуд колись рiдною мовою з тими, наче
пружини з матраца, випираючими чужинськими iнтонацiями, якi мають
засвiдчити, що вона вже - бери вище! - не з нашого села: вирвалась!): я до
того веду, ледi й джентльмени, що не бозна-який воно кайф - належати до
битого народу, як примовляла фольклорна лисичка, битий небитого везе, - i
так йому, битому, й треба, бiда в тiм, що при тому вiн примудрядться
спiвати, ну скажiмо, думу про безталанних невольникiв, i тим -
усправедливлюд власну принижену позу, бо мистецтво, гай-гай, завжди
всправедливлюд в стороннiх очах життя, котре його породило, i в тому його,
мистецтва, ве-еликий обман. Латинське ars, що просочилося в бiльшiсть
двропейських мов, нордичне Kunst, що вiдрикошетило у захiдних слов'ян
"штукою", - от де направду здоровий пiдхiд, аж чути бюргерську пообiдню
кислокапустяну вiдрижку: штука, забавка, безневинне трюкацтво, акробатичний
переверт на линвi, мелодiйний подзвiн бароккових дзигарiв i штудерно
рiзьбована табакерка, наше "мистецтво"- мастацтво тоз ж природи, тiльки так
- байдужно-поблажливим позiхом: ну-ну, чим там мастаки нас сьогоднi
потiшать? - i знешкоджудться, розчакловудться приховану пастку, i,
здадться, ддина церковнослов'янщина марно вицiляд застережного сухого
перста: "изкусство" - вiд "изкус", спокуса, ота сама, в яку молитва просить
не ввести.
Тiльки от одне, каже вона собi, вчотириста-сорок-третд (це що ж, уже
довiку?) розглядаючи в дзеркалi - мутному, в плiсняво-зеленкових процяпинах
(що ти хочеш, дешева квартира в убогому кварталi!) - свод грубо
вiдретушоване близькою старiстю (тридцять чотири роки, йо-майо!) обличчя.
Тiльки одне. Нас не вчили, цiла наша лiтература з зз культом трагiчноз
любовi - Iванко й Марiчка, Лукаш i Мавка, моз студенти були в захватi й
заявили, що "Лiсова пiсня" лiпша за Шекспiрову "Midsummer NightаDream", еге
ж, - якось забула нас попередити, що в дiйсностi трагедiз виглядають
некрасиво. Що смерть, у будь-якiй формi, д насамперед дiло брудне. А там,
де нема краси, - яка ж там iстина?
Обидно, блiн. Обидно. Пiти на нанок перекурити все це дiло?..
Вiдкриття: ось так сприймають свiт фригiднi жiнки! Був час - в останнiх
днях спiвжиття i зараз по розривi, - коли, забачивши по телевiзору еротичну
сцену, вона починала плакати. Тепер дивиться спокiйно, як зоолог на
злягання ящiрок (а iнтересно, як злягаються ящiрки?): двод напiвголих людей
на лiжку, мужчина кладе жiнцi руку на стегно, посувад вище, вона
повертадться до нього, розхиляючи зiгнутi в колiнах ноги, обхоплюд його за
шию, обод, стогнучи й вовтузячись, зливаються в поцiлунку... Слава Богу,
перемiна кадру.
