В Урарту населення однієї з областей спеціально вирощувало коней для особистого кінного загону правителя. В Китаї в II—І століттях до н.е. було створено дві постійні армії: південну і північну. Південна армія вклю-чааа до свого складу сторожу, охоронців правителя, північна — охороняла столицю. Воїни цих двох армій звільнялися від воєнних походів і були на утриманні імператорського двору.
У разі необхідності військо поповнювалося за рахунок ополчення вільного населення. Військова повинність сглян-общпнників була дуже тяжкою, їм доводилося давати не тільки людей, але й поставляти коней, вози, фураж, працювати на будівництві фортець і укріплень. Армії давньосхідних держав були грізною силою. У Єгипті кількість воїнів, які вирушали в похід, могла перевищувати 100 тисяч чоловік.
21
Частина перша
/Історія держави і права _______Стародавнього світу
Ще більш значними були індійські армії. Військо правителя IV століття до н.е. Чандрагупти, наприклад, налічувало 600 тисяч піших воїнів, ЗО тисяч вершників і дев'ять тисяч бойових слонів, і це — окрім бойових колісниць, транспортних та допоміжних частин.
Військовій справі приділялася особлива увага. Для управління військами створювався спеціальний апарат. Верховним воєначальником вважався сам правитель. Були також звичайні воєначальники, начальники колісниць, піших воїнів, кінноти на верблюдах тощо. Серед військових чиновників розрізнялися начальники окремих загонів, молодші воєначальники, командири сотень, десятків і п'ятірок. У Китаї найважливіші питання вирішувала військова рада, засідання якої відбувалися в храмі предків правителя. У Стародавній Індії подібна рада налічувала ЗО членів і поділялася на шість відділень, які відали підготовкою окремих родів війська.
Величезних успіхів у країнах Стародавнього Сходу досягло військове мистецтво. У VI столітті до н.е. в Китаї з'явився «Трактат про воєнне мистецтво», написаний видатним полководцем того часу Суньцзі. У цьому трактаті були розглянуті найважливіші питання військової тактики та стратегії: сутність і особливості «блискавичної війни», стратегія взаємодії різних родів війська, особливості ведення бою на пересіченій місцевості, в горах, у нічний час, можливість використання під час бою річкових флотилій і т.ін. Дуже детально подібні питання були розглянуті і в давньоіндійському політико-економічно-му трактаті «Артхашастра», де поданий докладний аналіз бойових порядків, які використовувалися в індійській армії.
Судова організація. У давньосхідних державах суд не був відокремленим від адміністрації, хоч і існували суто судові посади. Верховним суддею був цар, правитель — раджа, ван, фараон. Він і ,сам міг розглядати будь-яку справу, а також розглядав скарги на рішення всіх інших судів. Широкими судовими повноваженнями наділявся дворецький (сян, нубанда). Поряд з цим у Китаї до складу центрального апарату входив спеціальний чиновник — сикоу, який займався питаннями суду і покарань, надалі його функції перейшли до тінвея і двох його помічників. Крім цього був чиновник, який відповідав за своєчасний розшук злочинців. У Єгипті спочатку вищим судовим органом була «палата шести», яку очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни, сама розглядала важливі справи. До її складу входили вищі сановники Єгипту. Через деякий час
22
Держава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
виникає судова «колегія тридцяти суддів», до складу якої входили поважні громадяни найбільших міст країни. В Індії вищим суддею в державі був раджа, який вирішував справи разо'м з брахманами і радниками. Замість себе раджа міг призначити вченого брахмана, якому допомагали розглядати справи три судді. У разЧ судового органу виступала також раджа-сабха. Певні судові функції належали наглядачам і дхар-мамахамаграм. Професійні судці, яких призначав правитель, з'являються у Вавилоні в епоху Хаммурапі. Вони здійснювали судочинство ко-легіально: по три, чотири, вісім суддів. Судді мали помічників, які готували справи до слухання, були порадниками суддів.
Судові права мали в усіх державах Стародавнього Сходу представники місцевої адміністрації. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Існував, наприклад, в Індії третейський суд.
Крім державних, існували і жрецькі суди, храмові суди. Вони судили самих жерців та залежне населення, яке проживало на храмових землях.
§ 4. Право в країнах Стародавнього Сходу
Пра
раво давньосхідних країн забезпечувало експлуатацію рабів і нижчих верств вільного населення, відверто проголошуючи нерівність людей.
Спершу джерелом права був звичай, який відповідно до інтересів соціальної верхівки поступово перетворювався на звичаєве право. Проте досить рано з'являються правові збірники. З розвитком держави дедалі більшого значення набуває таке джерело права, як закон, хоч пережитки родового устрою, релігійні, моральні настанови ще довгий час зберігаються в нормах давньосхідного права.
Вже для Стародавнього Єгипту характерним було видання не тільки окремих законів, але й розробка цілих збірників права. До них можна віднести, наприклад, своєрідний кодекс Сеті І (XIV ст. до н.е.), кодекс царя Бокхоріса (VIII ст. до н.е.), який складався з восьми книжок, і т.ін. У Месопотамії XXI століттям до н.е. датуються закони Ур Наму, XX століттям до н.е. — правовий збірник з міста Ешнуни, в XVIII столітті до н.е. з'являються Закони царя Хаммурапі. В Китаї в IV столітті до н.е. сановник царства Вей, якого звали Лі Куй, підготував Книгу законів — Фацзін, що складалася з шести глав.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166