Зробит
и це їй було не так просто, бо берег був дуже незручний. Нао й Гав зареготал
и.
Син Леопарда сказав:
Ц Тепер гієна дужча за тигрицю… тепер і вовки подужали б її!
Потім він набрав води в кору і, жартуючи, поставив її перед тигрицею. Та, на
хилившись, випила. Це так сподобалося мисливцям, що Нао підставив їй води
знову. Нарешті він з посмішкою вигукнув:
Ц Тигриця вже не може пити з річки! Влада над нею дуже тішила його.
На восьмий день Нам і Гав відчули себе вже досить дужими для дальшого пох
оду, і Нао призначив втечу на ніч. Ніч наступила важка й волога, сутінки ко
льору рудої глини довго пливли з глибини неба, трава й дерева корчилися п
ід мрякою, листя падало з тихим шелестом. Густий лемент линув з нетрів ліс
у та тремтячого чагарника Ц це сумували голодні звірі. Тільки мала част
ина поховалася вже по своїх притулках, задовольнивши голод.
Весь час від півдня до вечора печерний лев виказував якийсь відвертий не
спокій. Затремтить і прокинеться від свого сну: картина доброго, певного
притулку, як та печера, де він жив перед повіддю, проходила перед його очим
а. Він уже знайшов якусь западину в полі, вже й пристосував її трішечки для
себе й тигриці, але жити там не дуже було б зручно. Нао був певний, що цю ніч
під час полювання він знову шукатиме якогось притулку і пропадатиме, отж
е, довший час. Уламри вільно перепливуть річку, мряка сприятиме їхній уте
чі: вона розм'якшить землю і змиє сліди, що їх лев-велетень і так не дуже доб
ре вміє пізнавати.
Ледве звечоріло, лев вийшов на лови. Спочатку він понишпорив поблизу, а пе
реконавшись, що дичини нема, як і попередніми вечорами, заглибився в ліс. Н
ао вичікував, не довіряючи собі, бо у вологому повітрі дух рослин був міцн
іший, ніж дух хижаків, а шелест листу та дощових крапель заважав слухові. Н
арешті він подав Намові й Гавові знак, ставши на чолі. Товариші ж ішли за н
им праворуч і ліворуч. Таке розміщення дозволяло мисливцям швидше поміт
ити чиєсь наближення і забезпечувало їм більшу обачність. Спочатку треб
а було переправитись через річку. Нао заздалегідь знайшов місце, де можн
а було майже до середини її добрести, далі треба було перепливти до самот
ньої скелі, де знову йшов брід. Перш ніж переправлятися, мисливці заплута
ли свої сліди. Вони деякий час кружляли біля берега, перетинаючи старі сл
іди новими та навмисно топчучись, щоб їх було помітніше. Просто до броду й
ти вони стереглись і дісталися туди плавом.
На другому боці вони знову плутали свої сліди, виписуючи довгі кривулі, п
ісля чого залишили цю чудернацьку сітку, ступаючи на оберемки трави, нар
ваної в полі. Мисливці підкладали собі ці оберемки під ноги в міру свого п
росування. Це була така хитра вигадка, що на неї нездатний був ні розумний
олень, ні вигадливий вовк. Просунувшись таким способом на три чи чотири с
отні ліктів, вони покинули свої оберемки і пішли далі вже без них.
Уламри йшли якийсь час мовчки, а потім Нам і Гав почали стиха перегукуват
ись. Нао напружив свій слух. З далечини долинув рик, він пролунав тричі, су
проводжуваний довгим нявчанням.
Нам сказав:
Ц Це лев-велетень!
Ц Ходімо швидше! Ц кинув Нао.
Вони зробили ще сотню кроків у повній тиші ночі, після того рик прогримів
ще ближче.
Ц Лев-велетень на березі річки!
Уламри ще дужче прискорили ходу. Тепер рик не вгавав, переривчастий, гост
рий, повний гніву й нетерплячки. Мисливці зрозуміли, що звір гасає по їхні
х заплутаних слідах. Їхні серця стукотіли у грудях, як дзьоб дятла об кору
дерева; вони почували себе малими й безпорадними під навислою над ними г
устою темрявою. Але ця ж темрява й бадьорила їх, укриваючи від ока хижаків
. Лев-велетень міг гнатися за ними лише по слідах, але, перепливши річку, ві
н знайшов би нові людські хитрощі й не довідався б, куди вони пішли.
Моторошний рев розітнув повітря; Нам і Гав підійшли до Нао.
Ц Лев-велетень переплив воду! Ц прошепотів Гав.
Ц Ідіть! Ц владно відповів ватажок, а сам спинився й припав вухом до зем
лі. Рик пролунав ще кілька разів.
Нао підвівся й вигукнув:
Ц Лев-велетень іще на тім боці!
Рик почав стихати: звір залишив гонитву й вертався на північ. Іншого лева
чи тигра в цій місцевості, певно, не було, щодо сірого ведмедя, то він дуже р
ідко траплявся навіть у тих краях, де його вбив Нао, а так далеко на півден
ь його зовсім не повинно було бути. Інших же хижаків, леопарда та великої п
антери, троє мисливців не боялися.
Вони йшли дуже довго. Хоча мряка припинилася, темрява лишалася така сама
кромішня. Можна було помітити лише бліде сяйво над рослинами, що по болот
ах блукає над водою; чути було серед тиші, як сопе чи шарудить лапами по зе
млі якийсь звір. Гуркіт грому прокотився над мокрою травою… Вили, гавкал
и та верещали хижаки, що вийшли на полювання.
Уламри спинилися, щоб прислухатися до звуків та дослідити запахи, ці ніб
и повітряні тіні звірів. До того ж Нам і Гав почали приставати. Намові запи
ли кістки, а у Гава запекло під свіжими рубцями; треба було шукати притулк
у. Проте вони пройшли ще чотири тисячі ліктів; повітря стало вологіше, вій
нув подих простору. Мисливці догадалися, що перед ними недалеко лежить б
агато води. Швидко вони в цьому пересвідчились.
Навкруги панувала повна тиша. Лише коли-не-коли ледве помітне шарудіння
свідчило про швидку втечу сполоханого звірка, що хутко стрибав чимдалі в
ід людей. Врешті Нао обрав для спочинку величезну чорну тополю. Звичайно,
дерево Ц поганий захист проти хижаків, але як же його поночі знайдеш доб
ру схованку?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52