Шизофренiя, - пише вiн, - оз-
начау "роздiлений розум" .

А. Менегеттi гадау, що "гратка" ("монiтор вiдхилення") втi-
лена в людей iншими цивiлiзацiями. Однак редукцiя дослiджен-
ня тягне за собою iншу редукцiю, а саме: якщо "монiтор
вiдхилення" ("гратка") втiленi в людину з космосу, то, за його
переконанням, можна згорнути вивчення iндивiдуальноє непов-
торностi образiв, котрi в кожноє людини виникають своурiдно,
й створити словник цих образiв.



Логiка несвiдомого в кожного субукта неповторна, й профе-
сiоналiзм психолога-практика припиняуться там, де вiн ставить
крапку в дослiдженнi (вивченнi) цiує неповторностi й спрощуу
собi завдання, вдаючися в трактуваннi живого матерiалу до
загальних iнтерпретацiй, що фактично стоять поза досвiдом
субукта. А це може бути пiдставою для визначення професi-
оналiзму психолога-практика з огляду на його iнструментальнi
спроможностi обуктивувати внутрiшнi причини неповторних
викривлень логiки свiдомостi. Крiм того, логiку несвiдомого, яка
спричинюу викривлення розуму, свiдомостi, ми не схильнi роз-
глядати лише в площинi (як "гратку"), бо вона функцiонуу й
по горизонталi (як "монiтор вiдхилення"), й по вертикалi (з
усiма єє фiло- та онтоперсдумовами). Тобто для нас важливi
взаумозвязки несвiдомого зi свiдомiстю. Й саме в цьому кри-
ються й секрет єє обуктивування, й секрет успiшноє психоко-
рекцiйноє роботи практичного психолога.

У своєй практицi ми (як i А. Менегеттi) теж придiляумо
надзвичайно велику увагу "образам" як у вербальному Єх описi,
так i в художньому зображеннi в психомалюнках, проте вважа-
умо недоцiльним наповнювати цi образи вербальним змiстом,
який стоєть поза досвiдом самого Єхнього автора, навiть якщо це
у результатом довготривалого дослiдницького шляху вченого.
Ми в своєй практицi неймовiрно високо цiнуумо дiалогiчну вза-
умодiю з автором, що наповнюу його образи вiдповiдною (не-
повторною) семантикою. Лише за таких умов ми можемо
покладати надiю на пiзнання iндивiдуальноє неповторностi ло-
гiки несвiдомого, тодi вона набувау сили променя лазера у здiйс-
неннi операцiє, нацiленоє на нiвелювання викривлень розуму
(свiдомостi) субукта.

У звязку з тим, що в практичнiй роботi зосереджууться
увага на встановленнi контакту мiж свiдомими й несвiдомими
аспектами психiки, то й матерiал, на якому розгортауться пси-
ходiагностично-корекцiйна робота, народжууться завдяки "свi-
домiй" активностi субукта в групi. Тому, якщо для А. Менегеттi
сни у центральним обуктом, на якому будууться психотерапiя,
то для нас сни завжди у допомiжним матерiалом. У центрi
уваги - спонтанна, невимушена дискусiя в групi, рольова гра,
психодрама й малюнок.

Для нас важливо наладнати мости мiж свiдомим i несвiдомим,
збiльшити силу свiдомостi людини через пiзнання нею власних
несвiдомих аспектiв психiки, єє логiки, що зумовлюу особистiснi
проблеми. Завдяки такому поглибленому усвiдомленню роз-
ширюються можливостi субукта в попередженнi викривлень ро-
зуму, в переорiунтацiє енергiє (що використовувалася в органiзмi
на витiснення та опори) - в конструктивнi життустверджуваль-
нi справи, що ведуть до соцiального успiху, адаптацiє. А. Мене-

геттi (основоположник онтопсихологiє), пiдкреслюючи важли-
вiсть для людини такоє iнстанцiє в єє психiчно-структурнiй орга-
нiзацiє, як "iн-се", вказуу на єє неусвiдомлюванiсть. (Воно (iн-се)
не усвiдомлюуться свiдомим людським "Я".)

Основною метою психотерапiє у повернення людини до кон-
такту з "iн-се", який вона втрачау у звязку з утiленням у неє
"монiтора вiдхилення". Враховуючи, що "iн-се" вказуу шлях до
метафiзичного вимiру й, можна вважати, що це шлях до пред-
метiв, неприступних чуттувому досвiдовi, зокрема до Бога. Зро-
зумiло, чому "iн-се", хоч i "втiлюуться в повсякденному життi,
залишауться трансцендентним" .

Психокорекцiйна робота в групi АСПН передбачау розши-
рення свiдомостi, а це означау рух "угору", а не "вниз". Тому
на противагу метафiзичним цiлям онтопсихологiє, ми через пси-
хокорекцiю прокладаумо стежку для розвитку дiалектичних
можливостей субукта, якi реалiзуються з допомогою чiткiшого
и правильнiшого вiдображення реальностi власного буття, а не
вiдступом вiд нього.

Невербальна взаумодiя, психомалюнок та iншi прийоми, якi
ми створюумо тут же, в групi, залежно вiд психодiагностичних
потреб ситуацiє "тут i тепер", сприяють "матерiалiзацiє" психiч-
ноє реальностi та ЄЄ вивченню. За нашого пiдходу психокорек-
цiйнии процес не лише набувау iндивiдуальноє неповторностi
для кожного, але й знiмау песимiстичне ставлення до можли-
востей конструктивних змiн особистостi.

Нашi погляди вирiзняються в самiй сутi розумiння "монiтора
вiдхилень". Емпiричний матерiал, одержаний нами, переконли-
во показуу, шо логiка несвiдомого - не що iнше, як трансфер
усiує iсторiє життя. Для нас це надзвичайно багато важить, бо,
розкриваючи генезис логiки несвiдомого, яка зумовлюу "ви-
кривлення розуму", ми саме в цих каузальних моментах уба-
чаумо витоки психокорекцiйного ефекту, в чому, природно, нам
допомагау психоаналiз.

А. Менегеттi з незрозумiлих для нас причин iдеалiзуу "iн-се",
бо повернення до нього, налагодження контакту з ним постау
метою терапевтичноє роботи.

Викривлення свiдомостi (розуму), зумовленi "монiтором
вiдхилень", вiн не пiддау аналiзовi в планi генезису а значить,
не використовуу. Його позицiя така: "В даний момент для нас
байдуже, чи був цей механiзм (монiтор вiдхилення. - Т. Я.}
закладений у людину в вiддаленому минулому, чи вiн кон-
струюуться й приводиться в дiю сучасною з нами позазем-
ною цивiлiзацiую, яка, очевидно, спiвiснуу з нашою планетою" .
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88