Нао ж, повернувшись до хижого племені, що вже почало бі
гти на горб, побачив, що відстань між ними й переслідувачами скоротилася.

Ц Коли Гав не може бігти далі, Ц сказав він глухим голосом, Ц людожери н
аздоженуть нас, перше ніж ми побачимо річку.
Ц Гаву потемніло в очах, у пухах співають цвіркуни! Ц простогнав молоди
й воїн. Ц Хай син Леопарда біжить уже сам, а Гав умре за Огонь і за нього.
Ц Гав ще не вмер!
Повернувшись до кзамів, Нао люто вигукнув свій бойовий клич, а потім, взяв
ши Гава собі па плечі, знову побіг. Велике завзяття й невичерпна сила споч
атку дозволяли йому бігти швидко. Він мчав стрибками з гори, підштовхува
ний своїм вантажем. Його гнучкі, як ясенове гілля, ноги добре витримували
цей тривалий спуск. Але під горбом він почав дихати швидше, ноги стали плу
татись. Коли б не гуло йому й досі у вухах після удару києм по голові, він на
віть з Гавом на плечах зумів би випередити коротконогих і втомлених довг
ою гонитвою кза-мів. Але він виснажився. Жоден степовий чи лісовий звір не
зміг би витримати такої довгої й безперервної витрати сил… Тепер кзами
невпинно наздоганяли його. Він чув їхні стрибки і кожної хвилини знав, на
скільки вони вже наблизились: спочатку це було п'ять сотень ліктів, потім
чотири, потім дві сотні. Тоді син Леопарда спустив Гава на землю і, відчува
ючи найтяжче вагання, сказав йому з мукою в очах:
Ц Гаве, сину Сайгака, Нао безсилий нести тебе далі! Гав підвівся.
Ц Нао мусить покинути Гава і рятувати Огонь, Ц сказав він.
Гав витягався, розправляючи руки, і струшував з себе дрімоту, бо хоч і трус
ько було йому на плечах Нао, але він був зомлів і заснув так від безсилля. А
кзами вже добігли на шістдесят ліктів і піднімали списи, розпочинаючи бі
йку. Вирішивши тікати лише в останній момент, Нао повернувся до них. Засви
стіли перші списи, але більшість їх навіть не долетіла до уламрів, тільки
один дряпнув ногу Гава, злегка кольнувши його. У відповіді. Нао поранив на
йближчого, а потім пробив живіт другому, що наближався великими стрибкам
и. Цих два удари стурбували першу лаву нападників. Вони люто заревли і спи
нилися, щоб почекати решту своїх товаришів.
Ця хвилина відпочинку стала уламрам на користь. Рана ніби розбудила Гава
. Ще безсилою рукою він ухопив списа і почав ним трясти, вичікуючи ворога.
Це по бачив Нао.
Ц Гав, значить, набрався сили? Так хай тікає!.. Нао затримає людожерів…
Молодий вояк завагався, тоді ватажок коротко одрубав:
Ц Біжи!
Гав побіг, спочатку нетвердо й хитаючись, а потім і певніше. Нао відходив п
оволі й грізно, тримаючи в кожній руці по спису. Кзами не зважувались. Наре
шті їхній ватажок наказав їм нападати. Зброя засвистіла, люди побігли. На
о вибив я лави ще двох воїнів і побіг.
На безкрайньому просторі знову відновилась гопитва. Гав то біг хутко, як
завжди, то приставав; м'язи слабли, дихалося йому дуже важко. Нао тяг його з
а руку. Кзамам було краще. Вони бігли, навіть не поспішаючи, певні, що тепер
здобич не втече. А Нао не міг більше тягти свого товариша. Надмірна втома й
гарячка роз'ятрили йому рану; у вухах гуло; до того ж він ще й забив ногу об
камінь.
Ц Гав мусить умерти! Ц вів своєї молодий воїн. Ц Нао розкаже, що Гав бив
ся добре.
Ватажок понуро мовчав. Він прислухався до тупоту ворогів. Знову їх розді
ляло лише двісті ліктів, а коли втікачі почали збігати на гору, Ц лише ст
о. Тоді, напружуючи останні сили, син Леопарда пробіг цих сотню ліктів аж д
о вершечка шпиля. І тут, кинувши оком на захід та задихаючись від утоми, за
кричав:
Ц Велика річка… мамонти!
Безмежне водяне поле лежало перед ними, полискуючи поміж тополь, вільх т
а ясенів; тут же, за чотири тисячі ліктів від утікачів, пасся на траві сере
д молодих дерев табун мамонтів. Тягнучи Гава, Нао знову кинувся бігти так
швидко, що одразу виграв більше сотні ліктів. Але це було останнє зусилля!
Вони втрачали цей виграш лікоть по ліктю. А кзами вигукували свій бойови
й клич…
Коли дві тисячі ліктів розділили Нао й Гава від вершка горба, кзами вже мо
гли б докинути до них своєю зброєю. Вони бігли не поспішаючи, певні, що спі
ймають уламрів уже хоча б тому, що гнали їх на табун мамонтів. Вони знали, щ
о ті, незважаючи на всю свою лагідність, не терплять біля себе чужої прису
тності; отже, вони завернуть утікачів.
Проте кзами все гналися за своїми жертвами, вже можна було чути їхнє хрип
ке дихання, а ще ж треба було пробігти цілу тисячу ліктів!.. Тоді Нао жалібн
о заголосив, і на цей поклик з-під платанів несподівано вибігла якась люд
ина, а за нею величезний звір з піднесеним хоботом, пронизливо ревучи. Вку
пі з іншими трьома велетнями звір раптом кинувся просто до сина Леопарда
. Перелякані, але задоволені кзами спинилися, їм треба було лише чекати, що
б уламри повернули на них. Тоді б вони їх оточили й знищили.
Однак Нао біг далі; він пробіг ще сотню ліктів, а потім, повернувши до кзам
ів своє виснажене від утоми лице з блискучими від радості очима, закрича
в:
Ц Уламри уклали спілку з мамонтами і Нао глузує з людожерів!
Тим часом добігли мамонти, і, на величезне здивування кзамів, найбільший
з них поклав свого хобота на плече Нао. А той гукав далі:
Ц Нао забрав Огонь! Він убив чотирьох вояків у таборі і чотирьох оце тіка
ючи.
Кзами люто заревли, але мамонти рушили на них, і вони сипнули врозтіч, бо, я
к і уламри, вони теж не могли собі уявити, щоб людина здатна була боротися
проти табуна цих велетнів.

Розділ сьомий
ЖИТТЯ У МАМОНТІВ

Нам добре вмів доглядати Вогонь.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52