..
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає.
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає...
Усе питав про рідну Україну, яку любив, над долею
якої плакав сльозами кривавими. А вісті з України при-
ходили дуже і дуже рідко. Тому й розмовляв поет із
зорею, яка могла з неба бачити його рідний край.
Про те, як тяжко жити на чужині, народ склав пісню.
Склали її ті люди, що пішли на заробітки в Канаду.
Як їм там було — може розповісти лише пісня. Це біль,
крик, стогін серця людини, яка втратила рідну землю.
Той, хто склав цю пісню, може, й не повернувся в
Україну. Але пісня повернулася до його земляків, щоб
вилити сердечну тугу. І не можна її слухати без болю,
без сліз.
На чужині тяжко жити,
Мов той камінь підоймитк.
Камінь здійму — відпочину,
На чужині марно згину.
Бо чужина — не родина,
Плаче серце, мов дитина,
Плаче воно, знає чого —
Нема правди ні від кого.
На родині сонце гріє,
На чужині вітер віє.
Вітер віє, траву хилить,
За родиною серце болить.
» Ой, чужино, ти, чужино,
Чого в тобі так студено?
Хоч не вітри, не морози —
Та все в очах гіркі сльози.
Здається, що пісня ця і про нашого поета.
А тепер гляньмо знову на дерево і зробімо висновок
з того, про що ми сьогодні говорили.
Відрізане коріння й окремі гілки. Чому така страшна
чужина людям?
— Бо в них було відтято коріння.
— А що то за коріння?
— То їхній народ.
— Отже, вони відірвалися від свого народу.
А тепер поміркуємо ще так. Якщо кожна людина —
це дерево, то коріння її — той народ, серед якого вона
виросла. І сягає воно глибоко в землю, на якій живе
цей народ, в його історію. Отже, кожному з нас дав
сили для життя наш народ. Це наше коріння. І, віді-
рвавшись від нього, ми, звичайно, не зможемо жити.
А тепер скажіть, чим же сильний і нездоланний був
наш Шевченко? Чому роки заслання не зламали його?
— Тому, що він був глибоко зв'язаний із своїм
народом.
— Справді! Він виріс із нього, народ давав йому
сили, усе життя він був з ним міцно кровно зв'язаний.
І тому ніяка ворожа воля не була страшна поетові. Ве-
ликий український народ дав світові великого поета і
зберіг його пісні, думи, сльози. Для народу він також
був святим, це ви знаєте, то й сьогодні в Гнідині майже
в кожній хаті є вишитий портрет Тараса Григоровича
Шевченка.
Отже, пам'ятайте, що людина, яка відірвалася від
рідного народу, зневажила його, його історію, його
пам'ять — а це пам'ять поколінь! — завжди приречена
на загибель, як дерево, яке втратило своє коріння.
А тепер знову гляньмо на дерево і уявім собі, що це
родове дерево нашого українського народу. Коріння
сягає глибоко в землю, на якій він жив споконвіку. Що
в тому корінні?
— Пам'ять!
— Пам'ять народу, його історія, його минуле.
— А якщо коріння відтяти? Що станеться з на-
родом?
— Це буде народ без пам'яті, без історії.
— Чи зможе такий народ існувати? Чи буде він уза-
галі народом?
— Ні, народ без минулого, без пам'яті, без історії —
не народ.
— Так, це вже просто населення. Це люди, в яких
немає нічого свого, нічого святого. Такий народ легко
10
поневолити як фізично, так і духовно,— він не зможе
себе боронити. Цих людей легко зробити рабами, особ-
ливо рабами духовними — нав'язати їм чужу мову, чужі
пісні, чужих богів, чужі звичаї, чужий одяг... Людей
били палицями по голові — і люди втрачали пам'ять,
ставали безпам'ятними, корилися чужій волі.
Те саме сталося із нами, з нашим народом. Почина-
ючи з Катерини II і аж до інквізиторів XX століття, всі
намагалися підрубати це родове дерево. І ворогам вда-
лося це зробити. І дивіться, що тепер маємо!! Що для
нас святе? Якою мовою розмовляємо?
— Суржиком або російською.
— Чиї пісні співаємо?
— Чужі, а своїх не знаємо.
— Чиї танці танцюємо?
— Негритянські.
— Чию музику слухаємо?
— Західну.
— Чий одяг носимо?
— Закордонний. І зневажаємо свій. Вишита сороч-
ка — це сором, а імпортними джинсами хизуємося!
— Чи знаємо ми свою історію, свої традиції? Чи
знаємо і бережемо землю, на якій живемо?
— Ні.
— То який же висновок? Підтято родове дерево на-
шого народу. Ми вже майже нічого не маємо. Ми вже
просто безбатченки, Івани-безрідні, люди без батьків-
щини... Що ж з нами буде?
Це велика трагедія нашого народу. Страшна траге-
дія. Біду цю передбачала ще Леся Українка в «Лісовій
пісні», осудивши тих нащадків Лева, які зрубали ста-
рого прадуба, знищивши тим самим родове праслов'ян-
ське наше дерево.
Але ще не все втрачено. Ще є надія. Ще є люди, які
знають пісні, казки, вміють вишивати, знають нашу
історію... Чи житиме народ наш, чи зникне з лиця землі,
залежить від нас із вами. Від того, як ми зуміємо збе-
регти свою мову, свою пісню, свою культуру, свій дух.
Тож не даймо всохнути родовому дереву нашого на-
роду!
^ Не цураймося,
признаваймося,—
небагацько нас є!
Л. В, 1ВАНН1КОВА.
11
РІД, РОДИНА, РІДНЯ
Підсумковий урок в 4 класі
Мета: підсумувати набуті знання з теми, виховувати
повагу до роду, родоводу, родини; працювати над за-
своєнням термінів і понять; оспівувати й опоетизовувати
предків.
Кожне ж дерево з плоду свого пізнається.
Біблія. Матф., 7. 18.
Вчитель: Дорогі діти! Підсумуємо сьогодні все ви-
вчене про рід, родину, рідню і відчуємо серцем їхню
значущість у житті кожного з нас. Що ж означає слово
«рід»?
Учень: Рід — це одне чи ряд поколінь, які пішли від
одного предка: рід по маминій лінії, рід по батьковій
лінії. Наші прадіди уявляли життя людей на землі як
велетенське Дерево Роду.
Учитель: Свій маленький листочок на цьому Дереві
має кожен із вас. Люди завжди берегли пам'ять про
своїх прадідів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68