чи то
двадцять, чи сорок, чи всi шiстдесят?), - а пам'ять про втрачену божисту
яснiсть дра-ажнить, ой дражнить, раз у раз проблимуючи заманкою, та ба,
тiлькино пiдступадмося ближче, гульк - а при входi нас вже пiдстерiгад,
потираючи лапи, Той, хто хотiв бути автором,
- йому кортить туди, вклинитись i заволодiти, а самому йому слабо, iно
на нашому карку, на карку допущених вiн i годен туди в'зхати, i стокрот
безпечнiше для нас - нiкуди не сунутися, забути за всякий допуск та
грабатися собi чемненько в фiшках, витворюючи з них новi й новi безпотрiбнi
комбiнацiз, - вишиковуючи в ряд бляшанки з-пiд супу "Кемпбелл", виставляючи
на б'дннале нумовi стiльцi, повзуванi в жiночi черевички, видуваючи на
сторiнки часописiв ряснi розсипи повiтряних бульбашок - однакових
зневагомлених слiв, часом виходить потiшно, кiлометри текстiв (еге ж, уже
не вiршiв - текстiв) про першу позздку на велосипедi, про перше мiсячне а
чи й геть нi про що, - нiчого, interesting63,
нелноче, киваючи головами, гусяче стадо критикiв, унiверситетських
професорiв, докторiв лiтератури, перепрошую, якщо образила когось iз
присутнiх, - кажуть, якщо посадити три мавпи за друкарськими машинками, то
в вiчностi вони мають шанси виклацати "Гамлета", ледi й джентльмени,
вiдкрию вам страшну тадмницю: мистецтво в нашому столiттi також потихеньку
сходить на пси - тому що бозться. Тiльки любов боронить вiд страху, тiльки
вона ддина здатна нас ослонити, i якщо ми не несемо зз в собi, тодi...
Тодi... (Я направду не знаю, що тодi, я не знаю, що буде далi з тим
чоловiком, якi ще руйнування спричинить чорний смерч, в осердi котрого
мотлошить його зцiплену кремiнним стиском фосфорично-блiду фiгурку, -
"чортяче весiлля" на курних осiннiх дорогах, казала менi малiй бабуся:
побачиш - оступися, сама вона ще знала кинути в вихра ножем навхрест, i на
ножi показувалася кров, а ми тепер спромагадмося хiба засвинячити кухонним
рiзаком у коханого мужчину, - жест воно нiби той самий - жест-копiя,
жест-iмiтацiя, рефлекс родовоз пам'ятi з убитим всерединi смислом, - жест,
яким, замiсть вiдгородитися, тручадш себе з розмаху в самий вир "чортячого
весiлля"). Не треба б, ох не треба гнатись на холодний зоряний блиск
безлюбоз краси: не тих спiльникiв собi на цiй дорозi дднадмо. "О слiпуче,
прекрасне i дике! / Грай вогнями, заводь i мани / На бистрiнь, на невидимi
рiки - / Тiльки ж - Господи! - не обмани: / Не осунься з-пiд стiп
сухостодм, / В мить на гранi жаского злиття / З твозм сяйвом - не стань
пустотою: / Трухлим духом сипкого смiття / (Як заманка, личкована чортом /
Нiби скарб...) I у пеклi, на днi, / Буде жовто згоряти нiщота / Мозх нидом
звакованих днiв. / Кожну кару прийму, як розраду, - / Тiльки, сили небеснi,
не це: / Ощадiть од Вкразнського Аду - / Мусового томлiння живцем / Без
надiз, без дiз, без часу, / В порожнечi, на безвiсти - там, / Де ще прiють
по сотнях нещасних / Рештки того, що мало б - життям, / Стрепенувшись,
рвонутись зi шкiри, / Здерши в кров зз з стiп i долонь, - / Як стратенча
душа з-пiд сокири - / На безсмертний, летючий вогонь", - отаке я писала,
допросилася називадться, теж знайшовся - Данте в спiдницi! У Данте-бо був -
не лише Вергiлiй, у нього була - Беатрiче. I якщо не живе в нас повсякчас
любов, то, замiсть розширятись, дедалi вужчад тунель, котрим захоплено
женемось, i все тяжче стад протискатися, i вже не летимо, як видавалося
попервах, а повземо надсадно, викашлюючи ошмаття власних легень i того, що
колись називалося даром, та, Боже мiй, i було ж даром! - i сочимося на
полотна, як розчавленi комашки, барвними плямами власноз отрути, i давимося
дохлими словами, що тхнуть гнилизною й лiкарняною карболкою, i починають з
нами козтися всякi прикрi речi, мелькають клiнiки й тюрми (це вже як кому
пощастить!), i от уже iно й зостадться, що - скочити з мосту (Пауль Целян),
зашморгнути собi горло в сiнях чужого дому (Марiна Цвдтадва), упхнути
голову в газову плиту (Сiльвiя Плат), зачинитися в гаражi, запустивши на
повну потужнiсть вихлопну трубу автомобiля (Енн Секстон), запливти в море
якнайдалi (Iнгрiд Йонкер), перелiк тривад, to be continuedhref="#s64">64, ви що ж, уважадте, це нормально, так iз ними, пiзтами й
прочими, й повинно бути? Але ж iз ними щодалi, то гiрше, нiхто вже не
доживад до свого "Фауста", що ж ви гададте, це випадковiсть, гададте, зм
просто - менше дано? Зменшуються зхнi шанси - зменшуються шанси кожного з
вас.
Тiльки любов боронить од страху. Але хто (що) вборонить од страху саму
любов?


(I все бiльшад, бiльшад з року в рiк - секс-шопiв, механiчних
причандалiв, о переваги технологiчноз цивiлiзацiз, секс по телефону, мене
також колись так мали - удома, в себе в хатi, не де: обставили як ддвочку,
так i не довiдалася хто, - спершу змiнений на шепiт жiночий голос -
прийняла за товаришку, теж iз добрячими мухами в головi дiвку, "Олька? Ти?"
- нiяка то була не Олька, як показалося потiм, хоч тамте нiби потвердило:
еге, я, - й стало шелестiти: вляпалася, дзвоню з чужоз квартири, тут двод,
хочуть мене знвалтувати, кажуть - або в попу, або в рот, ось вiн уже йде, я
боюсь, "Де ти д? Я викличу мiлiцiю, скажи адресу!" - але не-Олька [хоч це
показалося щойно потiм] вже щезла, натомiсть озвався, дишучи загрозою,
молодий чоловiчий голос: "Ты ей подруга, да? Ты хочешь, чтобы я ее не
трогал? Так постони мне", - чого тiльки не зробиш задля дорогоз подруги,
фу, гидота, - спробувала врубати почуття гумору, нiчого, помоглося, все
одно що пiсеньку попросили б заспiвати, але коли, на все-таки
безпорадно-болiсному зойковi приниження [ти кричиш - од наруги, а вони
думають - то вiд насолоди, а може, й не думають, може, якраз вiд твого болю
вони й кiнчають?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42