з такими плiчками неможливо боротися з янголом, взагалi
нiчого неможливо, окрiм як бiгти "по вдрьовочкд", що вiн цiлий вiк i робив,
що робили, з колiна в колiно все глибше вгрузаючи пiдборiддям у грудну
клiтину, мiльйони ашкеназi, а вдрьовочка лопнула i жида прихлопнула,
гай-гай! Але в них - в них усе-таки д випаленi до вохряноз жовтизни
пагорби, на яких тривад iсторiя: хто скаже менi, де наш +русалим, де його
шукати?




Там, у +русалимi, переходячи вiд храму до храму, вона просила в Бога
сили - бiльше нiчого: рiк видався тяжкий, самотнiй (шлюб, що довший час
догнивав був потихеньку, затуманюючи душу, як вiконце в парко надиханiй
кiмнатi, нарештi розпався), а головне - бездомний, весь у нарваних скоках
вiд одного тимчасового пристановиська до iншого, аби тiльки не лишатися в
мацiпусiнькiй квартирцi вкупi з мамою: з нею вона починала ненавидiти
власне тiло, його вперту, необорну матерiальнiсть - мусило, хоч ти лусни,
займати певний кубiчний об'дм простору! - ночами снилась собi хлопом -
високим, довговолосим чорнявим самцем-Маунлi, що волочить у койку стару
вiдьму в звислих блакитнаво-сивих космаках - i не може зз взяти! - ото б
утiшились американськi психоаналiтики, аби зм таке доповiсти! - тодi-то й
стало зринати - промельком, скидом, вихопиться й спорсне - вiдчуття якозсь
наскрiзноз вiдкритостi-всiм-вiтрам: на добре чи на зле? Розумом запевняла
себе, зцiпивши зуби: хай хоч гiрше, аби iнше! - а вiршi обiцяли: "Цiдз
ночi, певно, прийде жах. / Гарячий дрож - любовний чи блювотний - /
Передчуттям збоченського зв'язку / Чи крику смертного стенад кволе тiло. /
Розрив, розрив - всiх зв'язок, нервiв, жил: / Моя беззахиснiсть така тепер
зовсюдна, / Немов одвертий заклик злу: Приходь! / Я вже себе побачила
будинком, / З якого в нiч оголеним вiкном / Горить жовтогарячий прямокутник
/ Iз планками упоперек грудей / I низу живота - як на рентненi, / I камiнь
той, котрий розтрощить шибку, / Вже десь лежить, чекаючи руки". Во блiн -
що тут ще скажеш... А в +русалимi якось було попустило, зрештою, й
симпозiум видався цiкавий, так що поперек-горла-вгороджену кiстку власного,
вже зафаховiлого екзгибицiонiзму: щоразу заново демонструвати вишкiреним
захiдним iнтелектуалам, що й укразнцi, бач, годнi висловлюватися
складнопiдрядними реченнями, - вона тодi проковтнула порiвняно безболiсно,
- тiльки, сидячи в перервi мiж сесiями на вiдкритiй терасi за столиком,
блаженно витягши ноги, посьорбуючи кавусю вперемiж iз балачкою -
сперечалися за Донцова, та зрозумiйте ж ви, панство, це не антисемiтизм -
це рев пораненого звiра: пустiть, дайте нам жити! - й з укритою посмiшкою
розглядаючи спiврозмовцiв крiзь золотинки змружених вiй, вона зненацька
почула рiзке, надсадне янчання: невiдь-звiдки на терасi взявся
антрацитово-чорний котюга, задерши хвоста йшов мiж столиками, крiзь
загальний смiх та рiзномовнi оклики, й патрав повiтря червоно роззявленим
вереском, - бризнуло попiд шкiру легеньким холодком: це ще що за проява? -
а воно, стерво, скерувалося просто до зхнього гурта - вигнувши спину,
плигицьнуло зй на колiна, теплим тягарем зiбгалося в пеленi й занишкло,
посiпуючи насторченим вухом, перемкнувшись на утробне воркотання: знайшло,
кого шукало. Посмiялись тодi, та й вже, - з несвiдомим острахом, мов на те,
щоб загодити, вона обережно погладила звiрюку, - котище розплющив на нез
жорстко заскленi золотi очиська з чорними прорiзами зiниць, як у навспак
поставлених свiчок, охнула подумки: святсвят-свят! - попалась, золотце, от
коли попалась - акурат за пiвроку до того, як - оглушило, завертiло
вихором, пiдхопило-понесло, не давши оханутись: спасительницею себе уявила,
жоною-мироносицею, так? Ну то мадш - прицiльно, просто в той свiтляний
прямокутник, iз планками упоперек грудей i низу живота, i не скигли тепер -
вiн, як-не-як, тебе любив, той чоловiк. Нi, то щось iнше хотiло ним тебе
любити: котик у пеленi, котик на лонi, зблиск очей i пазурiв, а я,
розпростерта, граю на скрипочку i кричу: ах коханий, менi боляче, боляче,
чудш?


Поясни менi одну штуку. Поясни, бо я щось нiяк не в'зду. Ти що ж -
справдi вважадш, що коли у тебе - стозть, i не зразу кiнчадш, то ти вже й
князь, i жiнка мусить сукати нiжками й прискати окропом, iно ти зволиш до
нез доторкнутися - серед ночi, по тому як позгортадш, акуратненько так,
своз рисунки, а я тимчасом вiдбуватиму перший сон? А втiм, iз його призздом
зй перестали снитися сни - точнiш, вона перестала зх пам'ятати: клубочились
якiсь ошмаття, переважно тьмяних, брунатних i асфальтово-сiрих, тонiв, але
жоден сюжет не протискався в денну тяму, немов мiж нею i нiчною в мить
пробудження падало важке вiко, - свiдомiсть його присутностi поруч
перекривала канали зв'язку. Чи не вперше в життi вона виявилась ув'язненою
в клiтцi голоз наявностi - свiт зробився непрозорим, вимкнулось i погасло
його друге дно, мерехтючо-пiдводна сiтка нерозгаданих значень, що доти
завше свiтилася в снах i вiршах, - тепер не було нi снiв, нi, вiдповiдно,
вiршiв: вона втратила орiднтацiю, наче позбулася одного iз змислiв, оглухла
чи ослiпла. Розбомблене вночi тiло цiлий час вiдчувалось неповоротким,
якимось одутлим всерединi, нiби справдi була вагiтна - пакетом базарного
м'яса в кров'яних пiдтьоках, та що ж це менi все не слава Богу, тупо
дивувалась вона - i засинала на його руцi, мов непритомнiла, а вiн радiсно
бубонiв над вухом: "А знадш, ти, виявлядться, можеш бути дуже навiть
"прiятной женщиной" - тiльки з сексом наладити треба", - "Секс, - спросоння
мимрила настановчо: голова все-таки вирубувалась останньою, - це тiльки
показник якозсь глибшоз незгоди", - "Сумнiваюсь", - обтинав вiн - i тим
закривав тему.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42