Читці:
1. Тарас Шевченко:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
2. Тарас Шевченко:
Свою Україну любіть, любіть її...
Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
3. І в а н Ф р а н к о:
Ні, хто не любить всіх братів,
110
Як сонце Боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
4. Л ес я Українка:
До тебе, Україно,
Наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде вона урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллєтьс-І.
5. Любов Забашта:
Є щось святе в словах мій рідний край.
Для мене — це матусі пісня ніжна,
І рідний сад від квіту білосніжний,
І той калиновий у тихім лузі гай.
Для мене — це твої стежки й мої,
В містах і селах стоптані любов'ю,
Й пісень людські прозорі ручаї,
Усе, що серцю рідне невимовна.
Ного історія... В ній стільки гіркоти!
І тим ріднім мені ти, краю рідний,
Що вже назад поламані мости,
І день встає, як райдуга, погідний.
6. Євген Маланюк:
Знаю — медом сонця, о Ладо,
В твоїм давнім тілі — весна.
О, моя степова Елладо,
Ти й тепер антично-ясна.
А між нами простір — гураганом.
Хоч вдихнуть, хоч узріть тебе де б...
Половецьким, хижацьким ханом
Полонив тебе синій степ.
Десь там квітнеш вишневим цвітом,
Десь зітхаєш в веснянім чаду,
А мені ти — блакитним містом
В золотім полудневім меду,—
А мені ти — фата моргана
На пісках емігрантських Сахар —
Ти, красо землі несказанна.
Нам немудрим — даремний дар!
(Виконується пісня «Україночка» — муз. Г. Татар-
ченка, сл. А. Демиденка).
Ведучий: Людина має завжди пам'ятати, звідки
вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого
народу, його мову, культуру. На думку видатного ро-
111
сійського письменника Миколи Чернишевського, «можна
не знати тисячі наук і бути освіченою людиною, але не
любити історію свого народу може тільки людина не-
розвинена розумово».
Ведучий: Знання мови народу, серед якого жи-
веш,— ознака культурної, освіченої людини, знання рід-
ної мови — священний обов'язок кожного.
Ведучий: Із сивої глибини віків бере початок
наша мова. Шлях її розвитку — це тернистий шлях бо-
ротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ пережила
наша рідна, наша невмируща мова, мужньо витерпівши
наругу, знущання, заборони.
Читець:
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
II, як дух степів, гарячу,
І осліпити, й повести
На чорні торжища, незрячу.
Читець:
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу Безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт мідний,
Але свій дух велично гідний,
Як житнє зерно, берегла
(Максим Рильський).
Читець: «Мово рідна! Красо моя! В тобі мудрість
віків і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху,
і переможний гук лицарів твоїх у днину побідну, і пісня
серця дівочого в коханні своїм; в тобі, мово, неосяжна
душа народу — його щирість і щедрість, радощі й пе-
чалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його!»
(Сергій Плачинда).
Ведучий: Видатне місце у розвитку української
літературної мови посідає безсмертний полтавець —
Іван Петрович Котляревський.
Читець:
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий,
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.
(Максим Рильський)
112
Читець:
Недавно, недавно у нас в Україні
Старий Котляревський отак щебетав;
Замовк, неборака, сиротами кинув
І гори, і море, де перше витав,
Де ватагу пройдисвіта
Водив за собою,—
Все осталось, все сумує,
Як руїни Трої.
Все сумує,— тільки слава
Сонцем засіяла.
Не вмре Кобзар, бо навіки
Ного привітала.
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
(Тарас Шевченко)
(Сцена освідчення Возного Наталці за
п'єсою Івана Котляревського «Наталка Полтавка»).
Читець:
/ цвіт весняний — літній овоч
На дереві життя давав,
І Пушкінові Максимович
Пісні вкраїнські позичав,
І де сміявсь Іван Петрович,
Тарас Григорович повстав.
(Максим Рильський)
Ведучий: Під геніальним пером великого Кобза-
ря українська мова не тільки заграла всіма барвами
своїми, а й запалала гнівним вогнем протесту, заясніла
великою силою любові. З вершин світової культури, з
найглибших глибин людської совісті і правди він, Про-
метей українського слова, закликав:
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте
І за неї, безталанну,
Господа моліте.
(Лунає мелодія «Думи мої» на бандурі).
%
Читець: Тарас Шевченко. Поетичний заповіт
нам, нащадкам,— «І мертвим, і живим, і ненарожден-
ним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє друж-
нєє посланіє» (читає напам'ять).
— Уроки з народознавства
113
Ведучий: Разом із Шевченком передові сини й
дочки України в чорну ніч реакції та деспотизму влад-
но піднесли свій сильний голос на захист українського
народу, його самобутньої культури, мелодійної мови.
Ведучий: Іван Нечуй-Левицький, Пантелеймон
Куліш, Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко,
Павло Грабовський, Михайло Драгоманов, Леся Укра-
їнка, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Бог-
дан Лепкий, Олександр Олесь, Микола Вороний, Воло-
димир Винниченко, Володимир Самійленко...
Читці:
/. Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності дощами,
Мандрівника Сковороди,
З припорошілими саквами,
Що до цілющої води
Простує...
2. Благословен мечів ясних
Огонь, отчизни охорона,
Іржання коней бойових,
Морських походів даль солона,
І «Енеїди» владний сміх,
Полтави тихої корона.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68