) а чи
трiумфальний прохiд по свiтових музеях, - наплювати, дарма, аби тiльки
виламатися, вимачкуватися з колiз - з отоз вiковiчноз вкразнськоз
приреченостi на небуття.


Це окрема тема, ледi й джентльмени, панi й панове, перепрошую, якщо
забираю вам забагато часу, менi нелегко про все це говорити, до того ж я
дiйсно тяжко недужа, мод зацьковане, виголоднiле, а коли не бавитися
евфемiзмами, так i просто знвалтоване тiло третiй мiсяць невгавад в
дрiбненькому нутряному дрожi, особливо жаскому - до млостi! - внизу живота,
де повсякчас чую давучий битливий живчик, i коли розчепiрюю пальцi, то вони
негайно починають жити самостiйним життям, ворушачись кожен зосiбна, нiби
натягненi на порiзненi, в незгiдних ритмах посмикуванi ниточки, я вже мовчу
про бубнявi, як у пiдлiтка, рожевi прищi, котрими зацвiтають обличчя i
плечi, i нема на те ради, - горопашне тiло ще живе, воно качад права, воно
доходить з елементарноз сексуальноз голодухи, воно б, може, й оклигало, i
заплигало зайчиком, якби його всмак трахнули, але, на жаль, цю проблему не
так легко розв'язати, надто коли ти сама-одна в чужiй кразнi й чужому
мiстi, в порожнiй квартирi, де телефон озивадться хiба на те, щоб
запропонувати тобi - рiдкiсна нагода, тiльки на цьому тижнi! -
ко-ло-саль-ну знижку на передплату мiсцевоз газети, i звiдки вигрiбадшся
тричi на тиждень - до унiверситету, де пiвдюжини охайних, взутих у бiлi
шкарпетки й кросовки, чистенько вмитих i дезодорованих американських
дiтлахiв iз здоровими, аж вогкими шкiрою й зубами, водячи за тобою, як
манджадш туди-сюди по аудиторiз, поглядами акварiумних рибок, щось там -
один Бiг вiдад, що! - тихенько шкробають собi в зошити, поки ти, сама себе
накручуючи (ну бо треба ж якось протриматись годину з чвертю!), палко
тлумачиш зм, що не було! не було в Гоголя, такого, який вiн був, натодi
iншого вибору, окрiм як писати по-росiйськи! хоч плач, хоч гопки скачи - не
було! (i в тебе - також немад, окрiм як писати по-укразнськи, хоч це i д,
либонь, найяловiше насьогоднi заняття пiд сонцем, бо навiть якби ти,
якимось дивом, устругнула в цiй мовi що-небудь лпосильнее "Фауста" Гете",
як висловлювався один знаний в iсторiз лiтературний критик, то воно просто
провакувалось би по бiблiотеках нечитане, мов невилюблена жiнка, скiлькись
там десяткiв рокiв, аж доки почало б вихолодати, - бо нерозкуштованi,
невживанi, непiдживлюванi енергiдю зустрiчноз думки тексти помалу-малу
вихолодають, ще й як! - якщо тiльки потiк читацькоз уваги вчасно не
пiдхоплюд й не виносить зх на поверхню, каменем iдуть на дно й криються
нездирним зимним лепом, як твоз нерозпроданi книжки, що пилюжаться десь
удома по книгарнях, таке сталося майже з цiлою укразнською лiтературою,
можна на пальцях вилiчити - не авторiв навiть, а поодинчi твори, яким
пощастило, - з отерпом у пучках i сльозами в очу ти читала надiсланий тобi
тут, в Америцi, переклад "Лiсовоз пiснi", авторизовану версiю, призначену
для бродвейськоз сцени, кайфувала, як наркоман, од зз прискореного жагучого
вiддиху: живе! живе, не пропало, через сiмдесят лiт, на iншому континентi,
в iншiй мовi - скажи ж ти, випливло! - розумiдться, що iншого - писати
по-росiйськи чи поанглiйськи, на перший же твiй вiрш, видрукуваний
англiйською, i то в цiлком малопомiтному журналi, екстатично вiдгукнулось,
звiдкiлясь трохи чи не з Канзасу, якесь там "Тhe Review of Literary
Journals", це ж треба, i Макмiллан збирадться включити його до антологiз
свiтовоз жiночоз поезiз ХХ-го столiття, "You are а superb poet"name="18a">18, - кажуть тобi тутешнi видавцi (зволiкаючи,
проте, з книжкою), спасибi, я знаю, тим гiрше для мене, - але в тебе нема
вибору, золотце, не тому, що не зумiла б змiнити мову, - пречудово зумiла
б, якби трохи помарудитись, - а тому, що заклято тебе - на вiрнiсть
мертвим, усiм тим, хто так само несогiрше мiг би писати - по-росiйськи,
по-польськи, дехто й по-нiмецьки, i жити зовсiм iнше життя, а натомiсть
шпурляв себе, як дрова, в догоряюче багаття укразнськоз, i нi фiна з того
не поставало, крiм понiвечених доль i нечитаних книжок, а однак сьогоднi д
ти, котра через усiх тих людей переступити - негодна, негодна i все,
iскорки зхньоз присутностi нема-нема та й укидаються в повсякденному,
навзагал геть спопiлавiлому буттi, i оце й д твоя родина, родове твод
древо, аристократко забацана, прошу пробачення за непризвозто довгий
вiдступ, ледi й джентльмени, тим бiльше, що до нашоз теми вiн, властиво, не
тичеться). Ледi й джентльмени, жаль за власним, з дня на день марнованим
тiлом - це почуття, знайоме хiба ГУЛАГiвським в'язням: вечорами у ваннi я
розглядаю перед дзеркалом (начепивши совинi окуляри, тi самi, з товстими
скельцями, так що вигляд маю достолиха кумедний) своз груди, досi такi
незмiнно кулясто-пружнi, визивно насторченi пипками врiзнобiч ("Это ж надо,
- казав колись, нестак i давно, один недоукразнiзований мною мужчина, -
наверно, четвертый размер, а как держится!"): цiдз осенi вони вперше
охляли, недвозначно посунулися долi, наводячи на гадку про перестояне сире
тiсто, i взялись якимись вiдворотними плямками, схожими на пiнментнi, а
вершечки щодалi, то бiльше нагадують потемнiлу шкiрку зморщеного персика, -
той чоловiк був з тих, хто взагалi кепсько уявляд, що робити з жiночими
грудьми, окрiм хiба як ущипнути крiзь одежу, але справа, звiсно, не в
ньому, - це було гарне тiло, здорове, розумне й життдрадiсне, i, слiд
вiддати йому належне, воно збiса довго трималось, тiльки з тим чоловiком
зворохобилось одразу, але я прикрикнула на нього, грубо й нецеремонно, а
воно противилось, скiмлило якимись хронiчними застудами, опухлими залозками
й лихоманковими висипками, "ослаблення iмунiтету", казали лiкарi, а я
виборсувалася з постелi, заклеювала висипки пластирем i, палена гарячкою,
летiла на вокзал, поззд, гримочучи по стиках рейок, мчав мене крiзь нiч у
мiсто, звiдки мовчав той чоловiк, розгепавши на друзки свою дорогоцiнну
машину, в нiч аварiз менi приснилося, начеб йому зз вкрали, i вiршi,
несвiдомi яви, але, свозм звичадм, сновидно-видющi, напливали, як у туманi
крайобраз за вiкном:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42