Четверту сторінку журналу — «Народнопоетичні
символи України» — ведуть українські словесники.
Четверта сторінка
Народнопоетичні символи
України
Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабу-
сина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна,
барвінок — все це наші символи. Рідна хата! Оспівана
в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизова-
на майстрами слова та пензля, вона завжди буде сим-
волом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя
сторона, пахне любисток і м'ята, мальви цвітуть край
вікна...», «Постав хату з лободи, а в чужую не веди»,
«Збудуй хатку з маковини та для любої дівчини», «До-
рога моя хатка, де родила мене матка», «Люди добрі,
хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада», «Своя ха-
та — своя правда, своя стріха — своя втіха», «Де будь,
там будь, а свою хату не гудь», «Де хата не метена,
там дівка йе плетена»... Це лиш часточка із немеркнучих
перлин народної мудрості про отчий дім.
Людина не має права бути безбатченком, завжди
повинна пам'ятати батьківську хату, з якої вона пішла
у велике життя.
4* 51
У композитора Олександра Морозова є задушевна
пісня на слова українського поета Андрія Демиденка —
«Душі криниця». Вона зараз прозвучить у виконанні
дуету учителів української мови та літератури. (Вико-
нується пісня).
ДУШІ КРИНИЦЯ
Висиха душі криниця
1 життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць І
Не поїду у село. І
Приспів:
Двічі
Як побачу рідну хату.
Заяснію, наче цвіт.
Здрастуй, мамо, здрастуй, тату,
І мого дитинства слід.
Двічі
Сяду з вами на порозі,
Поклонюся я землі,
Стану справжнім, як природа,
Як вечеря на столі.
Приспів'
Двічі
/ хоч так мені привітно,
Та щемить душа сама:
Я ще літо, я ще літо,
А в батьків уже зима.
Двічі
' Приспів
Про рушник як один із символів України розпо-
вість учень 10 класу, чия наукова робота «І на тім руш-
никові...» зайняла призове місце на районній олімпіаді.
«7 на тім рушникові оживе все знайоме до болю...»
Ці відомі нам слова Андрія Малишка хвилюють,
бентежать душу. Щаслива доля поета: його «Пісні про
рушник» судилося стати народною. Це, мабуть, найбіль-
ша радість для митця — почути свою пісню з уст на-
роду:
Рідна мати моя, ти ночей недоспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
(Звучить «Пісня про рушник» Платона Майбороди
на сл. Андрія Малишка у виконанні учителя історії)..
52
Рушник. Один із символів України. Рушник на сті-
ні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній
наш символ.
Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку б не
прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в
народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен
символізував мир, злагоду та здоров'я в сім'ї. Все наше
життя проходить поруч із рушником: ушановуємо на-
родження немовляти, виряджаємо у далеку дорогу бать-
ка-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в
останню путь...
Спадають на думку рядки із поезії Максима Рильсь-
кого: «Не бійтесь заглядати у словник». Яке значення
цього слова дає тлумачний словник української мови?
Беру в руки один із томів і читаю: «Шматок декоратив-
ної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; тра-
диційно використовується для оздоблення житла, в ук-
раїнських народних обрядах».
Мабуть, найчастіше рушник використовується у
весільних обрядах. В українській мові існує чимало
фразеологізмів, пов'язаних із весільним рушником. Так>
готувати рушники, дбати рушники, подавати рушники
означає давати згоду на одруження. Ілюстрації цих
фразеологізмів знаходимо у різних жанрах фольклору,
зокрема у піснях:
Ой ти, мати, пораднице в хаті,
Порадь мене, що людям сказати:
Ой чи ж мені по рушнику дати,
Ой чи ж мені людей відказати.
«Ой приїхав козак з України».
Вернутися з рушниками — значить засватати дівчи-»
ну:
Вернулися
Люде з рушниками,
З святим хлібом обміненим...
Таку кралю висватали,
Що хоч за гетьмана,
То не сором.
Т. Шевченко. «Наймичка».
%
Ставати на рушник — брати шлюб, одружуватися:
А хто ж теє відерце дістане,
Той зо мною на рушничок стане.
«Туман яром, туман долиною».
53
І/
За давнім звичаєм, як тільки у сім'ї підростала дів-
чинка, мати змалечку привчала її вишивати рушники,
сорочки, хусточки, передаючи свій досвід:
Ой мамо, голубко, не плач, не ридай —
Готуй рушники і хустки вишивай.
Є. Гребінка.
Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки.
Для цієї роботи використовувалась кожна зручна наго-
да: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися
довгими осінніми та зимовими вечорами, у години від-
починку від польових робіт навесні та восени. Витканий
одяг, скатерки, вишиті сорочки та рушники були свого
роду характеристикою майстерності дівчини, її працьо-
витості.
Вишивання у кожній місцевості відрізняється орна-
ментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерні-
ші кольори — червоний і чорний. Як у Дмитра Пав-
личка:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
(Виконується пісня «Два кольори» Дмитра Павличка
і Олександра Білаша).
Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб
цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою
великої любові і незрадливості.
В українців, як і в багатьох народів світу, є свої
улюблені рослини-символи. Це тополя, барвінок, виш-
ня, верба, калина... Правду каже прислів'я: «Без верби
і калини нема України». А ще народ каже: «В'ється, як
барвінок», «Там криниця, де вербиця», «Дівка, як вер-
ба: де посадиш, там і прийметься», «Не скрізь там вода,
куди хилиться верба», «Зігнувся, як верба над водою»,
«Де не повернешся, золоті верби ростуть», «На вербі
груші, кислиці на осиці».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68