нетрі з очерету й лози, де плодилося водяне птаство Ц чорні
кулики, чирки, сивки, чайки нефритових кольорів, важкі дрохви та довгоног
і погоничі. По берегах рудих заводей нерухомо стояли чаплі, вистрибували
, плещучи крилами, журавлі на косах, зубата щука кидалася на линів, а остан
ні метелики миготіли в повітрі зеленими й блакитними вогниками.
Фаум почав оглядати своє плем'я: лихо лягло на нього, мов гадюче кодло. Від
жовтих, як лимон, і зелених, як баговиння, закривавлених хворих, що трусили
ся у пропасниці, ішов важкий дух гнійних ран. Деякі скорчилися, ніби удави
, інші випросталися, наче великі ящірки, дехто хрипів, здавлений смертю. Ра
ни почорніли, огидні й жахливі на животах і особливо на головах, де кров зл
іпила волосся в одну суцільну червону губку. Майже всі поранені мусили о
дужати, бо найслабкіші або лишилися на тім боці, або загинули в болоті.
Одвівши очі від сплячих, Фаум став допитливо розглядати тих, що дужче, ніж
утому, відчували лихо втрат. Це були найміцніші воїни, краса племені улам
рів. Суворі обличчя, низькі лоби, звірячі щелепи. Шкіра у них була руда, не ч
орна; майже у всіх тулуби, руки й ноги позаростали волоссям. Їхній нюх міг
змагатися із нюхом звірів. Їхні великі очі світилися то люттю, то сумом, ся
яли особливою красою у дітей та деяких молодих дівчат.
Фаум звів руки до сонця й заголосив.
Ц Що робитимуть уламри без Огню? Ц вигукнув він. Ц Як житимуть воші в ст
епах і лісах? Хто оборонить їх від темряви й зимового вітру? Вони муситиму
ть їсти сире м'ясо і гірке коріння; вони більше не грітимуться біля багатт
я, не гартуватимуть вістря своїх списів. Лев, звір із страшними іклами, вед
мідь, тигр, велика гієна жертимуть їх живцем серед ночі. Хто знову дістане
Огонь, той стане Фаумові братом; він матиме три частки в полюванні, чотири
Ц здобичі; він візьме собі Гамлу, дочку моєї сестри, і палицю ватажка післ
я моєї смерті.
Тоді підвівся Нао, син Леопарда, і промовив:
Ц Хай дадуть мені двох прудконогих вояків Ц і я піду здобувати Огонь чи
у синів мамонта, чи у людожерів, що полюють на берегах Подвійної річки.
Фаум не кинув йому прихильного погляду. Своєю постаттю Нао був більший з
а всіх уламрів. Його плечі ще росли. Не було спритнішого й здатнішого до тр
ивалого бігу вояка. Він перемагав у боротьбі Му, сина Тура, чия сила майже
не поступалася Фаумовій. І Фаум стерігся його. Він давав Нао небезпечні д
оручення, усуваючи його від племені подалі та посилаючи майже на смерть.

Нао не любив ватажка, але він захоплено задивлявся на Гамлу Ц ставну, гну
чку й таємничу, з густим волоссям. Коли б вона була йому жінкою, він не пово
дився б із нею грубо; він не любив бачити на обличчях людей виразу страху,
що робить їх чужими.
Іншим разом Фаум поставився б до слів Нао дуже вороже. Але тепер лихо скру
тило його. Може статись, що спілка з сином Леопарда буде йому на користь; к
оли ж ні Ц Фаум завжди зуміє спекатися його. І, звернувшись до юнака, він в
ідповів:
Ц У Фаума язик один. Коли принесеш Огонь, матимеш Гамлу, і то без жодного в
икупу. Будеш Фауму за сина.
Він говорив з піднесеною рукою, повагом, суворо і пихато. Потім Фаум покли
кав Гамлу. Та підійшла, тремтячи, й звела свої мрійні очі, повні вогкого бл
иску.
Важка Фаумова рука лягла дівчині на плече, з дикою пихою він почав гукати:

Ц Хто з дівчат має кращу постать? Вона може нести сарну на плечі, не втомл
юючись іти з ранішнього сонця до вечірнього, терпіти голод і спрагу, вичи
няти шкуру, перепливати озеро. Від неї будуть діти незламної сили. Коли На
о здобуде Огонь, він візьме її, не даючи ні сокир, ні рогів, ні черепашок, ні
хутра.
Тоді, пожадливо зиркаючи, виступив і Агу, син Зубра, найволохатіший з усіх
уламрів, і сказав:
Ц Агу хоче здобути Огонь. Він піде зі своїми братами шукати ворогів по то
й бік річки. І він або загине від сокири, списа, зубів тигра чи пазурів лева-
велетня, або ж дістане уламрам Огонь, без якого вони безсилі, як олені чи с
айгаки.
З-під густого волосся на обличчі у нього можна було побачити лише рот, нач
е стулений із шматків сирого м'яса, та люті очі душогуба. Його кремезне тіл
о дивувало велетенськими плечима та руками, довшими, ніж звичайні; весь в
ін являв собою дику, невтомну й нещадну міць. Ніхто не знав меж його силі: в
ін не мірявся нею ні з Фаумом, ні з Му, ні з Нао. Знали тільки, що вона величез
на. Він не вживав її для мирної боротьби, Ц хто тільки ставав йому попере
к шляху, всі гинули: він або калічив їх на смерть, або ж просто вбивав, приєд
нуючи їхні черепи до інших своїх трофеїв. Агу жив окремо від решти уламрі
в із своїми двома братами, волохатими так само, як і він, та кількома жінка
ми, яких він тримав у лютому рабстві. Навіть серед жорстоких один до одног
о і нещадних до інших племен уламрів сипи Зубра вирізнялися своєю кровож
ерністю. Приглушений гомін осуду поширився між уламрами Ц перша ознака
єднання юрби проти надто загрозливої небезпеки.
Прихильники Нао раптом згуртувалися навколо нього, хоч більшість а них з
а інших часів і мала звичку докоряти йому за милосердя до переможених во
рогів. Але ця вада, бувши прикметою непереможного вояка, дужо подобалася
тим, кому доля не дала ні дужих м'язів, ні прудких ніг.
Фаум ненавидів Агу не менш, ніж сина Леопарда, проте боявся ще більше. Прих
ована сила волохатих братів здавалася йому непереможною. Коли один з трь
ох бажав смерті якоїсь людини, того бажали всі троє. Коли б хто розпочав пр
отії них війну, той мусив би або загинути, або ж знищити їх усіх трьох.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52