— Ми дівчину приймемо, приймемо.
Ой дід Ладо, приймемо, приймемо.
(Зап. в с. Губча Старокостянтинівського р-ну Хмельниць-
кої обл.).
А тепер задумаймось. Чому в кінці гри забирають
дівчину? Що це означало? Що це була за гра?.. Навес-
ні, коли посівна завершувалася, хороводи та ігри мо-
лоді продовжувалися. Але все це набирало зовсім ін-
шого змісту. Тоді уже кожна дівчина вибирала собі
милого, а кожен хлопець — милу. Тобто, молоді шукали
собі пари, все це відбувалося на лузі, біля річки. Бу-
вало, що родичі або дівчата не хотіли віддавати паруб-
кові дівчину. Тоді доводилось її відвойовувати, давати
викуп — ось як у нашій грі «Просо».
Може, найдавнішою піснею, яка дійшла до нас, є
«Подоляночка». «Біжи до Дунаю, бери дівку скраю»,—
закликає пісня. Це те, що лишилося з давнього моло-
діжного обряду.
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона сіла, тут вона впала,
До землі припала,
Сім літ не вмивалась, бо води не мала.
Ой устань, устань, подоляночко,
Ой устань, устань, молодесенька,
Вмий своє личко, личко біленьке,
Біжи до Дунаю, бери молоденьку,
Бери ту, що скраю!
Ця гра, як і «Просо», поширена по всій Україні.
А на Тернопільщині є гра «Мила», дуже подібна до
«Проса». Хлопці стають проти дівчат і ведеться діалог.
Хлопець викликає силу, обіцяє викуп, а дівчата не да-
ють (показую фрагмент гри):
— А я хліба напечу, напечу,
С%ою милу викличу, викличу!
— А ми хліба роз'їмо, роз'їмо,
Твою милу не дамо, не дамо,
— А я пива наточу, наточу,
Свою милу викличу, викличу.
— А ми пиво вип'ємо, вип'ємо,
125
Твою милу не дамо, не дамо.
— А я перстень покочу, покочу,
Свою милу викличу, викличу.
А ми перстень на палець, на палець,
Твою милу у танець, у танець.
— А я перстень із пальця, із пальця,
Свою милу Із танця, із танця.
Хороводи, ігри, забави («Жучок», «Кладочка»,
«Зайчик») продовжувалися на лузі, у селі, на вигоні,
коло села. А весна уже переходила в літо, природа бу-
яла, цвіла. Як писала Леся Українка, «Зелений шум,
веселая луна». Настала пора заплітати зеленого шума
(це образ розквітлої природи, вітру). Давайте ж і ми
заплетемо, щоб швидше прийшло до нас літо!
Діти водять хоровод.
Ой нумо, нумо в зеленого шума,
Шума заплетемо, гуляти підемо.
Ой шум ходить, по воЗі бродить,
А шумиха рибу ловить.
Що зловили, те п-сопили,
Дочці шуби не купили.
Ой жди, доню, до суботи,
Буде шуба ще й чоботи.
Субота минає, а шуби немає,
А шумиха із шумом гуляє!
(Зап. в с. Гнідин Бориспільського р ну Київської обл).
От і зустріли ми весну за давнім українським звича-
єм, відтворили пісні, магічні танці та ігри, яким, може,
більше тисячі років.
А тепер давайте перенесемося в сучасність, у наше
село. Що збереглося на сьогоднішній день від тих дав-
ніх обрядів? Як зустрічали весну в Гнідині? Хто роз-
каже?
Один учень: — У нас перед тим, як розпочати гу-
ляння на вулиці, дівчата збиралися гуртом і йшли па
луг. Там, де мали бути їхні ігри й табави, дівчата за-
копували горщик з кашею і співали:
На нашу, хлопці, на нашу,
Несіте пшона на кашу.
Та будем кашу варити.
До себе хлопців манити,
До себе хлопців манити,
З гори камінь котити.
Як покотився камінець
Та до Галочки в рукавець.
Як покотився камінець,
Коли то Іванко-молодець.
(Зап. Л. В. Іваннікова від Марії Юхимівни Борисенко,
1914 р. н., с. Гнідин).
126

Кашу закопували, щоб привабити хлопців. У давні
часи це була жертва матері-землі, яка мала благосло-
вити молодих на любов.
От бачите, як глибоко в давнину сягають наші
пісні. Які вони прекрасні! В цих піснях наше коріння,
краса, талант, мудрість народна. То ж давайте берегти
їх, співати, давайте вивчимо ці пісні, які знають наші
бабусі.
Л. В. ІВАННІКОВА.
ЗЕЛЕНІ СВЯТА
Давні обряди пошанування природи, звичаї
пам'яті про померлих
Урок розпочинається прослуховуванням запису
пісні — веснянки, що побутує на Волині.
Попід мостом риба з хвостом,
плавають качата. (2)
Що й у нашому селі,
Хорошії дівчата. (2)
Не так тії великії,
Як ті молодії, (2)
Бодай вони всі діждали
Святої неділі. (2)
Попід мостом риба з хвостом,
Плавають лебеді. (2)
Що й у нашому селі
Хлопці, як ведмеді. (2)
Не так тії великії,
Як ті молодії, (2)
Бодай вони не діждали
Святої неділі. (2)
(Зап. М. Я. Ратушний в с. Пркичі Любомльського р-ну
Волинської обл.).
Учитель. Що ж го за Свята Неділя, про яку спі-
вають весною, якої мали діждати дівчата?
Учень. Зелена, або Клечальна Неділя.
Учитель. Справді, йдеться про Зелені Свята, про
так звану Русальну, або Клечальну Неділю — свято пе-
реходу весйи в літо. Та неділя починала в язичників
ряд свят, які складали Русальний Тиждень.
А що то за неділя, хто знає? Чому вона так нази-
вається?
— Тому що зеленню прикрашали подвір'я, хату.
127
— А чим саме прикрашали?
— У нас і по всій Київщині збирали пахучі трави
і встеляли ними підлогу в хаті, особливу перевагу на-
давали любистку. Ним, пахучою м'ятою, шовковою тра-
вою клечали вікна, образи, покуть.
— А надворі?
— Надворі клечали деревом — липою, кленом. Ста-
вили гілки на воротях, стежки устеляли травою.
Учитель. У нас на Хмельниччині також відзнача-
ються Зелена Субота і Неділя. Пригадується мені з
дитинства, як баба встеляла хату і сіни запашним та-
тарським зіллям. Чи знаєте, чому так називається?
Може с інша назва цієї пахучої рослини?
— Аїр.
— А які ще цікаві звичаї були на Київщині?
— У Вишгородському районі (с. Жукин) палили
колесо. У кожному хуторі це колесо прикрашали кві-
тами, а потім намагалися його запалити, цікаво — хто
перший запалить.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68