Це був грубий оцупок з дерева чи рогу з гаком н
а кінчику. Випущений цим знаряддям спис летів далі, ніж кинутий просто ру
кою.
В першу хвилину карликам довелося скуштувати лиха: багато воїнів полягл
о в бою. Але поміч надходила невпинно. Трикутні обличчя зліталися з усіх б
оків, навіть прибігли ті, хто стеріг Нао та його товаришів. Карлики вили з
люті й лізли в саму гущу побоїща, цілком забувши про ту обережність, якої т
ак додержувалися проти уламрів; можливо, що вони добре знали безпліч-ків
і ще боялися ставати з ними до бою врукопаш; а може, їх підбурювала одвічна
ненависть.
Нао чекав, поки карлики знімуть облогу. Він уже з самого початку бою виріш
ив, що треба робити. Тут не було чого довго міркувати. Всім своїм єством На
о прагнув відкритого бою. Він розумів, що перемога рудих карликів над без
плічками означала неминучу загибель його та його товаришів. Нао турбува
ло тільки одне: чи можна залишити без охорони Вогонь? Клітки заважали в би
тві і, напевне, були б розбиті. Та в разі перемоги Вогонь знайдеться, в прот
ивному ж випадкові не уникнути смерті.
Коли настала зручна, на думку Нао, хвилина, він хутко дав наказ, і уламри, ви
гукуюча бойовий клич, вихором вихопилися з свого притулку. Кілька списів
полетіло на них, але вони вже стрибали через загорожу противників. Далі в
се поточилося з шаленою швидкістю. Там було більше десятка воїнів, що сто
яли тісною лавою, кидаючи на уламрів списи. Нао кинув списа й дротика, підс
кочив і завертів своїм києм. Троє з рудих покотилися на землю, перше ніж На
м і Гав прибігли на допомогу. Але списи свистіли, і кожного уламра було пор
анено, хоч і не дуже, бо списи летіли здалека і кидали їх слабосилі руки. Тр
оє київ завертілися водпочас, і руді карлики, бачачи нові жертви та поміч
аючи, що й урятована уламрами людина біжить їм на підмогу, сипнули врозті
ч. Нао вбив ще двох, решта ж устигли шугнути в комиші. Він не став їх шукати,
нетерпляче бажаючи приєднатися до людей без плечей.
Між вербами розпочався рукопашний бій. Лише кілька вояків одбігло вбік,
до болота, звідки й турбували карликів списами. Руді перемагали числом і
завзяттям. Перемогу їм було забезпечено, і видерти її у них можна було б ли
ше несподіваним втручанням. Нам і Гав розуміли це так само добре, як ватаж
ок, і щодуху бігли за ним. Коли вони добігали, кільканадцять безплічків та
рудих карликів уже лежало на землі.
Нао рикнув, як лев, і блискавкою впав на ворогів. Він увесь був сама лють. Ве
летенська довбня трощила голови, спини, груди. Руді карлики хоч і боялися
сили велетня, але ніколи не думали, що вона до такої міри страшна. І перше н
іж вони встигли отямитись від несподіванки, Нам і Гав утрутилися в бійку,
а врятовані безплічки знову взялися до своїх списів.
Запанувало безладдя. Кілька рудих з переляку побігли з поля бою, але покл
ик ватажка збив їх знову до суцільної купи, вкритої щетиною списів. Наста
ла на хвилинку перерва.
Інстинкт підказував людям без плечей іншу тактику. Через те що вони кращ
е билися списами, їм ліпше було відразу ж розпорошитись. Вони так і зробил
и. І знову засвистіли їхні списи. У кого вже не лишилося зброї, запускав св
оїм знаряддям каміння. Схвалюючи цю тактику, Нао сам кидав усі списи й дро
тики, що назбирав на місці бою, а потім почав кидати каміння. Руді збагнули
, що їх жде неминуча поразка, коли вони не зав'яжуть знову рукопашний бій. І
вони пішли в наступ, але нікого не зустріли, бо безплічки розбіглися, а Нао
, Нам і Гав, як наймоторніші, били поранених та поодиноких ворогів.
Коли б і спільники були такі прудконогі, як уламри, вони могли б легко уник
нути рукопашної. Та, на жаль, їхні довгі ноги рухалися невпевнено й нешвид
ко, і з тієї хвилини, як карлики почали гнатися за кожним з них, перевага пе
рейшла на бік рудих. Безплічки занепали духом і майже не боронилися. Тоді
Нао спинився і, уважно придивившись до бійки, знайшов того, чий голос керу
вав ворогами, Ц кремезну сиву людину з великими щелепами. Ось кого треба
знищити, хоч п'ятнадцятеро грудей і боронить його… Завзяття, дужче від см
ерті, пройнято мисливця, і він прожогом, ревучи, наче зубр, кинувся в бійку,
трощачи ворогів своїм києм. Біля старого ватажка його зустріла ціла стін
а списів, вона і перегороджувала шлях, і била велетня в боки. Йому пощастил
о відбитись, але тут набігли нові воїни. Тоді, кличучи товаришів, він відча
йдушно розкидав перепону з тіл та зброї і строщив ватажка, ніби якийсь го
ріх…
В ту ж хвилину на допомогу йому прибігли Нам і Гав…
І тут почалася паніка. Руді карлики відчули, що жорстока смерть повернул
ася тепер до них: за голосок ватажка вони б билися до останнього, тепер же,
коли цей голос замовк, вони визнала свою поразку. Отже, карлики щодуху поб
ігли з поля бою, побігли в рідні краї, до своїх озер і річок, де вони черпали
свою мужність і силу й де сподівалися віднайти їх знову.

Розділ п'ятий
ЛЮДИ, ЩО ВИМИРАЛИ

Над бойовищем запала похмура тиша. Потім безплічки заходилися біля свої
х поранених. Вони доглядали їх уважніше й краще, ніж вміли це робити уламр
и. Нао відзначив, що вони набагато досвідченіші, ніж люди його племені, але
що життя їхнє дуже нещасне. Рухалися вони повагом і похитуючись, поранен
ого підіймали вдвох або й утрьох. Інколи охоплювало їх якесь чудне заціп
еніння, очі пригасали, а руки висли, мов мертві гілки.
Жінки були, здається, рухливіші, ніж чоловіки. Вони виявляли більше сприт
ності й працьовитості. Через деякий час Нао помітив, що одна з жінок навіт
ь керувала племенем.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52