Ватажок шукав з ними дружби, але вони ухилялися, нездатні вірити ні слову,
ні ділу людей, усяка доброзичливість здавалася їм підозрілою, вони хотіл
и тільки, щоб усі трепетали перед їхньою силою. Такий же несамовитий і лют
ий, Фаум мав, проте, всі якості ватажка: він дозволяв собі інколи потроху з
важати на своїх прихильників, відчував потребу їхньої згоди і творив біл
я себе вузький і іііцгшй товариський гурток.
З образливою доброзичливістю він відповів:
Ц Якщо син Зубра дістане уламрам Огонь, він візьме Гамлу без викупу і буд
е другим після мене в племені. Його слухатимуть усі воїни, коли ватажок бу
де відсутній.
Агу вислухав це з лютим виглядом; повернувшись обличчям до Гамли, він пож
адливо розглядав її; його круглі очі ховали погрозу.
Ц Дочка Болота належатиме синові Зубра; всякий іншй, хто простягне до не
ї руку, буде знищений.
Ці слова обурили Нао. Він жваво підхопив виклик на боротьбу і гукнув:
Ц Вона належатиме тому, хто дістане Вогонь!
Ц Агу дістане його!
Вони зміряли один одного очима. Досі у них не було жодного приводу до боро
тьби. Певні своїх сил, та не мавши ні спільних інтересів, ні приводів до су
перництва, вони не зустрічалися, навіть не полювали разом. Слова ж Фаума п
ородили обопільну ненависть.
Агу, який вчора ще навіть не помічав Гамли, коли вона полохливо блукала в л
узі, нині засуджував на смерть усякого супротивника; йому не доводилося
й вирішувати справу Ц її вирішила вже кожна клітинка його істоти.
Нао знав це. Він ухопився за сокиру лівою рукою і за списа правою. На покли
к Агу мовчки з'явились його похмурі й грізні брати. Вони були схожі між соб
ою: вогненно-руді, волохаті, з очицями, тьмяними, наче надкрилки жужелиці.
Їхні хитрощі були небезпечні так само, як і їхня сила.
Всі троє, готові до смертельного бою, чекали на Нао. Та серед воїнів знявся
гомін. Навіть ті, що докоряли Нао за м'якосердя, не хотіли його смерті післ
я загибелі стількох уламрів, та ще в ту хвилину, коли він обіцяв здобути Во
гонь. Про нього знали, що він дуже добре розуміється на військових хитрощ
ах, ніколи не втомлюється, вміє ходити за ослаблим Вогнем, викликати його
з попелу; багато уламрів вірило в його щастя.
Та й Агу теж не був позбавлений упертості й спритності, без чого жодної сп
рави не доведеш до кінця, тому уламри розуміли користь такої подвійної с
проби. Вони в галасом посхоплювалися; прихильники Нао, підбадьорюючи себ
е бойовими вигуками, ладналися до бійки.
Не знаючи, що таке страх, син Зубра, проте, це був позбавлений обережності.
І він відклав бійку до іншого разу.
Тим часом Гун-Сухі Кістки висловив розпливчасту думку юрби:
Ц Невже уламри хочуть зникнути з світу? Невже вони забувають, що ворог і
вода знищили багатьох воїнів? Адже з чотирьох лишився тільки один. Всі, хт
о може орудувати сокирою, списом та києм, усі мусять жити. Нао й Агу Ц найд
ужчі з усіх, хто може полювати в лісах і на луках. Коли один з них помре, улам
ри ослабнуть більше, ніж загинуло б чотири інших… Дочко Болота служитиме
тому, хто поверне нам Огонь. Така воля племені.
Ц Хай буде так! Ц ствердили хрипкі голоси. А жінки одностайно загукали:

Ц Гамла належатиме тому, хто завоює Огонь!
Агу знизав своїми волохатими плечима. Кленучи юрбу, він, проте, не вважав з
а корисне дратувати її саме тепер. Певний того, що він випередить Нао, Агу
ухвалив розправитися з ним і знищити його згодом, коли трапиться Слушний
випадок. І його груди сповнилися впевненістю.

Розділ другий
МАМОНТИ Й ЗУБРИ

Настав ранок другого дня. Вгорі вітер гнав хмари, а понад землею та болото
м повітря було нерухоме, важко й задушливе. Все небо, тремтячи, як озеро, ні
би одбивало в собі і баговиння, і блідий очерет. Зоря розкидало по ньому св
ою піну. Вона розпливлася жоптими, як сірко, озерцями, затоками, струмочка
ми кольору перлів.
Хворі стогнали від спраги. Один воїн лежав мертвий випроставши своє поси
ніле тіло; вночі якийсь хижак вигриз йому лице.
Гун пролопотів кілька невиразних, майже ритмічних уболівань, і Фаум нака
зав кинути тіло в воду. Тепер увага племені зосередилась на завойовниках
Огню, Агу й Нао, вже готових до важкої дороги. З волохатих братів кожен мав
кия, сокиру, вила та списи з крем'яними чи нефритовими вістрями. Нао, покла
даючись більше на хитрощі, ніж на силу, визнав за краще замість дужих чоло
віків узяти з собою двох моторних, здатних до довгого бігу юнаків. Кожен з
них мав сокиру, вила й спи си. Нао додав сюди дубові киї, звичайні гілляки, л
едве оброблені огнем. Озброєний цим києм, він не боявся стати на прю з найб
ільшим хижаком.
Заговорив Фаум, звернувшись спочатку до синів Зубра.
Ц Агу з'явився на світ перше, ніж сип Леопарда. Хай же Агу вибирає собі пут
ь. Якщо він піде до Дворіччя, Нао поверне до боліт на захід сонця. Коли ж Агу
вибере собі болота, Нао піде до Дворіччя.
Ц Агу не знає ще своєї путі! Ц заперечив син Зубра. Ц Він шукає Огню; він
може йти вранці до річки, а ввечері Ц до болота. Чи ж знає мисливець, який п
ереслідує кабана, де він його вб'є?
Ц Агу змінить свою путь потім, Ц втрутився Гун підтриманий гомоном пле
мені. Ц Але він не може піти і на захід сонця, і до Дворіччя одночасно. Хай в
ибирає!
В глибині своєї похмурої душі син Зубра зрозумів: своїм сперечанням він
збудить сумніви в Нао, що було б більшою небезпекою, ніж роздратованість
ватажка.
Отже, зиркнувши вовкувато на юрбу, він одрубав;
Ц Агу піде на захід!
І одразу, подавши знак своїм братам, він вирушив у дорогу берегом болота.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52