оце життя, заздро гадалося зм, оце
real life!), i ще, ще - одначе про це вона вже волiд мовчати, - коли в
тридцять рокiв уперше шугадш у койку з чужоземцем, навальна романтична
пристрасть (iз напрочуд придмним пахом дорогого дезику!), до якоз вiн,
утiм, поставився поважно й став забалакувати про одруження, - i фартило ж
тобi, дiвко, в життi на сурйозних чувакiв, кого не вiзьми - усiм зараз
кортiло женитись, хвороба така, чи що? мар'яжна пошесть, або, може, мода на
поетес? - i той запашний (i нiжний, авжеж!) мужчина спробував справити тобi
гардероб, бо твiй власний складався зi старих джинсiв i кiлькох, навiть не
богемних - жебрацьких уже, кохтин, - вiн купив тобi двi справжнi сукнi з
тонкоз вовни, i срiблясту шовкову блузку з пiдкладними плечима, i
розкiшний, барви червоного вина костюм, у якому ти вмент спалахнула цiлком
уже заморською вродою (басейни, шезлонни, яхти, бiлi гоночнi
автомобiлi...), i кiлька пар черевичок (привiт од гоголiвського Вакули -
iталiйськi, м'якесенькоз шкiри стодоларовi "лодочки" ти доношудш i досi), i
ще купу всяких придабашок, сумочку, i метеликовий рiй строкатих шаликiв, i
косметику, й дзвiнкi циганськi брязкальця, годинникова браслетка наново
вирiзьбила артистичну вузькiсть зап'ястка, а ряснi дармовиси-сережки -
високу беззахисну шию, все було дороге, дiбране любовно й зi смаком - i,
вперше на вiку затоварена по саме нiкуди, вперше по-журнальному вистродна,
аж самiй од себе заперло дух перед дзеркалом (i так сорок три рази!), - ти
впала в нестерпний, ядучий стид, ти вiдчула себе типовою совковою
проституткою, що трахадться в готелi за пару трусiв, i хоч не прийняти все
те добро тобi таки виявилось понад силу, але роман на тому й урвався - ти
просто перестала вiдповiдати на його амстердамськi дзвiнки (а вiн тимчасом
спiшно оформляв розлучення i таки, здадться, трохи чи не оформив), бо,
зрештою, що б мала робити в Амстердамi? - i вернулась до чоловiка, возити
йому джинси й запальнички з закордонних вiдряджень, i була не те щоб
задоволена, але - чиста: якi там не д, а людськi взадмини, не зараженi
наперед принизливою нерiвнiстю кразн i обставин, проти якоз - не
попреш-таки (i тому тебе зовсiм не дiставало, що в Америцi твод велике
кохання жило на тводму утриманнi: подумадш, бiн дiл, заробиш - оддаси, -
дiстало, i то не жартом - оттодi-то заламалась, забiгала по хатi, ухнувши
на кiлька годин в яму чорноз, огненнопропекущоз зненавистi, ладна, як його
колишня дружина, i собi, аби трапився попiдруч, вгородити в нього всi
наявнi ножi й iншi колющо-рiжущi предмети, щоб рухнув, виблядок, стiкаючи
кров'ю, щоб ходив кров'ю, щоб кiнчав кров'ю! - у-уу, жах, дякую красно за
такi пережиття, волiла б нiколи себе такоз не знати! - щойно тодi, коли з
хамською незворушнiстю - мужчина ж бо! кремiнь! - заявив, уже по телефону,
що нiчого зй не винен - що це якраз навпаки, вона ще з ним не
розрахувалася, - не iнакше як неустойку собi вилiчив - за цеглу, Бiгме, за
цеглу! - хоча звучало як погроза, засмiялася хрипко, таки не ймучи вiри:
"Слухай, менi що - рекет на тебе наводити?" - але вiн уже поклав трубку -
молодець бодць, душка-пупсик! - оскаженiлу од злоби, мов придержало за
плече промельком думки: а як же воно мусить бути хх..рдново так жити -
повсюдно викликаючи в людей, i не в самих лише жiнок, отакi на себе
реакцiз! - яке ж воно, дурне, нещасливе - i не кадться...). Знаете ли вы
украинскую ночь, ледi й джентльмени? Нi чорта ви не знадте, та й нi до чого
воно вам, у вас своз, не менш муторнi ночi, ви вкорочудте собi вiку в
ошатних сабербiальних будиночках, обплетених плющем, бо нема з ким зсти
iндика на Thanksgiving45, тiльки я вже
замахалась од власноз всесвiтньоз спочутливости, замахалась бачити, куди не
пiткнусь, - iно горе, горе i горе, - чи то я так влаштована, чи то мод
"гостро трагiчне свiтовiдчуття", як антена комашиного вусика, всюди
виловлюд запах горя, i я крекчучи повзу на нього, замiсть весело трахатися
з молодим здоровим бичечком (який, збитий мною з пуття, почав, о диво,
читати - уже здолав "Хатину дядька Тома", щось iз Джейн Остiн i спинився на
"Пригодах Тома Сойдра", а тодi якось, одного вечора, п'ючи чай у мене в
кухнi, - призздив пiсля тренувань, розпашiлий, стягував куртку через
голову, метав на лiжко, смiшно, по-цуценячому, нюхав собi передплiччя:
щойно з басейну, ще пахну хлоркою, - життям вiн пахнув, блiн, життям! -
захоплено розповiдаючи, що вже навчився уявляти описаний у книжцi крадвид
або кiмнату, зненацька перебив себе й спитав простосердо: тiльки де ж я
тепер знайду таку дiвчину, щоб про все це з нею розмовляти? - ах
розумничка, просiк, на перших-таки кроках: шлях, який вона йому вiдкривала,
обiцяд - самотнiсть, - молоснуло, як ляпасом: стоп, iдiотко, гальмуй, -
перестань, нарештi, забивати нормальним хлопам памороки й пхати зх на
блуднi вогники якогось потайного смислу, в якому й сама ж нi бельмеса не
тямиш, а вiдтак кидати зх на пiвдорозi на кiлькарiчне зализування ран, - i
вже знала, що спати з ним не буде, що тiльки такого чумного, як сама, ба
нi, ще чумнiшого - в лiкарняному гiпсi, в драконiвських боргах i хвостах
мiлiцейських повiсток, брате мiй чорнокнижник, ми однiдз кровi, ти i я, -
потрапить не виламати з власноз, од Бога приналежноз колiз, - ай як
шляхетно з твого боку, золотце, ну помилуйся, помилуйся собою - кругом
файна виходиш, нi?). В психiатрiз це, здадться, називадться вiктимною
поведiнкою, але я нiчого не можу вдiяти, мене так учили; взагалi все, що
укразнцi здатнi про себе повiдати, - то як, i скiльки, i на який спосiб зх
били: iнформацiя, що й казати, малоцiкава для стороннiх, одначе, коли
бiльше нiчого нi в родиннiй, нi в нацiональнiй iсторiз не нашкребти, то
помалу-малу звикадш пишатися саме цим - адiть, як нас били, а ми ще не
вмерли, - кембрiджськi приятелi лягали зо смiху, коли ти переклала зм
початок нацiонального гiмну, Ukraine has not died yet, - "What kind of
anthemа is that?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42