Вони, не вагаючись, побігли нею і через деякий ча
с спинились.
Стежкою важко було йти двом чоловікам, не те що битися. Кзами мусили або ри
зикувати, або ж обійти болото, щоб напасти ззаду. Та й на цей випадок в улам
рів був час. Своїм подвійним інстинктом звіра й людини Нао вирахував, що є
досить часу, щоб підживити Вогонь. Червоний жар поменшав, потемнів, ледве
тлів.
Мисливці сталії шукати сухої трави й трісок. Зів'ялого очерету, пожовкло
ї материнки та зсохлих гілок верби було багато, але все це було вогке. Тоді
вони витерли об сухі шкури кілька гілочок з тоненькими кінчиками, листо
чків і стеблинок.
Пригаслий жар, роздмуханий Нао, трішечки ожив. Кілька разів кінчики трав
и займались полум'ям, що на хвилинку росло, потім нерішуче спинялось на по
товщеному місці стеблинки, слабло й гинуло, переможене парою води. Тоді Н
ао згадав про шакалячу шкуру. Він насмикав кілька жмутів і спробував їх п
ідпалити. Кілька волосків спалахнуло; радість і страх стиснули серця ула
мрів, але, хоч які обережні вони були, слабий огонь щоразу меншав і гас… Га
сла й надія! Крізь плівочку попелу ледве пробився якийсь хворий блиск; ос
тання червона плямочка стала як оса, потім Ц як муха, а далі Ц як одна з ти
х дрібнісіньких комашок, що танцюють над водою. Нарешті й це згасло, і безм
ежна туга пройняла душі уламрів…
Цей слабий вогник був би для них найціннішою річчю на світі, він мав вирос
ти, набратися сили, мав довго жити. Він їв би сухе дерево на відпочинках, ля
кав би лева-велетня, сірого ведмедя, перемагав би темряву, надавав би м'яс
у нового смаку. Вони мали принести цю пломенисту здобич своєму племені, і
плем'я визпало б їхню силу… А тим часом ледве вони встигли його завоювати,
як він і вмер, а їм після важкої боротьби із стихіями природи й хижаками те
пер випадала боротьба з найпідступнішим і найнебезпечнішим ворогом Ц
людиною.

Розділ третій
НА БЕРЕГАХ ВЕЛИКОЇ РІЧКИ

Нао тікав од кзамів. Вони гналися за ним уже восьмий день, гналися завзято
й невпинно. Чи через турботи про майбутнє (адже уламри могли бути розвідк
ою якогось сусіднього племені), чи через інстинкт убивства й ненависті д
о чужих, кзами виявляли надзвичайну впертість. У витривалості уламри не
поступалися кзамам, а в прудкості переважували їх: за один день вони могл
и втекти від ворогів на п'ять чи шість тисяч ліктів. Але Нао взявся завоюва
ти Вогонь. Щоночі, залишивши На-ма й Гава на безпечній відстані, він блука
в біля ворожого табору. Спав же він мало, хоч і міцно.
Тікаючи, синові Леопарда доводилося повсякчас кружляти, що змусило його
збочити далеко на схід, і на восьмий день він уже опинився біля Великої рі
чки. Він стояв на високій гранітній скелі, якій повідь, дощі, рослинність п
оїли боки, подовбали дірки, поодламували багато шматків, але вона протяг
ом сотень тисячоліть витривало противилась як непомітному під'їданню, т
ак і раптовим ударам ворожих стихій.
Річка котила свої могутні хвилі. З тисячі кам'янистих, степових та лісови
х місцевостей пила вона кринички, струмочки, менші річки. Для неї купчивс
я лід по щілинах високих похмурих гір, дзюрчала з печер вода криниць, цоко
тіли камінчиками з граніту й вапняку джерела, спадали дощами велетенськ
і пухнаті губки-хма-ри, текли в своїх глиняних ложах підземні води. Бадьо
ра, бурхлива, з шумовинням пролітала вона поміж тісних скелястих берегів
, розливалася тихими озерами по рівних місцевостях, освіжувала стоячу во
ду боліт, розбивалась об острови, лютувала на порогах, несамовито ревла н
а водоспадах.
Повна життя, вона скрізь невпинно плодила нове. Від теплих до холодних кр
аїв, від тисячолітніх родючих намулів до сухих земель Ц скрізь завдяки
їй виникали цілі держави дерев: орди фіг, маслин, сосон та ясенів; племена
сикомор, платанів, каштанів, кленів, буків та дубів; табуни горіхів, ялинок
, берестів, беріз; низки білих, чорних, попелястих, тремтячих та сріблястих
тополь; родини вільх і білих, рожевих та плакучих верб.
У її глибинах ворушиться безліч німих молюсків, ховаючись у свої перлові
домівки, ракоподібні з міцним панциром; прудкі риби, що від одного маху хв
оста пронизують важку воду так само швидко, як птахи хмару; риби мляві, що
повагом хлюпаються біля намулу; гади, гнучкі, як очерет, чорні, шершаві й м
іцні. У певні сезони, чи через негоду, стихійні катастрофи, чи через війну,
річку відвідують трикутні табуни журавлів, гурти жирних гусей, зграї кач
ок, турпанів, сивок і чапель, хмари ластівок, чайок і чорних куликів, дрохв
и, лебеді, деркачі, мартини і безліч горобців. Яструби, круки й ворони раюю
ть, маючи досхочу падла; орли чатують під хмарами, соколи крають повітря с
воїми гострими крильми; кібці й кібчики кружляють над високими горбами;
несподівано й полохливо з'являються та швидко зникають шуліки, а вночі н
ечутно для вуха линуть на своїх волохатих крилах сови й пугачі.
Хитаючись, сунеться грубий, наче стовбур клена, гіпопотам; нищечком снов
игають в очеретах куниці та водяні пацюки, схожі на зайців; біжать до води
табуни полохливих оленів, сарн, козуль, мегасеросів, прудконогих сайгакі
в, гірських козлів, ослів і коней, важкі армії мамонтів, турів та зубрів. Но
соріг обхлюпує в затоці свій міцний панцир; кабан трощить і ламає сухий в
ерболіз; перевалюється, мов чорна гора, миролюбний, хоч і страшний, печерн
ий ведмідь; рись, пантера, леопард, сірий ведмідь, тигр, жовтий і чорний лев
и ховаються в засідки і хапають звідти теплу здобич; смердючий дух свідч
ить про присутність лисиці, шакала й гієни.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52