ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
живоплiт! Вони цiлий час товклися за кiлькадесят ярдiв од нього. Знову
"ввiмкнулась" околиця, забовванiвши знайомими обрисами. Як можна було бути
такими слiпими, дивувалась вона. От-от, good question
дурко? Заслiпленою такою - в час, коли все говорило, волало, голосило до
тебе прямою мовою? Ну й подумадш, гордо скинула б ти головою, нi-i, тебе б
не спинило навiть аби вогняна рука, вилонившись iз повiтря, накреслила тобi
перед носом на стiнi письмове застереження, ти була закохана, ая, ти певна
була, що зможеш ("Я все можу!") зробити те, чого однiй людинi для iншоз
самотуж зробити - не пiд силу, рибцю. Не пiд силу. Хiба - i тут, як в
газетних об'явах, можливi варiанти - хiба вiдкупивши зз свозм власним
життям: помiнявшись долею. Красненько дякую, в мене були щодо мого життя
трохи iншi плани.
Шкода лиш, що всi вони якось разом утратили сенс...
Першоз зхньоз ночi, тоз безумноз - фестивальноз! - ночi з шаленим гоном
назустрiч блимнiй лавинi вiдбитих в калюжах лiхтарень, iз перелетами вiд
одноз нiчноз кнайпи до iншоз, а врештi до цiлком недвозначного, хто б
подумав, що таке iснуд в провiнцiз, замiського бордельчику (непримiтний
ззовнi - хiба по припаркованих iномарках знати - будиночок о двох кiмнатах
"через сiни", в однiй, човгаючи пiдошвами по дощанiй пiдлозi, совгалося в
танцi тiсно скупчене п'яне тирло, в другiй, куди зм подали каву з лiкером,
стояли двi, прикритi зворушливо голубенькими пледиками койки, над ними
висiли якiсь похабнуватi лiтографiз, - "Купрiн! Чистий тобi Купрiн!" -
зареготала вона, попри фiзичну втому - повертало на другу безсонну добу! -
все-таки гостро, шампанськи збуджена жалюгiдно-показною театральнiстю цiдз
атмосфери дешевого грiха, стрясанням музики за тонкою стiнкою, якимось
сливе що присоромленим поглядом жiнки, котра внесла тацю з напоями, - у
ванькирчику для гоцалок запам'яталася молодесенька, либонь чи не
вiсiмнадцятилiтня проститутка з розпущеним каштановим волоссям, вродлива
тою до вогкостi яскравою, нескаламучено пiсенною вродою, котра ще
траплядться мiж дiвчат на Волинi й Подiллю, - i, бiдняточко, п'яна як хлющ:
"Слухай, - чiплялася, зачувши щось незвичне, - як тебе звати? А мене Майя.
Ви така красiва пара. Нд, серйозно", - а на поданий, на зз вимогу, вогонь
озивалася гречною дiвчинкою: "Подякувала", - те дiалектне "Подякувала" - як
учили вдома! - чомусь пробило до слiз щемливою, жалкою нiжнiстю: "Вона ж
iще дитя зовсiм, ще й не тямить, що з нею", - дiлилася з ним на зворотньому
шляху в автi, - стенув плечима: "А кого це валить? Промокашка, та й вже", -
а однак "промокашка" була першою, хто впiзнав мiж ними присутнiсть
наростаючоз, самозароджуваноз любовi, всякабо любов на перших порах
потребуд свiдкiв, потребуд - батькiвськи-розчуленого схвалення свiтом
нововиниклого в ньому союзу двох, i свiт нiколи не скупиться на об'яви
благословення, на розвiльженi погляди, на усмiхи, з якими обертались на нас
дядьки в привокзальному буфетi, куди ми вносили з вулицi, в летючому
танцюристому ритмi, свiжий повiв невидимого карнавалу, атмосферу лукавих
перезиркiв, маленьких розиграшiв, змовницьких чмихань над чимось страх
кумедним, неспостережним для iнших, - сяйнi лелiтки, рясно розсипане
щасливе конфетi, що, опадаючи, повiльно крутиться в повiтрi ще й по тому,
як за розпромiненою парочкою зачиняються дверi, "Яку запальничку хоч'?" -
"Червону", - до бармена, з комiчнобезрадно розкладеними руками: "Вона
сказала - червону", - i вже бармен сочиться, як спiлий персик, розлитим по
лицю усмiхом спiвучастi й, наповняючи лямпки смолисто-тягучою, мов
розтоплений бурштин, рiдиною, переливад через верх, - о, свiт любить
закоханих, бо лиш вони в тупiй монотонностi буднiв ще дають йому наздогад,
що насправдi вiн iнакший, лiпший, нiж звик про себе думати, що досить iно
простягнути руку, крутонути контакт - i все довкола заград, замерехтить
барвистими скельцями з дитячого калейдоскопа, засмiдться од повняви сил i
пуститься в танок! - старенький вуличний фотограф на парковiй лавочцi, коло
нього недвижною скiфською бабою тiтка в сукнянiй кацавейцi:
"Сфотографiруйте оно молодих!" - "Та ну, - ронить вiн протягло, мало що не
мрiйно, - зм не до того, у них - Любов", - останнд слово вимовлядться з
великоз лiтери, i ви, перезирнувшись, дружно кидадтесь фотографуватися,
кидадтесь чи то обдаровувати старикiв собою, чи, навпаки, дякувати зм за
несподiване, як мокрий цiлунок упалого на чоло листка, благословення, -
потiм вiн забирад тi знiмки, i бiльше ти нiколи зх не побачиш, не
виключено, що вiн подер зх на дрiбнi клаптики, вкинув у попiльничку й
пiдпалив - наостанцi шпетненько пiдгрiбши попiлець у купку скорченим
мiзинцем, - що ж, серце мод, я не в претензiз, постраждай трохи й ти: час
було й тобi, по сорокiвцi, вiдкрити, що не всi ми "промокашки" або, в
кращому разi, "мишачi кохання", вибачай, але я вмiю грати - тiльки
по-крупному, i коли вже не коханням
- не-мишачим: справжнiм! - то в усякому-будь разi, нiколи й нi в чiм -
не "промокашкою": волiю бути наждачком-с), - тоз першоз ночi, чи не тодi,
на прибутнiй хвилi пiднесення, зародився в нiй десь усерединi глибоко
схований ледь iронiчний, просмiшкуватий холодок: блядка i блядка, з усiма
приналежними атрибутами, мов якийсь стороннiй сценарист загодя подбав про
жанрову чистоту сюжету (та ще й, як хутко з'ясувалося, невдатна блядка!), -
але ж ми, блiн, таки недарма рдбята з крутим творчим потенцiалом, нам раз
плюнути - перетворити невдатну блядку на трагiчну любов, довiвши себе, по
дорозi, до цiлком сузцидального стану, - тiльки по дев'ятьох (атож,
дев'ятьох!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42