Коліна йому зігнулись, земля, дерева
й Вогонь завертілись в очах. Неймовірним зусиллям волі він утримався на
ногах і навскіс, перше ніж противник опам'ятався, люто витягнув його свої
м києм у бік. Хруснули ребра, і кзам поточився; його зойк заглушила смерть.

Буйна радість охопила Нао. Хрипко сміючись, дивився він на вогнище, на пол
ум'я, що плигало над ним. Тільки глибокі зорі, плюскіт річки, шелест вітру, п
ерериваний гавкотнею шакалів та ревом заблуди лева на тім боці, були єди
ними свідками його безмежної радості.
Уривчастим від хвилювання голосом він закричав:
Ц Нао Ц володар Огню!
Вогонь здавався йому самим життям усього світу. Нао поволі ходив біля ць
ого червоного звіра, простягав до нього руки, наставляв груди під його ла
ску, втрачену на такий довгий час. І в буйному захопленні ще не один раз ше
потів:
Ц Нао завоював Огонь!
Та врешті гарячка його щастя почала вщухати. Він пригадав, що кзами можут
ь повернутися; отже треба було забирати свою здобич. Шукаючи, з чого б зроб
ити клітку для вогню, Нао несподівано в одній ямці на місці табору знайшо
в клітку, що в ній носили з собою Вогонь людожери.
Це було ніби гніздо з кори, вимощене плескуватими камінчиками, добраними
один до одного з великою ретельністю, впертістю і знанням справи; невели
кий вогник ще блищав у ній. Нао хоч і вмів виготовляти клітки краще від буд
ь-кого іншого з племені, проте і йому було б важко зробити таку гарну. Для ц
ього треба мати багато вільного часу і дуже уважно вишукувати камінчики
. Клітка кзамів складалася з трьох шарів сланцю, підтримуваних зокола ко
рою зеленого дуба, кора ж була оплетена гнучкою лозою. Дірочка зісподу за
безпечувала невеличку тягу.
Клітки вимагали повсякчасного догляду; треба було боронити Вогонь від д
ощу й вітрів та берегтися, щоб полум'я і не зменшувалось, і не збільшувалос
ь поза межі, встановлені тисячолітнім досвідом. Окрім того, необхідно бу
ло часто міняти кору.
Нао знав усі звичаї предків; він трохи роздмухав Огонь, змочив водою з кал
южки кору, оглянув дірку і стап сланцю. Ідучи з табору, він позбирав розкид
ані сокири й списи і востаннє оглянув галявину.
Двоє ворогів були мертві і наче дивилися на зорі; двоє ж інших, терплячи ст
рашні муки від ран, лежали, затамувавши подих і вдаючи з себе мертвих. Обер
ежність і закон людей вимагали, щоб їх було добито.
Нао наблизився до пораненого в живіт і вже намірився на нього списом, але
раптом якась незбагненна огида до вбивства охопила його серце, вся ненав
исть розтопилася в радості перемоги, і тому не схотілося нових жертв.
А от куди корисніше знищити вогнище. Отже, києм переможепого ворога він р
озкидав головешки і потрощив вугілля на дрібні шматочки, щоб вони не дож
или до повернення кзамів. Потім, скрутивши поранених комишем і лозою, він
гукнув їм:
Ц Кзами не схотіли дати синові Леопарда одної головешки і тепер втрати
ли увесь Огонь. Воші блукатимуть у темряві й на холоді, аж доки дійдуть до
свого племені!.. А уламри тепер дужчі за кзамів!
Під червоною скелею, де Нао мав зустрітися з Намок і Гавом, він не застав н
ікого. Він не здивувався: молоді воїни мусили водити своїх ворогів якомо
га довше…
Вкривши свою рану вербовим листом, він сів біля слабесенького вогника, щ
о яснів йому, паче вся його доля.
Пливла велика річка, пливло з неба місячне сяйво, плив і час. Коли місяць д
ійшов зо зеніту, Нао підвів голову. Серед тисячі різних безладних звуків
він пізнав особливий ритмічний звук, властивий людині… Це була швидка хо
да, виразніша, ніж тупотіння чотириногих. Спочатку нерозбірлива, вона по
тім стала чутнішою, а трохи згодом подих вітру доніс і запах людини. Тоді у
ламр сказав сам до себе:
Ц Це син Тополі, і він утік від ворогів.
Справді, ніщо не показувало, що за ним хтось женеться.
Незабаром між двох сикомор виринула гнучка постать. Нао не помилився: в с
яйві місячного світла йшов на нього Нам. За хвилину він був уже біля підні
жжя скелі.
Нао спитався в нього:
Ц Кзами, певне, втратили слід Нама?
Нам затяг їх далеко на північ, потім хутко втік від них і довгий час ішов в
одою річки. Потім він спинився. Він більше не бачив людожерів і ні вухом, н
і носом їх не чув.
Ц Добре, Ц сказав Нао, погладивши гопака по потилиці. Ц Нам Ц прудкий і
розумний. Але що сталося з Гавом?
Ц За сином Сайгака погнався інший гурт кзамів. Нам не зустрічав його слі
ду.
Ц Ми почекаємо Гава! А тепер нехай Нам подивиться.
Нао потяг свого товариша. На тім боці скелі, в щілині, Нам побачив огник, тр
емтячий і гарячий огник.
Ц Ось! Ц просто сказав ватажок. Ц Нао завоював Огонь.
Юнак голосно крикнув; очі його запалали вогнем божевільної радості, і ві
н впав ниць перед сином Леопарда, шепочучи:
Ц Нао хитрий, як ціла орда людей!.. Нао стане великим ватажком уламрів, і жо
ден ворог не здолає його.
Вони сіли перед вогником, і це нагадало їм рідні печери під холодними зор
ями біля Великого болота та вогнище, що захищало уламрів своєю силою від
багатьох нещасть.
Думка про труднощі довгої путі додому не гнітила їх; коли вони відійдуть
од Великої річки, кзами перестануть гнатися за ними, і вони попростують ч
ерез краї, де блукають самі лише звірі.
Мисливці довго віддавалися мріям. Майбутнє тепер за ними і для них, широк
е, повне надій і обіцянок. Але, коли місяць почав гаснути на заході, тривог
а заворушилася їм у грудях.
Ц Де Гав? Ц прошепотів ватажок. Ц Невже він не зумів утекти від кзамів?
Чи його спинило болото, чи, може, він ускочив у пастку?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52