Мох був вогкий, година холодна. Та це не дуже заважало улам-ра
м: тіло у них так само було пристосоване до негоди, як і у ведмедя чи кабана.
Нам і Гав витяглись на землі і зразу поснули, Нао став на варту. Він не втом
ився, він дуже довго відпочивав у кам'яній схованці. Отже, набравшись там с
или до дальшого походу, праці й боротьби, він вирішив вартувати до ранку, щ
об Нам і Гав як слід відпочили.


Частина друга

Розділ перший
ПОПІЛ

Довго вартував Нао в тій безпросвітній темряві, що так затримувала їм вт
ечу. Нарешті на сході почало розвиднюватись. Одбившись від пухнатих хмар
, бліде світло скатертиною розіслалось по землі. Нао побачив, що шлях на пі
вдень загороджувало озеро; його очі не бачили тому озеру краю. Воно повіл
ьно хвилювалося. Мисливець став міркувати, куди йому йти: чи на схід, де ма
ячили горби, чи на блідий і рівний, з невеличкими купками дерев захід.
Розвиднілося ще не зовсім; з суші на воду повівав легенький вітрець; висо
ко вгорі шугав дужий вітер, шматуючи хмари. Нарешті крізь туман, що почав р
озсіюватись, визирнув місяць. Водяне поле відбило в собі його серп. Гостр
ий зір Нао бачив місцевість аж до обрію. Східний берег був укритий лісами,
осяяними місячним світлом. Треба було йти туди: на південь і захід озеро т
яглося без краю.
Панувала повна тиша, яка, здавалося, линула од води аж до срібного півміся
ця. Вітрець стих до того, що ледве міг коли-не-коли ворухнути траву.
Втомлений довгим сидінням на місці, Нао вийшов з-під тіні тополі й подавс
я блукати по березі, знову оглядаючи місцевість. Вона то широко розкрива
лася перед ним, то звужувалася, залежно від характеру рослинності та нер
івності грунту; східний берег озера виразнішав, і безліч слідів свідчила
, що тут водяться різні мирні звірі та хижаки.
Несподівано мисливець дрібно затремтів і спинився; очі й ніздрі розшири
лися, серце закалатало від тривоги й захоплення; з глибини бурею знялися
спогади, малюючи йому табір уламрів, їхнє веселе вогнище та гнучку поста
ть Гамли. Посеред зеленої трави па галявинці лежало перед ним вугілля та
напівобпалені гілки; вітер ще не встиг розвіяти попіл.
Нао уявив собі втіху відпочинку, пахощі смаженого м'яса, ніжне тепло черв
оних хвиль полум'я, та водночас він згадав і про можливого ворога.
Повний страху її обережності, став він па коліна, щоб краще розпізнати сл
іди страшних мандрівників. Скоро він переконався, що тут стояло принаймн
і втричі більше воїнів, ніж пальців на двох руках, з ними не було жінок, дід
ів і дітей. Це, очевидно, була одна з груп, що висилилася племенами на полюв
ання й розвідку іноді дуже далеко від табору. Кількість кісток і сухожил
ля цілком відповідала числу слідів на траві.
Нао дуже кортіло довідатися, звідки взялись і куди пішли звідси мисливці
. Він боявся, чи не належать вони до племені людожерів, які ще з часів юнацт
ва Гуна мешкали по обох берегах Великої річки на півдні. Люди цього племе
ні були вищі й дужчі за уламрів і за людей усіх племен, що їх будь-коли зуст
річали ватажки й діди. Тільки вони одні їли людське м'ясо, хоч і не вважали
його за смачніше від м'яса оленів, кабанів, сарн, козуль, коней чи ослів. Їх б
уло небагато, вони складали лише три племені, про це свідчив і Уаг, син Рис
і, найбільший мандрівник із уламрів, що бачив скрізь племена, які не вжива
ють людського м'яса.
Пригадуючи все це, Нао тим часом ішов по слідах, відбитих на землі та росли
нності. Робити це було легко, бо мандрівники покладалися на свою численн
ість і нехтували потребою ховати свої сліди. Видно було, що вони пішли пон
ад берегом на схід, простуючи до Великої річки.
Два плани виникли в голові мисливця: або різними хитрощами викрасти у лю
дей Огонь, перш ніж вони дійдуть до своєї околиці, або ж випередити їх та д
істатися в табір ворогів і, користаючись відсутністю кращих воїнів, добу
ти Вогонь силоміць.
Та щоб не заблудити, треба було спочатку йти слідом. У первісній уяві Нао я
скраво виникли постаті ворогів, що через води, горби й степи несли з собою
запоруку найвищої могутності людини. Ця картина вставала перед ним наче
жива, повна руху, енергії й погрози. Мисливець довго не міг позбутися свог
о видіння; тим часом вітер м'якшав, слабшав і зникав, ледве мавши силу пере
плигнути з листка на листок, із стеблинки на стеблинку.

Розділ другий
ВАРТА БІЛЯ ВОГНЮ

Вже три дні простували уламри слідом людожерів. Так пройшли вопи берегом
до горбів і вступили в місцевість, де ліс часто-густо межував з полем. Три
матися сліду було неважко, бо людожери посувалися поволі й не остерігаюч
ись; вони завжди розводили великі вогнища, щоб пекти свою здобич та захищ
атися від холоду й вологості ночей.
Нао ж повсякчасно вживав різних хитрощів, щоб обдурити кожного, хто схот
ів би йти слідом уламрів. Він вибирав твердий грунт, м'яку траву, що швидко
розправляється, ішов водою струмочків, перебрідав чи перепливав деякі з
атоки озера, ховаючи таким чином сліди. І хоч ішли обережно й повільно, вон
и все ж наздоганяли людожерів. Надвечір третього дня вони були вже так бл
изько, що Нао сподівався за одну ніч дістатися до місця їх відпочинку.
Ц Хай Нам і Гав готують свою зброю й мужність, Ц сказав він. Ц Сю ніч вон
и побачать Огонь!
Молодих мисливців бадьорила радість побачити хвилі полум'я і водночас л
якала згадка про нелюдську силу ворогів.
Ц Спочатку треба відпочити! Ц говорив далі син Леопарда. Ц Треба набл
изитись до людожерів, коли вони спатимуть, і спробувати одурити варту.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52