потом через оннй огонь прескакуют»
(Полное собрание русских летописей.— Т. 2.— СПБ.—
1845).
Про те, що в багатьох місцевостях свято Купайла
забувалося через переслідування владою, з жалем
писали дослідники ще в кінці минулого століття: «Ве-
личне слов'янське свято Купала з вечірніми багаттями,
з обрядовим перескакуванням через вогонь, із качанням
запаленого колеса в річку, з хороводами і піснями все
більше і більше відходить у забуття» (Киевская стари-
на.— 1890.— Кн. XXXI).
І все ж цей прекрасний народний звичай повністю не
зник — хай у поодиноких селах, та зберігся в основних
рисах аж до нашого часу.
Кругом Мариноньки ходили дівоньки.
Стороною дощик іде, стороною...
% Та й на мою роженьку червоную...
Цей славнозвісний купальський танок записано не
так давно — у 50-х роках учасниками художньої самоді-
яльності Печеніжинського Будинку культури на Харків-
139
щині. Відтоді він незмінно входить до репертуару Дер-
жавного Українського народного хору ім. Г. Верьовки,
чаруючи своєю красою шанувальників народного мис-
тецтва як у нашій країні, так і за її межами. А скільки
ще таких перлин зберігає народна пам'ять, не кажучи
вже про друковані джерела!
Поетичний купальський звичай, з його яскравими
атрибутами — плетенням вінків та гаданням на них,
фантастичними русалками, що виходять на берег річки
при світлі місяця, стрибання через вогонь, пісні, хорово-
ди, ігрища — все це дуже вдячний матеріал для сценіч-
ного втілення. Тож природно, що його охоче викорис-
товують як професіональні, так і любительські хори,
танцювальні ансамблі.
Ми ж, глядачі, милуємося красою мистецтва і спо-
глядаємо його, не замислюючись над тим, що це не
казка, а саме життя нашого народу в минулому. І пев-
но, вже змирилися з тим, що з творців культури пере-
творилися на споживачів.
А якщо задуматися: чи справді в цьому ідеал і межа
наших можливостей? А чи не можна зробити цю красу
часткою нашого побуту? Адже її створили не поети, не
композитори і не режисери, а сам народ, і на сцену во-
на перейшла з життя.
То ж чи обов'язково малювати на сцені декорації з
річкою та вербами, лаштувати хитромудрі «вогнища» з
червоної матерії, лампочок та вентиляторів? А може,
простіше було б вийти гуртом на берег річки чи ставка
і влаштувати не імітацію свята, а справжнє живе свято
з живими вінками, квітами, справжньою водою, вогни-
щем, піснями та хороводами?
Ясна річ, до свята слід підготуватися, вивчити за-
здалегідь якусь частку з тих пісенних надбань, що їх
створив народ. У простому двоголосному викладі ку-
пальські пісні й хороводи можна розучити будь-яким
пересічним хором, головне, що тут потрібно,— це заці-
кавленість і творча ініціатива самих учасників.
Саме так зробили учасники самодіяльності с. Де-
леньків Тальнівського району на Черкащині: від стар-
ших людей вони перейняли цілу низку купальських
пісень, вивчили їх і влаштували справжнє свято на лоні
природи, почавши його поетичною купальською піснею
«Ой вийди, вийди, молодице».
Прикладом дбайливого ставлення до кращих народ-
них звичаїв і вмілого поєднання їх із сучасністю може
Ш
бути село Велика Рача Радомишльського району на
Житомирщині. Головним організатором і «душею»
фольклорних свят у цьому селі є вчителька Євгенія
Федорівна Іовенко. Вже понад 20 років тут щороку
влаштовується свято Купала.
Починається воно біля клубу — довкола заквітчано-
го деревця дівчата водять купальські танки. А в цей час
на конях із заквітчаними гривами хлопці їздять по селу
і запрошують усіх на свято. Далі воно переноситься на
стадіон. По дорозі біля хат учасників свята зустрічають
старші жінки традиційними купальськими піснями. На
стадіоні запалюють вогнище, влаштовують спортивні
ігри та забави. А завершується свято увечері на ставку:
молодь плаває на човнах, співає різних пісень, дівчата
пускають вінки на воду... Старші ж люди також свят-
кують, зібравшись групами по кутках села на подвір'ях.
З 1984 р., після багаторічної перерви, свято Купала
поновилося і в Києві, одночасно в кількох парках.
Влаштовують його по-різному: і у вигляді театралізова-
них вистав, і у вигляді масових гулянь на народнопі-
сенній основі, за участю всіх присутніх, як це має місце
в Гідропарку.
...Зібравшись на березі річки, дівчата плетуть вінки.
А з ними й старі жінки також — для своїх дітей та ону-
ків. Ніби сама собою з уст зринає задумлива мелодія
«Заплету віночок, заплету шовковий». Поступово коло
співаків зростає, з різних районів міста на свято при-
бувають нові учасники — усі в народному одязі, з квіта-
ми, з вінками. Поступово збирається великий хор, який
має підготовлений до свята репертуар.
Пісні на диво 'оригінальні — їх не сплутаєш ні з
якими іншими, як і саме свято. Особливо вирізняється
серед них «Купала на Йвана», вона сприймається як
музична емблема всього свята. Та поряд із піснями в
4-голосній обробці, колектив має у своєму репертуарі і
прості пісні та хороводи, призначені для масового
вжитку. До них приєднуються всі охочі і на основі та-
ких пісень утворюється могутній імпровізований хор.
Але це не прийшло відразу само собою — протягом кіль-
кох років колектив поступово збагачував свій реперту-
ар, розвивав підупалі традиції масового побутового спі-
ву, виховуючи водночас свого активного слухача.
...З'являються музики, починаються масові танці,
ігри, хороводи. Тут і традиційна «Маринонька» з вінка-
ми довкола заквітчаного деревця, і жартівливі пісні-
141
пересмішки хлопців та дівчат, і масовий «Кривий та-
нець».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68