Ляпнула була з маху, так би мовити, довiрчо подiлилась цiкавим
спостереженням: "Знадш, що менi здадться? Тiльки зрозумiй мене правильно,
не ображайся: що ти вiдкритий до зла". То був третiй чи четвертий день по
його призздi - в пенсiльванську глушину, де добряга Марк, ладний запросити,
коштом керованого ним факультету, всiх поетiв i художникiв свiту нараз, аби
лиш пособили йому на часинку вистромити носа з тучi хатнього пекла (щоразу,
телефонуючи зй до Кембрiджа, сповiщав - голоском, до якого пасувала б
попташиному схилена набiк голiвка, ку-ку: "А я сьогоднi познайомився з
гарненькою росiяночкою", "А тут одна муриночка мною цiкавиться", - хто б
ним, бiдашечкою, цiкавився, вайлуватим сорокалiтнiм школяремвiдмiнником,
по-качиному розкарякуватим в ходi, з черевцем плюшового ведмедика,
вистромленими з нiздрiв волосками й рiденьким пушком на лисiючому тiм'ячку,
- i знову збивався на домашнд, iз дитячих зобиджених iнтонацiй: сьогоднi
перемив увесь посуд, на працю через те спiзнився, а вона тiльки й сказала,
мовляв, ти зле вичистив пательню, - спорскаючи на верескливо-iстеричнi:
коли, вичерпавши всi можливi розради, буцнувшись лобом у глухий мур чужоз
безвиходi, питала в нього навпростець - Марк, ну якщо все так безнадiйно,
то чого ж ви не розходитеся? - "Because the fucking bitch couldn't
survive!"47 - ага, утримувати дiм, платити
mortgage, insurance48 i всi iншi рахунки,
гаразд, що ми в Укразнi позбавленi цих проблем, нам простiше - спакував
валiзку, грюкнув дверима, i нуд бай, май лав: злиднi це свобода це
свобода), - Марк виклопотав йому майстерню на час лiтнiх канiкул: куток у
здоровеннiй, схожiй на сюрреалiстично заставлений мольбертами спортзал
кошарi з матовим, як у клозетi, вiкном на всю стiну, - скажи, чувак,
спасибi й на тому, beggars can't be choosershref="#s49">49, - вона ж призхала в те обезлюднiле унiверситетське мiстечко
ддино задля нього, задля нього залишила Кембрiдж - i, щойно залишила, - мов
рухнула протаранена стiна, все посипалося з устiйнених мiсць: вже в
Бостонському аеропорту Logan, щойно вилiзла з таксi, - розiрвався босонiжок
- волочачи ногу, пiдiйшла до стойки з квитком, i з'ясувалося:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42
собi заспiв - якраз iз таким "турка воювати", коб не часом! - i тому, тому,
дорогенька, скоро так, то - радiй i веселися, що не вмерла, бiдолашна
сексуальна жертва нацiональноз iдез, хоча, як гаразд зважити, то що тут
такого вже веселого, i на кий воно здалося, життя без любовi, i чи не лучче
було, лучче було вмерти, а ще краще, а ще краще та й не народжуватися, чим
тепер, чим тепер так катуватися (колись мала одну, також неабияк
патрiотично схарапуджену, товаришку, котра все нарiкала - мовляв, ми
закохудмося не в мужчину, а в нацiональну iдею, - й скiнчила тим, що
пройшлася кiлькарiчним демаршем по койках заморських дiдусiв, доки в
котрiйсь не осiла-таки, пiдчепивши бебi, - яке, не виключено, вирiсши,
може, навiть вивчить укразнську мову, якщо, звiсно, захоче, а тимчасом його
мама пiдробляд дешевими репортажами на укразнськiй "Свободi", яку Клiнтон
усе не збереться закрити, - витьохкуд колись рiдною мовою з тими, наче
пружини з матраца, випираючими чужинськими iнтонацiями, якi мають
засвiдчити, що вона вже - бери вище! - не з нашого села: вирвалась!): я до
того веду, ледi й джентльмени, що не бозна-який воно кайф - належати до
битого народу, як примовляла фольклорна лисичка, битий небитого везе, - i
так йому, битому, й треба, бiда в тiм, що при тому вiн примудрядться
спiвати, ну скажiмо, думу про безталанних невольникiв, i тим -
усправедливлюд власну принижену позу, бо мистецтво, гай-гай, завжди
всправедливлюд в стороннiх очах життя, котре його породило, i в тому його,
мистецтва, ве-еликий обман. Латинське ars, що просочилося в бiльшiсть
двропейських мов, нордичне Kunst, що вiдрикошетило у захiдних слов'ян
"штукою", - от де направду здоровий пiдхiд, аж чути бюргерську пообiдню
кислокапустяну вiдрижку: штука, забавка, безневинне трюкацтво, акробатичний
переверт на линвi, мелодiйний подзвiн бароккових дзигарiв i штудерно
рiзьбована табакерка, наше "мистецтво"- мастацтво тоз ж природи, тiльки так
- байдужно-поблажливим позiхом: ну-ну, чим там мастаки нас сьогоднi
потiшать? - i знешкоджудться, розчакловудться приховану пастку, i,
здадться, ддина церковнослов'янщина марно вицiляд застережного сухого
перста: "изкусство" - вiд "изкус", спокуса, ота сама, в яку молитва просить
не ввести.
