Причому ця
значущiсть пiзнауться крiзь призму внутрiшнiх механiзмiв по-
ведiнки та емоцiйного сприйняття єє самим субуктом, а не зов-
нiшнiм спостерiгачем.

Важливим е феноменологiчний пiдхiд, за якого найбiльшоє
авторитетностi набувау внутрiшну розумiння тих чи тих пси-
хiчних явищ, подiй самим субуктом, а не стандартизована
(формалiзована) Єх iнтерпретацiя. Цей шлях полегшуу виявлен-
ня логiки несвiдомого. Останну дуже залежить вiд методичних
прийомiв, особливо важливими з яких у тi, що повязанi з
присутнiстю у визначеннi матерiалiзованих результатiв мязо-
вого руху (пiдтвердження науковоє цiнностi здогадки 1. М. Су-
ченова). Тому широкi можливостi для iстотностi прояву
несвiдомого дау психомалюнок, виконаний субуктом спонтан-
но, невимушене, коли руцi дауться воля .

Ми виявили, що в образному, спонтанному вираженнi пси-
хологiчного змiсту велику роль вiдiграу колективне несвiдоме
та архетипи. Йдеться про психологiчну спадковiсть (здiбностi,
прихильнiсть до хворого та iн.). Серед усiх цих успадкованих
ознак можна видiлити особливий клас психiчних чинникiв,
сприйняття яких не обмежууться нi сiмую, нi расою. Як
стверджуу К. Юнг, це насамперед загальнi здiбностi розуму,
вiдповiдно до яких логiчно впорядковууться досвiд, це - ар-
хетипи. Подiбнi форми можна було б описати як логiчнi кате-
горiє.

Однак стосовно малюнка ми маумо справу не з категорiями

розуму, а з категорiями уяви. Якщо продукти уяви за своую
суттю завжди е вiзуальними, то Єхнi форми вiд самого початку
повиннi мати характер картин, бiльше того - картин типових.
"Архетипи, якщо можна так висловитися, - це органи перед-
рацiональноє психiки. Цс спадковi форми й iдеє, якi вiд самого
початку не виражаються нiяким конкретним змiстом. Останну
виявляуться лише з плином життя iндивiда, коли саме в цих
успадкованих формах кристалiзууться особистий досвiд". Далi
К. Юнг пише: "Подiбно до того, як органи тiла у не окремими
частинами пасивноє матерiє, а динамiчно дiючими комплексами,
примушуючи нас визнати Єх саме такими, так i архетипи як
органи психiки у динамiчними iнстинктивними ан-
самблями, котрi значною мiрою детермiнують людське життя,
тому я Єх називаю домiнантами несвiдомого"

Нашi дослiдження показують, що цi "динамiчнi iнстинктивнi
ансамблi", якими у архетипи, органiзовуються шляхом сплаву
з iндивiдуальним життувим досвiдом у логiку несвiдомого, що
виражауться у певних важливих тенденцiях поведiнки. Групова
та iндивiдуально-консультативна практика сьогоднi недооцiнюу
тон аспект практичного пiзнання психiки, який передбачау вра-
хування особливостей колективного несвiдомого, тому й малю-
нок психологами використовууться переважно в контекстi вже
формалiзованих тестових його iнтерпретацiй .

Сьогоднi практичнi психологи недостатньо володiють здiб-
ностями працювати в непередбачуванiй ситуацiє вiльноє спон-
танноє поведiнки субукта, що завжди у "вперше й неповторно".
Тут вступають у права вимоги екологiчноє валiдностi, за якоє
головною у значущiсть тiує чи тiує подiє, а не кiлькiсна одиниця.
Обуктивнiсть даних забезпечууться самою логiкою поведiнко-
вого матерiалу учасникiв навчання, яка проходить випробуван-
ня динамiкою та багаторiвневiстю групових феноменiв, а змiни
психiки субукта, що дають бажаний результат, вiдбуваються
на латентному рiвнi.

Практична психологiя в масштабному планi перебувау нинi
в пiдпорядкуваннi академiчнiй (класичнiй) психологiє. Перева-
жаючими методами у тестовi, якi добре виправдовують себе пiд
час визначення рiвня розумового розвитку, обдарованостi, нор-
ми та вiдхилення тощо i у "безпорадними" в разi орiунтацiє на
глибинне пiзнання психiки, в єє несвiдомих проявах.

Психокорекцiя в контекстi завдань академiчноє психологiє
виходить iз дискретних особливостей психiки з попереднiм ета-
пом психодiагностики (вiдмежованим вiд психокорекцiє), яка
спирауться на числовi данi, iдо залишаються поза смисловим
полем субукта. Психодiагностика при цьому мас статичний, а
не психодинамiчний характер.

Проекти психокорекцiйного впливу зорiунтованi на змiну

таких дискретних особливостей психiки, якi сприймаються пси-
хологом крiзь призму категорiй норми й аномалiє.

Предмет практичноє психологiє сьогоднi перебувау поза цi-
лiсним розумiнням психiки в єє свiдомих i несвiдомих виявах.
Вiн, як правило, моделюуться в головi психолога на основi пев-
них академiчних знань i попередньоє стандартизованоє психодi-
агностики й не коригууться характером поведiнки людей у
ситуацiє "тут i тепер", що передбачау процесуальне злиття пси-
ходiагностики та психокорекцiє.

Психокорекцiя нерiдко зводиться до психологiчного управ-
лiння, яке виражауться в практичному втiленнi наукових знань
та певних рекомендацiях психолога, що транслюються до дити-
ни педагогами й батьками.

Практична психологiя зможе претендувати на видiлення в
окрему галузь за умов розробки теорiє психокорекцiиноє прак-
тики глибинного пiзнання психiки субукта та вiдповiдних ме-
тодiв психологiчного впливу на ного особистiсть, що нейтралiзуу
запозичення Єх з академiчноє психологiє або ж iз психотерапiє.
Найефективнiшим напрямом розвитку методiв практичноє пси-
хологiє у групова психокорекцiя.

1.2. ПОНЯТТЯ ПСИХОКОРЕКЦiЄ

Поняття психокорекцiє почало застосовуватися не так давно.
Його народження й розвиток повязанi з поступом практичноє
психологiє. Як вiдомо, корекцiя - це внесення поправок не в
процес, а в явище, якому притаманна статичнiсть.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88