Вісі
м же зубрів з налитими кров'ю очима, з горбатими шиями, кучерявими й борода
тими мордами та з крутими рогами трясли своїми густими, важкими й брудни
ми гривами. Інстинкт попереджав їх про страшну силу ворогів, але мукання
табуна розпалювало їй войовничий дух. І от найдужчий з ватажків, схиливш
и голову та виставивши вперед блискучі роги, як велетенська бомба, налет
ів на найближчого мамонта. Поранений у плече, хоч і відбивши силу удару св
оїм хоботом, велетень упав на коліна. Зубр з властивою його породі вперті
стю нападав далі; вигода позиції була на його боці; він невпинно штурхав м
амонта своєю гострою зброєю, той же лише з натугою відбивався своїм хобо
том. У цій дивовижній бійці зубр був сама відчайдушна лютість. Вихор інст
инктів клекотів у його великих очах, тремтячій гриві, запіненій морді та
в усіх впевнених, блискавичних, хоч і одноманітних рухах. Коли б йому лише
пощастило повалити свого супротивника на землю та розпороти йому живот
а, де шкура була найменш груба, а тіло менш мускулясте, він би тоді переміг.

Мамонт розумів це; віп силкувався втриматись, а небезпека вимагала від н
ього неабиякої уважності. Він міг би підвестися за одну мить, коли б зубр х
оч на короткий час припинив свої люті напади.
Інших самців спочатку бійка ніби здивувала. Чотири мамонти і семеро буга
їв стояли нерухомо, грізно вичікуючи; ні з чийого боку не видно було охоти
втручатись; обидві групи відчували небезпечність цього. Та мамонти перш
і виявили ознаки нетерплячки. Найвищий з них заворушив, сопучи, своїми пл
івчастими, подібними до велетенських кажанів, вухами і посунув уперед. А
перший, атакований зубром, майже одночасно з дикою силою вперезав супрот
ивника хоботом по нозі. Тут уже захитався зубр, а тим часом мамонт устиг пі
двестись. Обидва звірі знову опинилися віч-на-віч. Безмежна лють буяла пі
д черепом мамонта, звівши з металічним зойком свого хобота, він розпочав
напад. Своїми кривими іклами він перекинув зубра та, б'ючії скоса хоботом,
потрощив йому кості. Чимраз більше шаленіючи, він розпоров супротивнико
ві живіт і своїми величезними ногами почав топтати кишки та потрощені ре
бра, заюшившись кров'ю аж по груди. Передсмертний крик зубра заглушив нов
ий галас: починалася загальна бійка між величезними самцями. Сім зубрів
і чотири мамонти зчепилися в сліпій боротьбі, не помічаючи нічого і втра
тивши всяку обережність. Запал її почав охоплювати й табуни; густий рев з
убрів змішувався з пронизливим криком мамонтів, лють проймала хвилі тіл
, голів, рогів, іклів та хоботів. Самці-ватажки цілковито захопилися борот
ьбою; їхні тіла збилися у величезну безладну купу м'яса і корчилися з болю
й люті. З першої хвилини мамонтам через їхнє менше число було кепсько; три
бугаї одного перекинули, другий мусив оборонятись; зате ж двоє інших одр
азу здобули перемогу. Рушивши на своїх ворогів разом, вони вмить строщил
и й пошматували їх і, топчучи їхні тіла, тратили на це більше часу, ніж забр
ала у них сама боротьба. Нарешті, помітивши небезпеку, в якій опинились їх
ні товариші, вони рушили їм на допомогу і настукали несподівано трьох зу
брів, охоплених лютим бажанням знищити поваленого велетня. Зубри купою п
окотилися по землі; двох стерли могутні ноги мамонтів, третій же чимдуж п
очав тікати. За ним побігли й ті, що ще билися. Переляк, наче блискавична по
шесть, охопив табун зубрів. Якась чудна млявість і вагання, наче тиша пере
д вихором, прудко поширилися по всій їхній масі; неспокійно забігали очі,
зачулася подібна до дощу тупотнява: зубри хмарою сунули назад, зчинивши
справжню бійку у вузькому проході; в сліпому жаху кожен звір змітав усе н
а своєму шляху, дужчі перекидали слабших, прудкі бігли по спинах решти; кі
стки хрустіли, як дерева під ураганом.
Мамонти не схотіли гнатися за побитим ворогом. З них було досить того, що в
они ще раз довели свою могутність, ще раз пересвідчилися, що вони господа
рі на землі. Отже, стадо велетнів бурого кольору з довгим шорстким волосс
ям та такими ж гривами рушило до берега та так завзято припало до води, що
аж її рівень у затоці понижчав.
Прудконогі звірі, ще не очунявши після бійки, скупчилися по косогорах, ди
влячись, як п'ють мамонти. Уламри теж дивилися на них, захоплені враженням
минулої величної події. Нао ж порівнював цих господарів світу з Намом й Г
авом: він бачив худі руки, тонкі ноги, вузькі тулуби своїх товаришів і вели
кі, наче гори, тіла мамонтів на грубих, як дуби, ногах. І він зрозумів, до яко
ї міри мале й кволе те створіння, що зветься людиною, яке мізерне судилося
йому життя в повсякчасному блуканні степами. Він згадував також про руди
х левів, про левів-велетнів та тигрів, яких вони мусили зустріти в найближ
чому лісі й проти чиїх пазурів і олень, і людина так само безпорадні, як го
луб проти кігтів орла.

Розділ третій
У ПЕЧЕРІ

Минула третина ночі. Блідий, як берізка, місяць плин понад хмарою. Він лив
хвилі свого світла на річку, на мовчазні скелі, на полохливі тіні на берез
і. Мамонти вже давно пішли; тільки зрідка можна було побачити якогось пла
зуна та помітити сову, що пролітала на тихих крилах. Біля входу печери сто
яв на варті, відбуваючи свою чергу, Гав. Він був дуже стомлений; його думки
текли одноманітно й повільно, збуджуючись лише від несподіваних шелест
ів, нових чи збільшених старих запахів, затихання чи пориву вітру. Дивне з
аціпеніння скувало всі його почуття й думки; в свідомості жеврів тільки
страх перед небезпекою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52