Тiльки от одне, каже вона собi, вчотириста-сорок-третд (це що ж, уже
довiку?) розглядаючи в дзеркалi - мутному, в плiсняво-зеленкових процяпинах
(що ти хочеш, дешева квартира в убогому кварталi!) - свод грубо
вiдретушоване близькою старiстю (тридцять чотири роки, йо-майо!) обличчя.
Тiльки одне. Нас не вчили, цiла наша лiтература з зз культом трагiчноз
любовi - Iванко й Марiчка, Лукаш i Мавка, моз студенти були в захватi й
заявили, що "Лiсова пiсня" лiпша за Шекспiрову "Midsummer NightаDream", еге
ж, - якось забула нас попередити, що в дiйсностi трагедiз виглядають
некрасиво. Що смерть, у будь-якiй формi, д насамперед дiло брудне. А там,
де нема краси, - яка ж там iстина?
Обидно, блiн. Обидно. Пiти на нанок перекурити все це дiло?..
Вiдкриття: ось так сприймають свiт фригiднi жiнки! Був час - в останнiх
днях спiвжиття i зараз по розривi, - коли, забачивши по телевiзору еротичну
сцену, вона починала плакати. Тепер дивиться спокiйно, як зоолог на
злягання ящiрок (а iнтересно, як злягаються ящiрки?): двод напiвголих людей
на лiжку, мужчина кладе жiнцi руку на стегно, посувад вище, вона
повертадться до нього, розхиляючи зiгнутi в колiнах ноги, обхоплюд його за
шию, обод, стогнучи й вовтузячись, зливаються в поцiлунку... Слава Богу,
перемiна кадру.
Ляпнула була з маху, так би мовити, довiрчо подiлилась цiкавим
спостереженням: "Знадш, що менi здадться? Тiльки зрозумiй мене правильно,
не ображайся: що ти вiдкритий до зла". То був третiй чи четвертий день по
його призздi - в пенсiльванську глушину, де добряга Марк, ладний запросити,
коштом керованого ним факультету, всiх поетiв i художникiв свiту нараз, аби
лиш пособили йому на часинку вистромити носа з тучi хатнього пекла (щоразу,
телефонуючи зй до Кембрiджа, сповiщав - голоском, до якого пасувала б
попташиному схилена набiк голiвка, ку-ку: "А я сьогоднi познайомився з
гарненькою росiяночкою", "А тут одна муриночка мною цiкавиться", - хто б
ним, бiдашечкою, цiкавився, вайлуватим сорокалiтнiм школяремвiдмiнником,
по-качиному розкарякуватим в ходi, з черевцем плюшового ведмедика,
вистромленими з нiздрiв волосками й рiденьким пушком на лисiючому тiм'ячку,
- i знову збивався на домашнд, iз дитячих зобиджених iнтонацiй: сьогоднi
перемив увесь посуд, на працю через те спiзнився, а вона тiльки й сказала,
мовляв, ти зле вичистив пательню, - спорскаючи на верескливо-iстеричнi:
коли, вичерпавши всi можливi розради, буцнувшись лобом у глухий мур чужоз
безвиходi, питала в нього навпростець - Марк, ну якщо все так безнадiйно,
то чого ж ви не розходитеся? - "Because the fucking bitch couldn't
survive!"47 - ага, утримувати дiм, платити
mortgage, insurance48 i всi iншi рахунки,
гаразд, що ми в Укразнi позбавленi цих проблем, нам простiше - спакував
валiзку, грюкнув дверима, i нуд бай, май лав: злиднi це свобода це
свобода), - Марк виклопотав йому майстерню на час лiтнiх канiкул: куток у
здоровеннiй, схожiй на сюрреалiстично заставлений мольбертами спортзал
кошарi з матовим, як у клозетi, вiкном на всю стiну, - скажи, чувак,
спасибi й на тому, beggars can't be choosers
ддино задля нього, задля нього залишила Кембрiдж - i, щойно залишила, - мов
рухнула протаранена стiна, все посипалося з устiйнених мiсць: вже в
Бостонському аеропорту Logan, щойно вилiзла з таксi, - розiрвався босонiжок
- волочачи ногу, пiдiйшла до стойки з квитком, i з'ясувалося:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42