Тоді, напруживши останні сили, мегасерос ще збільшив свою прудкіст
ь; обидва бігли однаково швидко, а потім тигр прикоротив своє плигання. Ві
н би вже й покинув гнатися, коли б не річка: він сподівався вловити свою же
ртву у воді, бо його смугасте тіло було дуже добре пристосоване до плавби.
Коли він добіг до річки, мегасерос уже відплив на п'ятдесят ліктів. Тигр по
плив по хвилях надзвичайно швидко, але ж і мегасерос тікав од нього, мабут
ь, не менш швидко. Життя його залежало від цієї хвилини. Річка була неширок
а Ц і олепь мусив дістатися берега першим; коли б він загаявся, вилазячії
на берег, тигр зловив би його. Він цс знав і навіть наважився трохи ухилити
ся, щоб краще пристати. Олень плив тепер до невеличкої кременистої коси. Т
а хоч і добре вибравши місце, де пристати, мегасерос несподівано па хвили
ну завагався. Тим часом тигр наближався. Врешті олень вибрався на берег. В
ін уже відбіг на два десятки ліктів, коли тигр теж опинився на сухому і зно
ву розпочав переслідування. Але він зробив це хапаючись, сплутав собі ла
пи, спіткнувся й покотився. А за цей час мегасерос встиг забігти майже без
вісти. Гнатися далі було б безнадійною справою; тигр зрозумів це і, пригад
авши високу тінь, помічену ним по дорозі, негайно поплив назад. Тур ще не в
стиг утекти…
Ставши свідком тигрового полювання, тур подався до лісу. Потім завагався
. І це вагання зростало в тій мірі, в якій тигр віддалявся, і особливо тоді, к
оли він зник в очеретах. Тур тримався, однак, у своїй схованці, коли ось нов
ий гострий небезпечний дух ударив йому в ніздрі. Витягти шию і впевнивши
сь у небезпеці, він вибрав собі шлях утечі. Йому довелося пробігти повз ва
луни, де сиділи уламри; зачувши дух людини, він пригадав, як колись на ньог
о, ще молодого й слабосилого, напали були ці істоти та поранили каменем, і
тому звернув убік.
Отже, він біг щодуху і мав уже зникнути в нетрях, коли раптом мусив спинити
ся: на нього стрілою налітав тигр. Тигр не боявся, що тур утече від нього, як
утік мегасерос, але його дуже розлютила невдача. Розуміючи, що тікати мар
но, тур обернувся до хижака. Знаючи, що тигр однаково його наздожене, він п
ішов своєму лихові назустріч. Наставивша роги та риючи копитами землю, в
ін з своїми широкими рудими грудьми та голубим вогником в очах був справ
жнім борцем лісів і степів; чорна лютість приглушила його страх; кров, що с
тиснула йому серце, гартувала його до боротьби, а інстинкт саморятування
перетворився у мужність.
Тигр відчув силу супротивника. Він не наскочив на нього одразу. Він крути
вся біля тура, як змія, вичікуючи у того якогось поспішного чи неуважного
руху, щоб раптом насісти на нього, зламати йому хребта або перегризти гор
ло. Але тур, уважно стежачи за поведінкою і рухами нападника, весь час наст
авляв на нього свій міцний лоб з гострими рогами…
Нараз хижак став як укопаний. Пазурі вп'ялися в землю, очі люто втупилися в
нового, невідомого ще йому велетенського звіра. Цей звір трохи скидався
на тигра, але був вищий і міцніший за нього. Гривою, широкими грудьми та по
важною ходою він був подібний також до лева. Хоч він і йшов не спиняючись,
з почуттям своєї вищості, однак виказував певну нерішучість хижака, що в
ийшов полювати на чужу територію.
Тигр же був удома! Вже здавна панував він над цим куточком, і всі інші хижа
ки Ц леопард, пантера, гієна Ц цілковито визнавали його зверхність; кож
на здобич мала належати йому, ледве він її для себе вибирав; жодне створін
ня не насмілювалося вимагати у нього частки, коли йому траплялося задави
ти оленя, сарну, мегасероса, тура, зубра чи козу.
Ще, може, сірий ведмідь взимку міг би пройти через його околицю. Інші тигри
жили на півночі, леви Ц понад річкою; ніхто в світі не думав заперечувати
тут його панування. Він сторонився лише тоді, коли, бува, проходив носоріг
, якого не пораниш, або товстоногий мамонт. Битися з ними він не наважувавс
я. Цю ж нову чудну породу він бачив уперше і був дуже здивований.
Досі тигр ні разу не здибав цього дивного звіра майже вимерлої на той час
породи. Своїм інстинктом тигр збагнув, що цей хижак дужчий, має кращу збро
ю і однакову з ним, тигром, спритність, але ж уся тигрова довголітня звичка
до перемог повстала проти побоювання. Це двоїсте почуття виявлялось і в
його поведінці. Ворог наближався, а тигр не те що тікав, а уникав його, трим
аючись погрозливої позиції. Наблизившись скільки було треба, печерний л
ев напнув свої груди і рикнув, а потім, припавши до землі, вперше плигнув н
а двадцять п'ять ліктів, нападаючи. Тигр подався назад. За другим нападом в
елетня він повернувся тікати. Але тут-таки, ніби посоромившись власного
боягузтва, зарикав на супротивника; його жовті очі позеленіли з люті: він
приймав бій! Тигр був не один: оддалік із трави висунулася тигриця. Пишна,
блискуча й палка, вона бігла на підмогу своєму самцеві.
Лев-велетень завагався теж: він не був певний своєї сили. Можливо, він би с
ам подався геть, залишивши тиграм їхню місцевість, коли б ворог, підбадьо
рений риком тигриці, не вдав, ніби хоче напасти. Велетенський котище міг б
и скоритись і піти з чужого поля, але всі його м'язи напружилися на згадку
про безліч подертих і пошматованих ним звірів, вимагаючи від нього сувор
ої кари за напад. Тигр був недалеко. Лев стрибнув, але даремно, бо ворог ухи
лився, готуючись напасти збоку. Печерний лев спинився, чекаючи того напа
ду. Пазурі й морди зустрілись; чути було клацання зубів та важкий хрип. Ниж
чий на зріст, тигр силкувався вхопити ворога за горло;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52