На рівнині все стихло, звірі мовчали; навіть вітер ослаб над річкою і засн
ув в осиках, чути було лише приглушений плюскіт води. Чи чекати світанку, ч
и йти шукати товариша? Нао дуже не хотілося кидати Вогонь на догляд Нама. Д
о того ж його лютила вже сама думка про те, що кзами можуть заганяти молодо
го воїна. Щоб зберегти Вогонь, Нао міг би покинути Нама напризволяще, він н
авіть мусив так зробити, але якась чудна дикунська ніжність в'язала Нао д
о товаришів, вони ніби були частиною його особи, небезпека їм так само заг
рожувала, як і йому самому. Він добре знав, що юнакам легше вскочити в хале
пу, що їм більшою мірою загрожують стихії та живі істоти.
Ц Нао піде шукати слід Гава, Ц сказав він нарешті. Ц Він залишить сина Т
ополі стерегти Огонь. Нам не матиме відпочинку; він мочитиме кору, коли во
на нагріватиметься; він не відходитиме на довший час, ніж потрібно, щоб ді
йти до річки й повернутися назад.
Ц Нам стерегтиме Огонь, як своє життя! Ц твердо відповів молодий мислив
ець і з гордістю додав: Ц Нам знає, як підтримувати Огонь. Його мати навчи
ла цього діла, коли він був ще малий, як вовча.
Ц Добре. Якщо Нао не повернеться, коли сонце зійде над тополями, Нам побі
жить до мамонтів… А якщо Нао не повернеться до вечора, Нам побіжить до ула
мрів сам…
Він пішов, усе його тіло тремтіло від смутку, і він кілька разів озирався н
а Нама та на маленьку клітку з Вогнем, слабке світло якої він бачив ще й то
ді, коли воно вже давно зникло в місячному сяйві.

Розділ шостий
РОЗШУКИ ГАВА

Щоб знайти слід Гава, Нао мусив спочатку повернутися до табору людожерів
. Ішов він тихше, ніж хотів. Поранене плече пекло під вербовим листом, у гол
ові гуло. Рана дуже боліла, навіюючи смутні думки, що навіть після здобутт
я Вогню йому доводиться терпіти не менше лихо й небезпеку. З такою думкою
прибув Нао до того місця, звідки разом із своїми товаришами помітив табі
р кзамів. Тоді червоне вогнище забивало своїм світлом сяйво місяця, нині
ж табір навівав журбу: вугілля, розкидане Нао, все загасло, срібляста піч у
кривала нерухомі тіла; чути було лише уривчастий стогін пораненого.
Всі чуття Нао доводили йому, що кзами не поверталися. Він пішов просто на т
абір. Стогін пораненого припинився; здавалося, що тут були самі трупи. Нао
не затримувався, він пішов туди, звідки Гав почав тікати, і там знайшов йог
о слід. Спочатку цим слідом було йти легко, чому сприяла й безліч слідів кз
амів; почавшись прямою лінією, він потім відхилявся, крутився поміж горб
ів, перетинав сам себе, вів чагарниками. Раптом слід зник перед болотом, і
Нао відшукав його лише на тім боці. Слід був вогкий. Гав і його вороги муси
ли тут перебрести.
Перед гаєм із сикомор кзами поділилися на кілька груп. Нао зумів, однак, ро
зшукати Гавів слід і пройшов ще три чи чотири тисячі ліктів. Але тут він му
сив спинитися. Густі хмари заступили місяць, а світати ще не починало. Син
Леопарда сів під стовбуром сикомори, що росла вже, мабуть, десять людськи
х поколінь. Хижаки відполювали, а денні звірі ще не рухалися, поховавшись
по норах, нетрях, дуплах та поміж гіллям.
Нао відпочив. Потім по вершечках дерев попливло холодне, важке й неживе с
вітло осіннього ранку; воно торкнулося виснаженого листу та поруйнован
их гнізд, женучи перед собою кволий вітрець, що нагадував зітхання сиком
ор.
Побачивша це світло, ще бліде, наче попіл вогнища, Нао встав, з'їв шматок су
хого м'яса і знову пішов слідом, час від часу нахиляючись до нього. Слід ві
в його кілька тисяч ліктів. Вийшовши з лісу та перетнувши піщане поле з рі
дкою травицею й кволими кущиками, слід повернув до місцевості, де в болот
і гнили червоні комиші, після чого збіг на гору і почав кружляти поміж гор
бочків, аж поки не спинився на березі річки, що її Гав, певно, переплив. Нао т
еж переплив її і після довгої ходи спостеріг, що сліди двох гуртів кзамів
простували до однієї точки. Гава могли оточити.
Тоді ватажкові спало на думку, що варто було б залишити втікача на його до
лю, щоб через одну людину не ризикувати своїм життям, Нама й Вогню. Але ця г
онитва дуже розлютила його; крім того, у скроні стукала гарячка і не хотіл
а гинути надія. І він пішов закінчувати вже розпочату справу.
Крім двох груп кзамів, чиї хитрощі Нао щойно розгадав, треба було берегти
ся того гурту, який ловив Нама і втратив його слід. Зустріч а цим гуртом та
їла особливу небезпеку. Кзами, що втратили слід сина Тополі, мали досить ч
асу на те, щоб зайняти добру позицію, оточити Нао і відрізати йому шлях до
відступу, навіть не розбиваючись для облави на окремі групи. Надіючись, о
тже, на свою прудкість і свої хитрощі, син Леопарда без вагання пішов слід
ом Гава, інколи спиняючись, щоб озирнути місцевість.
Грунт під ногами почав тверднути, з-під тоненького шару чорно-синьої зем
лі прозирав граніт. Перед Нао виріс крутий горб Ц на нього він і вирішив в
ибратись, бо поблизу сліди були такі свіжі, що можна було надіятись побач
ити згори і Гава, і частину кзамів. Уламр продерся через кущі і скоро опини
вся на горбі. Тут Нао стиха скрикнув: він побачив Гава, що біг по червоній, н
аче залитій кров'ю безлічі звірів, смузі землі.
За ним на відстані тисячу ліктів безладно гналися люди з довгими тулубам
и та короткими ногами. З півночі біг другий гурт. Син Сайгака, здавалося, щ
е не виснажився, хоч як довго за ним гналися. Щодо кзамів, то вони притомил
ися не менш, ніж він. Протягом цілої осінньої ночі Гав біг швидко лише тоді
, коли треба було уникнути засідки або ж коли він хотів роздратувати воро
гів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52