Нао зміркував, що це вони тікають од дужого ворога. Він під
вівся і встиг помітити, як між кущами полохливо майнула знайома постать.

Ц Руді карлики знову тут! Ц сказав він.
Небезпека була грізніша, ніж досі. Тепер руді карлики могли йти лугом, хов
аючись і повсякчас влаштовуючи засідки.
Між болотом і чагарником тяглася майже гола та зручна до втечі смуга зем
лі. Уламри похапцем навантажилися клітками, зброєю і залишками харчів. Н
іщо не перешкоджало їм тікати. Якби ворог погнався за ними чагарником, ві
н спізнився б, бо взагалі не міг так бігати, як уламри, та й кущі б його затри
мували. Смуга сухої землі стала ширшати, та потім почала звужуватись: дер
ева, кущі і висока трава вкривали її. Все ж грунт був твердий, і Нао перекон
ався, що він обов'язково втече від рудих карликів, якщо не стане йому на до
розі якась прикра перешкода.
Та перешкоди з'явились. Болото знову простигло до них свої пастки Ц глиб
окі ями, калюжі з болотяною травою та намулом. Незабаром утікачі побачил
и, що їм іти вже нікуди: доводилось обминати, ухилятись, а той просто верта
тися назад. Нарешті вони опинилися на гранітному плато, праворуч лежали
безмежні простори води, а ліворуч Ц залита осінньою повіддю низька місц
евість. Гранітний виступ поволі знижувався і зникав у воді. Вода оточува
ла уламрів з трьох боків, і їм доводилось або йти назад, або здатися на вол
ю невблаганної долі.
Це була надзвичайпо прикра хвилина. Якби руді карлики з'явилися біля вис
тупу, тоді втеча стала б зовсім неможливою. Нао щиро пошкодував, що розлуч
ився з мамонтами. Він занепав духом, був у розпачі. Але жвавість і хитрість
незабаром повернулися до нього, і він уже думав лише про те, як врятуватис
я. Вболівання й жаль за минулим зникли. Вся увага скупчилася на останній х
вилипі, а та хвилина вимагала напруження всіх сил.
Мисливці негайно заходилися шукати виходу. Недалеко видно було якусь ру
ду масу, що могла бути і островом, і продовженням гранітного виступу. Гав і
Нао спробували знайти брід, але не знайшли нічого, крім глибокої води та з
радницького намулу.
Отже, останнім порятунком було повернення пазад. Вони вирішили це не гаю
чись і притьмом побігли. Так пробігли вони дві тисячі ліктів і вже опинил
ися поза болотом перед чагарником з галявками низької трави, коли Нам, що
біг перший, раптом спинився і сказав:
Ц Руді карлики там!
Нао, щоб краще впевнитися в цьому, ухопив кілька каменюк і пошпурив їх туд
и, куди показував Нам, Ц тихе, але властиве людям шарудіння викрило ворог
ів.
Тепер уже тікати справді було нікуди, треба було ставати до бою. Але тут мі
сцевість не сприяла б улам-рам, бо дозволяла ворогам оточити їх; краще бул
о розташуватись на виступі, де світло Вогню забезпечило б їх од несподів
анок.
Нао, Нам і Гав зняли войовничий галас. Трясучи своєю зброєю, Нао загукав:
Ц Руді карлики чинять нерозумно, женучись за уламрами! Уламри дужі, як ве
дмеді, і прудкі, як сайгаки. Коли карлики нападуть на них, вони втратять ба
гато своїх воїнів! Нао один заб'є десятеро їх… Нам і Гав теж битимуть їх. Не
вже ж вони хочуть втратити стільки чоловік, аби лише знищити трьох уламр
ів?
У відповідь на це в кущах і високій траві знявся галас. Син Леопарда зрозу
мів, що карлики хочуть війни. Це його не здивувало. Хіба ж і уламри не знищу
вали так само чужих людей, захопивши їх біля свого племені? Нао не зваживс
я б убивати рудих карликів, коли б вони дали йому дорогу. Він добре розумів
також, що вороги його бояться.
Кров його запалала гнівом, і син Леопарда кинувся до чагарника, голосно в
икликаючи ворогів на бій. Засвистіли тонесенькі списи, і жоден не долеті
в до нього. Нао дико зареготав:
Ц У рудих карликів кволі руки!.. Це Ц дитячі руки!.. За кожним замахом Нао в
биватиме одного києм, одного Ц сокирою…
З-поміж листу дикого винограду майнула руда голова, майже невидна па тлі
червонувато-жовтого листя, але Нао помітив блиск її очей. Ще раз схотів ві
н показати свою силу, не вдаючись до зброї: його каменюка протнула листя, і
звідти почувся пронизливий лемент.
Ц Ось! Ось сила Нао… Гострим списом він проб'є кожного рудого.
Лише тепер він почав відступати серед неймовірного галасу ворогів. Він в
олів битися вже краще на виступі. Там було місця тільки для кількох чолов
ік, і руді карлики могли нападати лише спереду. Водою через густе і зрадни
цьке баговиння ніхто не міг до них дістатися ні бродом, ні плавом.
Так само не можна було дістатися до скелястого острівця, що стримів з вод
и за шістдесят ліктів від гранітного виступу.

Назбиравши пожовклого очерету для вечірнього вогнища, уламри почали че
кати нападу. З усіх їхніх пригод це була найстрашніша. Коли вони готували
ся зустрічати сірого ведмедя, то сподівалися подужати звіра кількома вл
учними ударами. Коли їх було оточено під базальтовими брилами, вони знал
и, що велетень муситиме колись піти на полювання. Жодного разу не оточува
ли їх так і людожери…
Нині ж застукало їх хитре й численне плем'я, і вибити його все було неможли
во. Воно днями невтомно стерегтиме їх на виступі, а коли врешті насмілить
ся напасти, то як же три чоловіки зможуть його одбити?
Так Нао опинився в руках подібних до себе істот, а вони ж, як на глум, були на
йслабші з усієї породи людей. Ніхто з них не зміг би задушити вовка, ніколи
їхні тонесенькі списи не могли б досягти серця лева, як уламрівські; їхні
списи безсилі проти зубра, але можуть пробити серце людини…
Син Леопарда на хвилину зненавидів могутність людського роду.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52