Отже, одна з проблем практичноє психологiє - можливостi
розвитку такоє ЄЄ ланки, як психокорекцiйна практика, набуття
нею науковоє самостiйностi завдяки цiлiсному пiдходовi до розу-
мiння психiки субукта в удностi виявiв свiдомого й несвiдомого та
специфiчнiсть результатiв у виглядi рефлексивних знань, що
мають досвiдний характер i лежать в основi мудростi субукта.

Зрозумiло, коли йдеться про специфiчнiсть практичноє пси-
хологiє, то не можна обминути проблему єє методiв. Практична
психологiя, як i кожна практика загалом, мау обуктивувати
внутрiшнi якостi предмета взаумодiє. Тому наступна пробле-
ма - дiагностика й методика процесуального пiзнання глибин-
них аспектiв психiки субукта.

Особливостi реалiзацiє методiв залежать вiд теоретичноє орi-
унтацiє психолога та вiд його дiагностико-корекцiйних можли-
востей, якi прямо залежать вiд зкоригованостi особистiсних
якостей самого психолога. Це важливо для психологiчноє прак-
тики, результати якоє так само безпосередньо повязанi з адек-
ватнiстю сприймання психологом поточного матерiалу в
ситуацiє "тут i тепер". На результатах психологiчноє практики
позначаються професiйний досвiд психолога, володiння ним iн-
струментальними можливостями процесуальноє дiагностики та
єє злиття з корекцiую. На наш погляд, проблемою у як перше,
так i друге. Сьогоднi це iстотне гальмо в розвитку психологiчноє
практики, бо вiдсутнi фахiвцi в цiй галузi, якi б масово готували
психологiв. Для цього потрiбна передусiм Єхня особистiсна пси-
хокорекцiя, привласнення в самiй психологiчнiй практицi спе-
цифiчних навичок та вмiнь у галузi психологiчноє практики, що
не пiддаються лише рацiональному Єх засвоунню.

Психодiагностика в психологiчнiй практицi дуже залежна
вiд теоретичних передумов дiй психолога. Дiагностувати в пси-

хологiчнiй практицi можна лише в разi володiння теорiую, яка
допомагау вибудовувати гiпотезу та ЄЄ багаторiвневе перспровi-
ряти. Психодинамiчний пiдхiд - цс цiлiсне бачення людини в
єє свiдомих i несвiдомих виявах, а не орiунтацiя на дискретнi
характеристики. Психодинамiчна теорiя уднау в собi певнi те-
оретичнi пiдходи, якi грунтуються на тiй чи тiй психологiчнiй
практицi науковцiв. Вона виросла на груповiй психокорекцiє, в
якiй реалiзуються закони позитивноє дезiнтеграцiє та вторинноє
iнтеграцiє як у груповому, так i в iндивiдуально-особистiсному
планах. Саме цi закономiрностi диктують реалiзацiю психодi-
агностичних прогнозiв багаторiвневе та богаторазово, з числен-
ними уточненнями в груповiй ситуацiє глибинно-особистiсного
пiзнання єє учасникiв. Потреба глибинно-особистiсноє каузаль-
ностi в пiзнаннi психологiчних труднощiв спiлкування учасни-
кiв корекцiє пiдмiнюуться в практичнiй психологiє констатацiую
фiзiологiчних змiн, нерiдко iз застосуванням приладiв, що фiк-
сують результати. Це близьке до вульгарно-матерiалiстичного
пiдходу до розумiння психiки.

Розвитковi психологiчноє практики не сприяють i спроби
визначення предмета психокорскцiйного впливу через пара-
метри норми та вiдхилення в оцiнцi поведiнки клiунта. Так,
Г. С. Абрамова пише: "Вплив вiдбувауться на основi теоретич-
ного уявлення про норму вчинкiв, про норму змiсту пережи-
вань, про норму перебiгу пiзнавальних процесiв, про норму
висування цiлей у тому чи iншому конкретному вiковому перi-
одi..." 3 iншими словами, "психолог, що займауться корекцiую,
працюу за схемою: а) що уi, б) що мау бутиi, в) що потрiбно
зробити, аби стало те, що мас бутиi" . Тим бiльше, що "пси-
холог часто претендуу на роль носiя цiує норми - "роби як я!"

Наша стурбованiсть породжууться фактом визначення нор-
ми самим психологом, а людина до цього практично не мау
нiякого вiдношення. Без сумнiву, в такий спосiб порушууться
принцип гуманiстичного пiдходу, за якого актуалiзууться не-
повторний потенцiал субукта в iндивiдуально-неповторних на-
прямах. Тим бiльше, що немау потреби пiдмiняти предмет
дефектологiє, яка зайнята вiдхиленнями.

Отже, ще однiую з проблем розвитку практичноє психологiє
у фiзiологiчна вульгаризацiя, редукцiонування психологiчних
проблем особистостi, категоризацiя проявiв психiки на "норму"
та "вiдхилення".

На наш погляд, перспективнiшим у пiдхiд до психологiчноє
практики, за яким у центрi уваги перебувау субукт iз його
психологiчними особливостями, котрi мають право на iндивiду-
ально-неповторний вияв. Звичайно, обмежуючися ракурсом те-
стового вивчення та розумiння психiки субукта, за головнi
треба брати числовi данi та поняття норми. Такий пiдхiд роз-



межовуу перiоди дiагностики й психокорекцiє. Це, очевидно,
допустимо й виправдано в тому разi, коли психолог мау справу
з окремим функцiйним аспектом особистостi (примiром, iнте-
лект, дослiдження), а не намагауться цiлiсно єє дослiдити з
урахуванням внутрiшнiх передумов породження особистiсних
проблем та Єх корекцiє.

Поуднання практичноє психологiє з педагогiчним, соцiоло-
гiчним, фiзiологiчним та академiчно-психологiчним аспектами
бачення особистiсних проблем сприяу успiхам психологiчноє
служби. Водночас важливо не пiдмiняти практичну психологiю
цими галузями, бо робота психолога буде поверховою.

Сьогоднi теорiя психологiчноє практики не може вiдстояти
себе перед академiчною психологiую, яка мау багаторiчну iсто-
рiю свого становлення. Психологiчна практика вiдрiзняуться вiд
академiчноє психологiє злиттям теорiє з процесом психокорекцiє,
що становить єє професiйну специфiчнiсть. Симультанне злиття
теоретичних та iнструментальних аспектiв психологiчноє прак-
тики постiйно зобовязуу психолога триматися дослiдницькоє
позицiє, що у пiдгрунтям iндивiдуально-неповторного ефекту
психокорекцiє для ЄЄ учасникiв.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88