До місця, де засіли напасники, долетів лише гамір п
ереселення, і коли ніч заступила сіре світло вечора, в їхньому таборі зап
алали вогні й залунав дикий сміх. Потім навкруги знову все стихло. Лише ін
коли бив крильми стривожений кулик, шаруділи в очеретах шпаки та ворушил
а листя латаття водяна ящірка. А тим часом якісь чудні створіння з'явилис
я на поверхні води й попростували до сусіднього острівця. Їхню ходу можн
а було помітити по хвилюванню води та по круглих головах, що стриміли з не
ї, вкриті баговинням. Їх було п'ять чи шість, Нао і безплічко слідкували за
ними з недовір'ям. Нарешті вони дісталися до острівця, вилізли на скелю, а
потім насмішкувато й дико загукали. Нао здивовано упевнився, що то були р
уді карлики; крики, що знялися у відповідь на березі, швидко розвіяли його
сумніви… Він сердито помітив, що ворог використав переселення звірів, що
б обдурити його обережність… Але який же вони знайшли хід до острівця?
Нао розпачливо намагався знайти відповідь на це питання, коли помітив, щ
о безплічко вперто водить пальцем в одному напрямі від берега до острівц
я, а потім показує і на гранітний виступ. Син Леопарда догадався, що там ма
ла бути ще одна коса, і вона тяглася до острівця якраз під поверхнею води.
А тепер лукавий ворог опинився у нього збоку, і треба було ховатися за гор
бочком, щоб уникати його каменюк та списів.

Тиша знову запанувала на болоті, Нао вартує далі під мерехтливим світлом
зірок.
Загорожа ворогів поволі посувається, опівночі вона буде майже біля вогн
ища уламрів, і тоді вороги нападуть. Напасникам буде нелегко. Карликам до
ведеться долати вогнище, що перегородило всю косу і має в довжину чимало
ліктів.
Поки Нао, напруживши всі свої почуття, міркує про ці речі, з острівця летит
ь камінь і падає на вогнище. Вогонь сичить, здіймається хмарка пари. Серце
стискається, Нао розуміє тактику ворога. Намотаним на каменюки мокрим ба
говинням вороги силкуються загасити чи принаймні ослабити Вогонь, щоб п
олегшити свій напад… Що ж робити? Щоб побити тих, на острівці, треба якось
виманити їх з-за скелі і самих себе поставити на деякий час під їхні удари
.
Поки син Леопарда та його товариші люто кидалися туди й сюди, камені пада
ли один за одним, вогонь сичав, а загорожа рудих карликів невпинно посува
лася; мисливці й людина без плечей тремтіли, наче оточені звірі.
Скоро частина вогнища почала пригасати.
Ц Чи Нам і Гав готові? Ц спитався тоді ватажок. І, не ждучи відповіді, він
войовниче загукав. Але в голосі ватажка не було звичної певності; в ньому
лунали лише туга й лють зацькованого звіра. Вони покірно чекали па остан
ній знак. Але тут якесь ніби вагання охопило Нао. Очі його весело заблищал
и, надія осяяла обличчя, і він крикнув:
Ц Ось уже чотири дні, як дерево карликів сохне на сонці!
Припавши до землі, він підповз до вогнища, вхопив головешку і з усіх сил по
шпурив її в загорожу ворога. В ту ж мить безплічко, Нам і Гав з захопленням
узялись до цієї справи.
Спантеличені вороги почали навмання кидати в них списи. Коли ж нарешті в
они зрозуміли, в чому річ, сухо листя й гілочки спалахнули в багатьох місц
ях, велетенське полум'я загуло з усіх боків загорожі. Нао знову вигукнув б
ойовий клич, клич крові й надії, що збадьорив серця його товаришів:
Ц Уламри перемогли людожерів! Як же їм не подужати рудих шакалів?
Полум'я жерло загорожу, і потужне криваве світло від нього пливло по боло
ту, ваблячи рибу, ящірок і комах; птаство познімалося з очеретів, гучно б'ю
чи крильми, а вовки сплели своє виття з реготом гієн. Тут безплічко раптом
підскочив і загукав. Виблискуючи очима, він простягав руку на захід.
Обернувшись, Нао на далеких горбах побачив Огонь, подібний до сяйва пере
д сходом місяця.

Розділ четвертий
БІЙ МІЖ ВЕРБАМИ

Вранці руді карлики вибігали на відкрите місце досить часто. Вороги люто
клацали своїми міцними щелепами, поблискуючи трикутними очима. Вони одд
алік погрожували уламрам рогатинами та списами, удаючи, ніби колють їх, к
идають на землю, трощать голови, порють животи. Склавши нову загорожу, вон
и знову почали сунути її на гранітний виступ, поливаючи тепер зрідка вод
ою.

Сонце стояло вже дуже високо на небі, коли безплічко голосно скрикнув. Ві
н схопився на ноги і замахав обома руками. У відповідь, розтинаючи повітр
я, розлігся над болотом теж такий самісінький поклик, і мисливці побачил
и далеко на березі постать, цілком подібну до їхнього гостя. Вона стояла в
заростях комишу і махала якоюсь невідомою уламрам зброєю. Руді карлики т
еж помітили її, і невеличка ватага одразу ж побігла ловити невідомого. Ал
е людина вже зникла за комишем. Опанований невиразними, але бурхливішії
почуттями після цієї несподіваної події, Нао чекав, що буде далі. Вороги ш
видко пробігли рівне місце, а потім настала тиша. Незабаром двоє з ватаги
переслідувачів вернулися назад, і негайно ж вирушила на підмогу друга ва
тага. Нао збагнув, що відбувається якась значна подія. Поранений, очевидн
о, думав те саме і навіть здогадувався, в чім річ. Він стояв, не звертаючи ув
аги на рану в стегні, в його темних очах блискали веселі вогники, і часом в
ін щось хрипко вигукував, наче болотяне звірятко.
Таємничі події множилися. Ще чотири рази руді посилали своїх людей на бо
лото. Нарешті поміж верб з'явилося зо три десятки чоловіків та жінок із до
вгими головами та круглими й топкими тулубами. З трьох боків їх оточувал
и руді карлики. Бій розпочався.
Люди без плечей кидали свої списи не просто рукою, а якимсь приладом, що йо
го уламри ніколи не бачили.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52