..
Так тяжко плачу і дивлюсь
я на розстріляне безсмертя,
як на дитя убите мати...
Страшний пройшли ми, друзі, час.
Та як живі вони між нас
і будуть жить на горе кату!..
Безсмертя ж бо не розстріляти!
Голос диктора оповіщає ім'я і прізвище поета, про
якого буде вестись розповідь: Микола Зеро в.
Оператори демонструють через епідіаскоп на екран
портрет визначного діяча української культури, літера-
тури, науки. Учні запалюють свічку пам'яті.
Ведучий: Доля Миколи Зерова трагічна. Один із
найяскравіших талантів українського письменства, лю-
дина франківського взірця, всеосяжний гуманіст, поет,
критик, перекладач, історик і теоретик літератури, педа-
гог, лідер неокласиків, натхненник багатьох унікаль-
них видань»— на 45 році життя, 1935, був заарештова-
ний і звинувачений в керівництва терористичною під-
пільною організацією. З листопада 1937 року його роз-
стріляно в Соловецькій тюрмі. Як сказав поет Василь
Стус,
7* 99
Народе мій, коли тобі проститься
Крик передсмертний і тяжка сльоза
Розстріляних, замучених, забитих
По соловках, сибірах, магаданах...
Ведучий: Прагнучи прислужитися включенню
національної культури в діалог культур європейських,
Зеров наполегливо працював на перекладацькій ниві,
подав немало прикладів геніального відтворення світо-
вих поетичних шедеврів.
В е д у ч й й: Вслухаймося в імена світових класи-
ків, до творчості яких доторкнувся перекладацький та-
лант Миколи Зерова! Лукрецій, Катулл, Вергілій, Го-
рацій, Тібулл, Овідій, Пушкін, Лєрмонтов, Бунін, Брю-
сов, Купала, Міцкевич, Міріам, Петрарка, Гете, Бай-
рон, Беранже, Бодлер. І всі переклади — з мови ори-
гіналу! Воістину диво-дивнеє!
Учні читають переклад поезії О. Пушкіна «Пам'ят-
ник».
Я пам'ятник собі поставив незотлінний,
До нього вік не заросте людська тропа,
Що перед ним чоло і камінь непокліннии
Александрійського стовпа?
Ні, я не ввесь умру. У лірнім заповіті
Душа переживе видимий мій кінець,
І славен буду я, допоки в білім світі
Лишиться хоч один співець.
4
Полине гомін мій скрізь по Русі великій,
І знатиме мене усяк її язик,
1 гордий внук слов'ян, і фінн, і нині дикий
Тунгуз, і степовий калмик.
І довго житиму я в пам'яті народу,
Що добрі почуття я лірою плекав,
Що в мій суворий вік я звеличав свободу
І за подоланих, благав.
О музо! наслухай господнього веління:
Не прагнучи вінця, оподаль від борні
Стрівай байдужістю і осуд, і хваління,
І блазня присуди дурні.
Читець: Микола Зеров. Суниці. Сонет.
Верхами сосон шум іде розлогий
І хмарою пухнастою темнить
Високий день і осяйну блакить;
У буйних травах плутаються ноги.
100
Отак би тут упасти край дороги,
Примкнувши вії, і хоча б на мить
Од псів гавкучих солодко спочить,
Од ницих душ, підступства і тривоги.
А там, по хвилі побіжного сну,
Натрапить знов на риму голосну,
На ритми, десь у серці позосталі;
1, соків земляних відчувши міць,
Розплющить очі і зустріть коралі
Таких веселих запашних суниць.
Диктор: Михайло Д р а й-Х мара.
Ведучий: Належав Михайло Драй-Хмара до лі-
тературного угрупування неокласиків. Ядро його ста-
новили Зеров, Рильський, Филипович та Освальд Бур-
гардт (псевдонім Юрій Клен), що згодом емігрував за
кордон. Це й було оте саме «гроно п'ятірне нездоланих
співців», якому присвятив Драй-Хмара сумнозвісний
сонет «Лебеді». Він викликав шалену лють у супротив-
ників. На неокласиків посипались безпідставні звину-
вачення у політичній ворожості до радянської влади.
Живим залишився тільки М. Рильський. Драй-Хмару,
Зерова і Филиповича було репресовано і фізично зни-
щено в сталінських казематах, а їхні твори на тривалий
час вилучено з літературного процесу.
Звучить поезія М. Драй-Хмари.
ЛЕБЕДІ. СОНЕТ
На тихім озері, де мліють верболози,
Давно приборкані, і влітку, й восени
То плюскоталися,.то плавали вони,
І шиї гнулися у них, як буйні лози.
Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози,
І плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни,
Плавці ламали враз ті крижані лани,
І не страшні для них були зими погрози.
О гроно п'ятірне нездоланих співців,
Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри.
Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
Веде щас у світи сузір'я Ліри,
Де пінить океан кипучого життя.
Ведучий У щоденнику Михайла Драй-Хмари
збереглися чотири аркушики, на яких ще не вицвіли
рядки поетичного полину з безпідставних звинувачень у
101
шкідливості пропаганди класичних зразків Давньої Гре-
ції і Риму:
Дарма, що він у тожаку старому
Пив скромний чай, приходячи додому,
1 жив працівником з юнацьких літ,—
Он Муза аж здригнулась, як почула,
Що ті переклади з Гомера і Катул„а
Відродять капіталістичний світ.
Ведучий: Останній вірш поета, що дивом пробив-
ся з-за тюремних ґрат на волю, доносить до нас поетів
біль і правду про трагедію митця.
/ знов обвугленими сірниками
На сірих мурах сірі дні значу,
І без кінця топчу тюремний камінь,
І туги напиваюсь досхочу.
Напившись, запрягаю коні в шори
І доганяю молоді літа,
Лечу в далекі голубі простори.
Де розцвітала юність золота.
— Вернітеся,— благаю,— хоч у гості!
— Не вернемось!— гукнули з далини.
Я на калиновім заплакав мості
І знов побачив мури ті сумні,
І клаптик неба, розп'ятий на гратах,
4 І нездріманне око у вовчку...
Ні, ні, на вороних уже не грати:
Я — в кам'янім, у кам'янім мішку.
(1937).
Диктор: Павло Филипович.
Ведучий: Видатний діяч з групи неокласиків, по-
ет, педагог, критик. Знавець української, західноєвро-
пейських та російської літератур, перекладач французь-
кої та латинської поезії.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68