Мисливець зрозумів, що небезпека була так само бли
зько, як і раніше, коли звірі спали перед схованкою.
А все-таки деяка надія жевріла в серці уламра: печерний лев і тигриця вже
через те, що спарувалися, тим дужче мусили відчувати потребу власного лі
гва. Великі хижаки дуже рідко мешкають на голій землі, особливо Ж за пори д
ощів.
Коли троє людей побачили, що сонячне багаття супе до темряви, серця їхні о
хопила та ж потаємна туга, яка щовечора стискає серце всякого мешканця р
івнин за широкими, вкритими травою та деревами полями. Туга ця зросла ще д
ужче, коли хижаки повернулися. Лев-велетень ступав важкою поважною ходо
ю, тигриця ж вертілася біля нього, радіючи, як божевільна. Вони підійшли ді
знатися, чи є люди, саме в ту хвилину, коли червоне сонце сідало, а полем уже
линув безмежний жах ночі та дикі зголоднілі голоси звірів; їхні страшеле
зні пащеки неспокійно маячили перед уламрами, а вогняно-зелені очі жагу
че миготіли й танцювали, наче болотяні вогники. Кінець кінцем печерний л
ев сів на задні лапи, а його подруга безшумно зникла в траві шукати здобич
і поміж чагарниками річки.
В небеспому морі запалали великі зорі. А потім затремтів цими манюсіньки
ми вогниками весь простір; заяснів і Чумацький Шлях з усіма його затокам
и, протоками та яскравими острівцями.
Гав і Нам не цікавилися зорями, а Нао якесь почуття до них мав. Вони допома
гали йому краще зрозуміти ніч, темряву й простір. Він думав, що більшість з
них Ц то лише розпорошене багаття, щоночі різне; уперто тримаються місц
я лише деякі вогники. Бездіяльність, в якій його енергійна натура перебу
вала від учора, змушувала Нао пильніше вдивлятися в темний небосхил з йо
го безліччю вогнів. А в його серці виникло почуття, яке ще більше посилило
любов Нао до землі.
З-за лісу виплив місяць. Віп осяяв лева-велетня, що сидів у високій траві, т
а тигрицю, що гасала по полю, вишукуючи здобич. Її поведінка турбувала Нао.

Поволі тигриця забігла так далеко в гущавину, що вже можна було б почати б
ійку з її приятелем. Коли б сила Нама й Гава була до пари силі Нао, він би, мо
же, і зважився на такий відчайдушний виступ. Його мучила спрага. Нама ж вон
а мучила ще дужче: він не спав, хоч і пе його черга була стояти на варті. Моло
дий уламр блискучими очима позирав у темряву. Нао теж сумував. Він ще ніко
ли не почував себе так далеко від рідного племені, цього невеличкого люд
ського острівпя. Залишивши його, він не зпаходив собі місця посеред суво
рого безмежного простору…
За своїми мріями він задрімав тим чутливим сном, що розвіюється від найм
еншого шелесту. Під зорями невпинно плив час. Нао прокинувся лише тоді, ко
ли повернулася тигриця. Вона не принесла їжі й була втомлена. Печерний ле
в підвівся, уважно принюхався до неї і пішов на полювання в свою чергу. Він
теж побіг понад річкою, пірнув у чагарники, а далі заглибився в ліс. Нао пи
льно стежив за його рухом. Кілька разів він уже хотів будити товаришів (На
м врешті-таки заснув), але інстинкт казав йому, що хижак блукає десь побли
зу. Нарешті він зважився, торкнув за плечі юнаків, а коли вони підвелися, п
рошепотів:
Ц Чи готові Нам і Гав битися? Вони відповіли:
Ц Син Сайгака не покине Нао!
Ц Нам битиметься вилами й списом.
Молоді мисливці позирнули на тигрицю. Вона лежала біля валунів, не воруш
ачись, але не спала. Повернувшись до них спиною, чатувала. Нао, ще стоячи на
варті, нищечком розчистив вихід. Бодай один з двох товаришів устиг би вис
кочити йому на підмогу, перш ніж тигриця помітила б їх. Оглянувши зброю, На
о спочатку висунув свого списа й кия, потім з надзвичайною обережністю п
очав вилазити сам. Йому пощастило: вовче виття, совиний крик заглушили ле
гкий шерех того, хто повз по землі. Нао стояв на траві, голова Гава вже суну
лася з отвору. Юнак раптом вискочив, тигриця почула його, обернулась і про
низливо зиркнула на мисливців. Здивована, вона не кинулася на них одразу,
а тим часом прилучився до своїх товаришів Нам. Тільки тоді вона високо пл
игнула, голосним нявчанням гукаючи па допомогу, а потім поволі почала на
ближатися до людей, певна, що вони від неї не втечуть. Вони ж уже наставили
свої списи. Спочатку мусив кинути свого Нам, потім Гав; обидва цілили в лап
и. Син Тополі вибрав зручний момент: зброя свиснула, але влучила дуже висо
ко в плече. Тому, може, що було ще досить далеко, чи, може, кінчик ковзнув убі
к, але тигриця ніби не відчула ніякого болю. Вона рикнула й прискорила сві
й рух. Тоді кинув списа Гав, але не поцілив, бо звір ухилився. Надійшла черг
а Нао. Дужчий за товаришів, він міг завдати глибокої рани. Він кинув свою з
брою, коли тигриця була за двадцять ліктів од них, і поцілив їй у потилицю.
Та й ця рана не спинила звіра, що стрімголов летів на свої жертви.
В одну мить тигриця впала на людей, як камінь.
Гав покотився па траву від удару в груди страшної лапи. Та тут свиснув киє
м Нао; тигриця заревла від болю в строщеній лапі, а тим часом син Тополі шт
рикнув її списом. Вона майнула, наче блискавка, придушивши Нама до землі т
а зводячись на задні лапи, щоб ухопити Нао.
Страшна і смердюча пащека нависла над ним, один пазур уже дер йому груди…
Кий свиснув іще раз. Виючи від болю, хижак закрутився на місці і не помітив
, як мисливець визволився. Нао ж, не гаючись, строщив звірові й другу лапу. Т
игриця крутнулася, шукаючи рівноваги та безпорадно хапаючись за повітр
я, а кий тим часом невпинно трощив їй кістки. Звір упав, і Нао міг би його доб
ити, та його непокоїли рани товаришів. Він побачив, що Гав стоїть увесь зак
ривавлений;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52