Старий-старий і молодий;
В одного: — Сину!— з-під кашкета...
В другого: — Батьку. пг~)'~Г,д'>..
Зійшлись і стали на хвилини,
Схрестили погляди на ми/ь,—
Кашкет мовчить і жде на сина,
А син осикою тремтить.
На перекошені обличчя —
Не біль, не втома — дикий сказ:
— Хоч би вже швидше!.. Хоч би швидше!..
Хоч би за раз!..
І довго б ждали два багнети
(В очах кривавий перелив),
Та хтось іззаду з кулемета
Обох скосив...
Читець:
Десь за стіною вітер стеле
Та все мені: — шу-шу!.,шу-шу!..
106
А я ніяк, ой леле,—
Своїх думок не придушу.
Майне одна — неначе крига,
А друга — ніби водограй,
І от — життя, мов книга:
Бери й читай.
Хай сторінки мої нерівні
Й незграбно зверстані рядки,
Бо в книгу дні мої мандрівні
Життя вписало од руки.
І от тепер перегортаю,
Перебираю кожну мить:
Іще й не жив, а добре знаю
Це слово: жить...
Лесь за стіною вітер стеле
Та все мені: шу-шу!.. шушу!..
І я колись, ой леле!—
Рядок останній допишу...
(Звучить грамзапис пісні «Чуєш, брате мій» («Жу-
равлі» Богдана Лепкого).
Заключне слово виголошує учителька україн-
ської мови та літератури:
— Тужливий образ журавлів, що відлітають у вирій
і помруть на чужині, далеко від рідної землі, перегуку-
ється із долями всіх репресованих, засланих у Сибіри,
Соловки, Магадани... Як геніально передбачив Василь
Стус (читає напам'ять),
Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
Ве передчутті недовідомих верств,
Що жив, любив і не набрався скверни,
Ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя
Своїм стражденним і незлим обличчям.
Як, син, тобі доземна уклонюсь
І чесно гляну в чесні твої вічі
І в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Усі вони*поріднились з рідним краєм у смерті. І щоб
відтворити цілісну картину розвитку літературного про-
цесу того часу, ми маємо прочитати й оцінити те, що
протягом століть і десятиліть приховувалось від наро-
ду за сімома замками внаслідок політичних перестої,^г
і ^ульгарно-соціологічних звинувачень. Нам треба ви-
вчити тернистий шлях розстріляних і засланих, ошель-
мованих і забутих мучеників національної культури.
ЛІТЕРАТУРА
1. Атом серця. Українська поезія першої половини XX ст. Упо-
рядкування, передмова, примітки Юрія Коваліва.— К.: Веселка,
1992.
2. Воловець Л. І., Дунаєва О. М. Українська література: Під-
ручник для 11 кл.— Львів: Світ, 1994.
3. Донцов Дмитро. Дві літератури нашої доби.—Львів, 1991.
4. Драй-Хмара Михайло. Вибране.— К.: Радянський письмен-
ник, 1969.
5. Жулинський Микола. Із забуття — в безсмертя.— К.: Дніп-
ро, 1990.
6. ...З порога смерті... Письменники України — жертви сталін-
ських репресій. Випуск перший. Упорядник О. Г. Мусієнко.— К.:
Радянський письменник, 1991.
7. Иогансен Майк. Поезії.— К.: Радянський письменник, 1989.
8. Брюховецький В'ячеслав. Микола Зеров.— К.: Радянський
письменник, 1990.
9. Клен Юрій. Вибране.—К.: Дніпро, 1991.
10. Мороз-Стрілець Тамара. Голос Пам'яті. Спогади.— К.: Ра-
дянський письменник, 1989.
11. Письменники Радянської України. 20—ЗО роки. Нариси
творчості.— К.: Радянський письменник, 1989.
12. Плужник Євген. Поезії.— К.: Радянський письменник, 1988.
13. Скирда Людмила. Євген Плужник. Літературний портрет.—
К.: Дніпро, 1989.
14. Суцс Василь. Дорога болю.—К.: Радянський письменник,
1990.
15. Українське слово. Хрестоматія української літератури та лі-
тературної критики XX ст. У трьох книгах,—Кн. 1.—К.: Рось,
1994.
16. Фальківський Дмитро. Поезії.— К.: Радянський письмен-
ник, 1989.
Г, К. ДМИТРЕНКО.
«УКРАЇНО МОЯ, УКРАЇНО,
Я ДЛЯ ТЕБЕ НА СВІТІ
ЖИВУ»
Літературно-мистецький вечір
Вечір відкривається виконанням пісні Тараса Пет-
риненка «Україно!»
Дороги іншої не треба,
Поки зорить Чумацький шлях.
Я йду від Тебе і до Тебе
По золотих Твоїх стежках.
Мені не можна не любити,
Тобі не можна не цвісти.
Лиш доти варто в світі жити,
Поки живеш і квітнеш Ти.
Україно, Україно!
Після далечі доріг
Вірне серце Твого сина
Я кладу Тобі до ніг.
Бо ми кохаєм до нестями
І ще не скоро наш кінець.
Ще, може, нашими серцями
Розпалим тисячі сердець.
Ще свічка наша не згоріла.
Ще наша молодість при нас.
А те, чи варте наше діло,
То скажуть люди, скаже час.
На сцену виходять ведучі та читці.
Ведучий:
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
(М а к с й м Р й л ь с ь к й й)
Читець:
Україно моя, моя люба Вкраїно,
Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?—
109
Чи про те розкажу, як тебе я люблю,
А чи піснею горе твоє я присплю,
Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина,-
Чим тебе заспокою я — бідна людина, —
Скажи, моя люба Вкраїно.
Вкраїно моя! (Павло Тичина)
Читець:
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Громотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
(Василь Симоненко)
Ведучий: І ми разом із Максимом Рильським,
Павлом Тичиною, Василем Симоненком, іншими
письменниками нашої славної України хочемо побути
на самоті зі своєю матір'ю-батьківщиною — Україною.
Ведучий: Кожен визначний митець слова —
справжній син своєї матері України, залишив нам, на-
щадкам, свої одкровення — зізнання в любові до Укра-
їни.
Ведучий: Вслухаймося в їхнє палке, пристрасне,
щире поетичне слово.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68