Заарештований 1935 року і
висланий на Соловки. Загинув у концтаборах.
Читець: Із збірки «Земля і воля».
Єдина воля володіє світом,
Веде в майбутнє нас єдиний шлях,
Ми умремо з єдиним заповітом
В непереможних і міцних серцях.
Врятує вроду і себе людина,
Життя зросте над попелом руїн,—
Велика мрія, мудра і єдина,
Не даром дзвонить у всесвітній дзвін.
102
Віки летять, а в неозорім морі
Єдине сонце для землі горить.
І всі колись з'єднаються в просторі —
Людина, звір, і квітка, і блакить.
Читець: Із збірки «Простір».
Вмовляє ніч вогні біляві —
І гомін міста затиха.
Нема пошан ні пишній славі,
Ні темним закликам гріха.
Ти подивись: он,там, за рогом,
Схилився, задрімав візник.
Майдан зоріє так убого,
І лине тінь, і вітер зник.
1 я під подувом розстання
Вертаюсь тихий і сумний.
Я весь задума і вагання,
І смага губ, і втома вій.
1 все зливається в уяві,
1 все згасає у півсні —
Будинки, кінь, вогні ласкаві,
Чуже життя, мої пісні.
Диктор: Євген Плужник.
Ведучий: Із спогадів Галини Коваленко,
дружини поета, громадянки США (демонструється її
портрет): «Одного разу Плужник сказав мені: «Як бути
поетом, то бути великим поетом. Я можу написати щось
надзвичайне... я хворий на сухоти, але я напишу щось
таке, що кожен скаже: «А це Плужник написав».
Читець:
Цвітуть думки, а на слова скупіше...
Я знаю сам — росту. Міняю лист.
...Нехай, кому не ліньки, пише,
Що то, мовляв, запеклий песиміст...
Я ж почуваю так: скажу, бо мушу! —
Хоч щось своє, не казане ніким;
Коли рядкам якимсь звіряти душу,—
Тільки таким!
А там нехай, кому не ліньки, пише,
В словах нудьгу розводячи густу...
цвітуть думки і на слова скупіше...
Росту.
Ведучий: Із спогадів Галини Коваленко: «На
одне із засідань Зеров виманив Євгена і змусив його
ЮЗ
прочитати свої вірші. До них піднявся Максим Рильсь-
кий, обійняв Плужника і сказав: «Ви справжній поет!
Україна була б багата, якби мала десять таких поетів».
А Микола Бажан підписав свою книжку приблизно так:
«Плужнику, тому, чиє одне слово варте тисячі моїх
слів». Після арешту чоловіка Максим Тадейович з бо-
лем говорив мені: «Кого вони засилають! Та вони мозок
України виймають, ногами топчуть... Я ходжу, бачу, як
цвітуть троянди, а це не червоні троянди, то їхня
кров...».
Читець:
Сідало сонце. Коливались трави.
Перерахував кулі — якраз для всіх!
А хто з них винний, а хто з них правий!—
З-під однакових стріх.
Не схибить куля — не стогнатимуть довго.
Подивилися — поле! Ромен з трави...
Передній, мабуть, ходив — так довго човгав:
Черевики скривив.
Сховалось сонце. Сутеніло помалу.
Час би й росі!
А хтось далеко десь генералу:
— Усі.
Читець:
Ніч... а човен —як срібний птах!..
(Що слова, коли серце повне!)
...Не спіши, не лети по сяйних світах,
Мій малий, ненадійний човне!
1 над нами, й під нами горять світи...
І внизу, і вгорі глибини...
О, який же прекрасний ти,
Світе єдиний!
Читець;
Уже вечірні довшають розмови,
Чутніше хід повільних дзигарів...
Віщують тихий затишок зимовий
Сльота і шум осінніх вечорів.
І так приємно знову розгорнути,
Пірнувши весь у цигарковий дим,
Якийсь роман, давно напівзабутий,
І не читати, мріяти над ним!
І довго-дов,'о в лікко не лягати...
А най гто.Іим Некпасов і Барб'е..
104
...А дощ шумить, і вітер волохатий
У шиби б'є...
Ч й т е ц ь:
Мрії від серця відтяв,—
Корінь виснажують віти.
...Мало прожити життя,—
Треба життя зрозуміти.
Може, й поети лиш ті,
Що за юнацтва вже сиві...
...Мрії ж мої золоті,
Мрії ж мої нещасливі!
Диктор: Майк Йогансен.
Ведучий: Один з найбільших майстрів поетичної
мови, ювелір слова, яскравий представник модерного
романтизму 20-х років, поет, прозаїк, перекладач, теоре-
тик літератури і цікавий мовознавець, він був одночасно
і людиною спорту, мисливства, мандрів. 1937 року за-
арештований і засланий до концтаборів, де збожеволів
і був розстріляний.
Читець:
Іще раз, коли
Химерний запах полину,
Мов сиві воли,
Ліниво мандрують за хмар руїни,
Літорослі милі
Цілують похилий убогий шлях,
Старезний шлях
Голубих полів України.
Читець:
Чите
ЦЬ.
Люблю тебе — не знаю слів
Тієї пісні лісової.
Крізь верховини ясенів
Сніжини розтають весною.
Пташиний виклюнеться спів
Із лісовиного спокою...
Хай пронесеться листям спів
І спиниться понад тобою.
І хвилі в літеплі
Тихенько квилили,
Ик син, що снивсь колись
У синю лати ніч
Квилим фі.ч.н;а.ч очей.
105
«Зірки .шлись і лились
Із сІІІІіх-синіх ночей
І десь І/ морі злились
З душами малих дітей».
І во-йно лились і лились
Срібні проміння вій,
Як сон, що снивсь колись
В колисці старих морів
Душі наївн'й моїй.
Диктор: Дмитро Фальківський.
Ведучий: Дмитро Фальківський (справжнє пріз-
вище Левчук) став жертвою типового на свої часи су-
дилища. На початку зими 1934 року, овіяної крижани-
ми вітрами репресій, виїзна сесія військової колегії
Верховного суду СРСР звинуватила 28 представників
української культури «в організації підготовки терорис-
тичних актів проти діячів Радянської влади» і винес-
ла безапеляційний вирок: розстріл. Разом з Дмитром
Фальківським загинули брати Крушельницькі, Григорій
Косинка, Олекса Близько, Кость Буревій. Кривавий
спектакль відбувся в колишньому інституті шляхетних
панянок, переобладнаному під будинок республікансько-
го НКВС (потім — Жовтневий палац культури). Згодом
тут же відбудеться новий знущальний процес над Плуж-
ником, Підмогильним, Поліщуком, Ірчаном, Вражли-
вим, Майфетом, Ковінькою...
Ч ид е ц ь:
Зійшлись обок на багнетах:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68