Але ось несподівано стрілою пробіг сайгак, і це раптом примусило його пі
двести голову. В ту ж мить на тім боці річки, на крутому шпилі горба, побачи
в він великого звіра, що хитаючись наближався до берега. Його важкі, а прот
е гнучкі ноги, здорова звужена біля щелеп голова, деяка чудна подібність
до людини свідчили, що це ведмідь. Гав знав печерного ведмедя, велетня з оп
уклим лобом, що мирно жив у своїм барлозі чи на пасовищі, любив траву й рос
лини та їв м'ясо лише з великого голоду. Цей же ведмідь був, здається, іншої
породи. Гав переконався в цьому, коли місяць добре присвітив йому; плеску
ватий лоб, сіра масть і швидка хода довели уламрові остаточно, що перед ни
м найстрашніший і найлютіший з усіх охочих до м'яса: це був сірий ведмідь,
суперник хижаків з породи котячих.
Гав згадав розповіді мисливців, що побували в гірських землях. Сірий вед
мідь граючись трощить зубра й тура, а несе їх легше, ніж леопард козу. Його
пазурі одним махом розпорюють людині груди й живіт; він душить своїми ла
пами коня і не боїться ні тигра, ні жовтого лева. Старий Гун певний, що сіри
й ведмідь відступав тільки перед левом-велетнем, мамонтом та носорогом.

Син Сайгака не відчув того раптового переляку, що завжди нагонив на ньог
о тигр. Зустрічаючись з печерним ведмедем, він звик до його спокійної й до
брозичливої вдачі. Ці згадки спочатку Гава заспокоїли, але поведінка хиж
ака в міру його наближення ставала чимраз менш певною. Гав мусив розбуди
ти ватажка.
Ледве Гав торкнув Нао рукою, висока його постать зразу ж підвелася в темр
яві.
Ц Чого хоче Гав? Ц спитав Нао, виходячи з печери.
Молодий мисливець простяг руку до шпиля; обличчя ватажка зблідло.
Ц Сірий ведмідь!
Нао оглянув печеру.
Він уже раніше поклопотався позносити сюди каміння й гілляки. Були також
поблизу кілька великих каменюк, якими теж можна було б добре загородити
отвір. Та Нао мав на думці тікати, і втекти можна було лише берегом, де звір
і пили воду. Але коли б цей прудкий, невтомний і впертий звір схотів на них
полювати, він майже напевно наздогнав би втікачів. Тоді єдиним порятунко
м було б сховатися на дерево, бо сірий ведмідь вилізти на нього не міг. А вт
ім, він міг під ним без кіпця вичікувати; до того ж на тій місцевості не бул
о дерев з міцним гіллям.
Чи помітив хижак Гава, що був сховався, притулившись до каменя та намагаю
чись не робити жодного зайвого руху? Чи, може, був господарем печери і пове
ртався до неї з далекої подорожі? Поки Нао міркував над цим питанням, звір
почав спускатися з крутого пагорка. Опинившись на рівнішому грунті, ведм
ідь підвів голову, потяг носом вологе повітря і швидко побіг. Спочатку об
идва мисливці гадали, що він біжить геть. Але звір спинився Ц і якраз прот
и того місця, звідки він зміг би вилізти на їхній виступ: тепер про втечу н
е можна було й думати.
З одного боку лежало провалля, у другий бік можна було тікати лише на очах
у ведмедя, і він устиг би переплисти вузьку річку та загородити втікачам
дорогу. Отже, лишалося тільки чекати, що звір або піде собі геть, або напад
е на них.
Нао розбудив Нама, і всі троє почали підкочувати до отвору каменюки.
Трохи повагавшись, ведмідь зважився переплисти річку. Перепливши, він по
важно виліз на берег і попрямував до виступу. Що ближче він підходив, то кр
аще можна було бачити його мускулисту будову і блиск його зубів під міся
чним промінням. Нам і Гав затремтіли. Жага життя сповнила їм серця; почутт
я людського слабосилля здавило їм груди, а їхні молоді серця забилися, на
че полохливий птах. Нао теж хвилювався. Він знав супротивника, він знав, що
йому треба зовсім небагато часу, щоб замордувати трьох чоловіків. А його
груба шкура та масивні кістки майже не боялися ні списа, ні сокири, ні вил.

Тим часом мисливці, кінчали закладати отвір камінням; незабаром лишилас
я тільки одна дірка Ц праворуч, на висоті людського зросту. Наблизившис
ь, ведмідь загарчав, труснув головою і здивовано почав оглядати вхід до п
ечери. Він ще нюхом пізнав людей, потім чув шум від їхньої роботи, але ніяк
не сподівався побачити закладеним отвір до своєї домівки. Під черепом у
нього ворухнулася невиразна думка про якийсь зв'язок між закладеним отв
ором до печери та тими, що в ній засіли. Проте, пізнавши дух слабосилих зві
рів, якими мав на думці підживитись, ведмідь не виявив ніякого занепокоє
ння, але дуже здивувався.
Він випростався в місячному світлі, показуючи свого шкуру, випинаючи срі
блясті груди та похитуючи своєю загостреною мордою. Потім звір раптом ро
злютувався Ц без причини, лише тому, що мав жорстоку, дику, нездатну до ра
дощів вдачу, Ц і хрипко ревнув. Втративши терпець, він звівся на задні ла
пи, набувши вигляду величезної волохатої людини з короткими ногами та на
дто довгим тулубом. Тепер він нахилився до дірки, щоб зазирнути в печеру.

А там, у сутінках, стояли Нам і Гав, наготувавши свої сокири; син Леопарда с
тискав у руках важкого кия; мисливці вичікували, що ведмідь просуне свої
лапи, які вони повинні були строщити. Але в дірку ткпулася величезна голо
ви з порослим шерстю лобом, заслиненими губами та гострими зубами. Вдари
ли сокири, майнув кий, та через виступи каміння Ц даремно. Ведмідь з ревом
відскочив. Його не поранили: не видно було й сліду крові на морді, а клацан
ня зубів і люті вогники в очах свідчили лише про обурення ображеної сили.

Однак він не знехтував своєї науки і змінив тактику. Добре вміючи підкоп
уватись та маючи витончено розуміння річних загорож, він знав, що іноді к
раще їх завалити, ніж лізти в небезпечний прохід.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52