Більш, піж що інше, допікав їм брак Вогню. Коли наставали ночі без місяця, т
о їм іноді думалося, що це вони вже назавжди опинилися в темряві. Вона дави
ла їм на тіло, вона просто ковтала їх. Щовечора вони вперто вдивлялися в гу
щавину, ніби сподівалися побачити, що ось заблищить у клітці Вогонь, випл
игне на волю й почне їсти сухі мертві гілляки. Але даремно: блискали їм лиш
е зірки та очі хижого звіра. Самотність важким тягарем налягала на їхні к
волі плечі. Безперечно, їм не було б так прикро, коли б вони перебували сер
ед племені, в оточенні уламрів, повсякчасна ж самотність стискала їм гру
ди.

Нарешті ліс залишився у них позаду. В той час як його лава ще тяглася на за
хід, на схід від них розлігся степ, вкритий травою, чагарником та де-не-де о
стрівцями дерев. Трава боронила свої простори від великих дерев; природа
насилала турів, зубрів, оленів, сайгаків, онагрів та коней, що залюбки об'ї
дали на деревах молоді паростки. Заросла чорними тополями, попелястими в
ербами, осиками, вільхами та очеретом, пливла на схід річка. Виразно вимал
ьовувалися на зеленому полі повалені рудуваті валуни. Схилялося на вечі
р, на землю вже лягли довгі тіні. Мисливці оглянули місцевість з недовір'я
м: тут, мабуть, не один звір пробіжить під кінець дня. Тому вони, не гаючись,
напилися води й почали досліджувати місцевість. Більшість валунів стоя
ли поодиноко і не могли стати їм у пригоді: деякі купи їх, щоб скласти з них
укріплення, потребували багато праці. Уламри вже втратили надію і ладні
були вертатися в ліс, коли Нам помітив осторонь купу величезних каменюк,
де дві стулювалися вершками. Ця купа утворювала ніби схованку з чотирма
отворами. Троє з них могли пропустити менших за людину звірів, як вовки, со
баки, пантери, через четвертий же міг улізти й дужий мисливець, лігши на жи
віт. А для великих звірів Ц ведмедя, лева й тигра Ц отвір був занадто вуз
ький.
Нао й Гав негайно прибігли на поклик свого товариша. Юнаки турбувалися, ч
и влізе в схованку ватажок. Але Нао витягся на траві, крутнув головою і про
ліз усередину схованки. Майже без зусиль тим самим способом він вибрався
й назад. Отже, вони мали безпечну схованку, кращу за всі, що служили їм попе
реду: каміння було таке важке і так міцно влежалося, що навіть табун мамон
тів не зміг би його розворушити. Схованками була досить простора, всеред
ині вільно могло вміститися десять чоловік.
Мисливці дуже зраділи Ц тепер вони відпочинуть. Оце вперше за всю їхню п
одорож могли вони кепкувати з усіх на світі хижаків. Вони попоїли сирого
м'яса з оленячого теляти, заїли його зібраними в лісі горіхами і почали зн
ову оглядати місцевість. Повз них пробігло до води кілька оленів і козул
ь, з войовничим галасом здіймалися круки, під хмарами кружляв орел. Плигн
ула за нирком рись, під вербами майнув леопард.
Тіні ще подовшали. Скоро вони вкрили все поле. Сонце, немов велетенське кр
угле багаття, скотилося за дерева; наближався час великих хижаків, але ні
що не свідчило ще про їхню присутність. Чути було невинні співи пташок; по
одинці чи хорами похапцем слали вони свій гімн сонцю, гімн жалю за ним та п
обоювання перед довгою похмурою ніччю.
В цю хвилину з лісу вискочив тур. Звідки він біг? Яка пригода відірвала йог
о від табуна? Чи пристав, чи. може, навпаки, біг попереду, наляканий ворогам
и або страхіттями природи, біг щосили, не тямлячи себе? Мисливці не думали
міркувати над цим, їх охопила жага полювання. Люди з їхнього племені хоч і
не зважувалися нападати на табуни великих травоїдних, проте завжди вико
ристовували нагоду полювати на цих поодиноких звірів, особливо слабих ч
и поранених. Сміливість і впертість турів передались і нашим бикам, осла
б лише їхній розум. Порода турів досягла була за тих часів найвищого свог
о розвитку. Жваві, бадьорі, чутливі до небезпеки і надзвичайно хитрі, ці ду
жі звірі просто раювали на землі.
Нао заревів і підвівся. Гарна річ Ц перемогти дужого хижака, але не менш п
очесно вбити й велику травоїдну тварину. Запал Нао зростав у міру того, як
широкі груди та блискучі роги наближалися до нього. Але тут обізвався в н
ьому й другий інстинкт: не нищити ходячого харчу по-дурному. Свіже м'ясо у
них було, здобичі водилося без ліку. Згадавши також про свою славетну пер
емогу над ведмедем, Нао збагнув, що вбивство тура не принесе йому честі, оп
устив ратище і зрікся того полювання, де міг лише попсувати свою зброю. А т
ур поволі подався до річки.
Тут мисливці раптом стурбувалися, відчувшії небезпеку, їхнє вагання три
вало недовго. Нао кивнув своїм товаришам на схованку під кругляками і са
м уже ліз слідом за ними, коли з лісу вискочив мегасерос.
Мегасерос Ц великий олен
ь з гігантськими рогами.
Звір тікав, як вихор, прищуливши величезні вуха; кривава піна текла
йому з рота, ноги тремтіли, мов гілки дерева під циклоном. Не встиг мегасер
ос плигнути зо три десятки разів, як за ним виринув з лісу і його ворог. Це б
ув кремезний з гнучкою спиною тигр. Він стрибав одразу по двадцять лікті
в, паче ковзаючись у повітрі. Торкаючись землі, він на одну мить зупинявся
, напружуючись.
Ступаючи не так широко, мегасерос зовсім не мав відпочинку. Він біг, чимра
з прискорюючи свій рух. Але тигр його наздоганяв; хижак щойно вийшов на ло
ви після денного сну, тоді як олень був стомлений довгим переходом.
Ц Тигр зловить великого оленя, Ц сказав Нам тремтячим голосом.
Нао, уважно стежачи за цим полюванням, відповів:
Ц Великий олень невтомний.
Недалеко від річки відстань між тигром і мегасеро-сом зменшилася наполо
вину.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52