ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
В XIII столітті з'являється збірник зві права — Великий кутюм Нормандії, а слідом за ним приватні за| звичаєвого права — Кутюми Бовезі (1283 р.) та Стародавній І Бретані (1330 р.). .
В Німеччині в Х-ХІУ століттях також переважало звичае во. З'являються і записи судових звичаїв —- Саксонське : Швабське зерцало (XIII ст.).
В Англії до нормандського завоювання основним Дї були записи звичаєвого права: Правда Іне (VII ст.), Правда реда (IX ст.). Вони були аналогічними до записів французі німецького звичаєвого права.
Проте були й інші джерела ранньофеодального права —• і лівські накази і розпорядження, такі як капітулярії франкськії ролів, імунітетні грамоти та ін.
Ще важливішу роль почали відігравати акти королів — орї си, едикти, декларації — з переходом до станово-представї монархії. У Франції джерелом права стають рішення гене штатів, у Німеччині — постанови рейхстагу. В Англії з кінця! століття з'являється особливий вид законів — статути, як зивати акти парламенту, затверджені королем.
Таким же був процес становлення та розвитку феодального права в країнах Центральної та Східної Європи.
В Болгарії, Польщі, Сербії та Чехії основним джерелом права потягом тривалого часу залишався звичай. Правові звичаї були по-ладені і в основу перших записів слов'янського права. Певний вплив розвиток феодального права Болгарії та Сербії зробило право, сусідньої Візантії.
Найвідомішим пам'ятником феодального права в Болгарії є «Закон судний людям», складений 865 року. Поряд з ним у Болгарії діяли церковні збірники права, жалувані грамоти (хрисовули) болгарських царів, а також окремі збірки візантійського права. Джерелом польського феодального права була Польська Правда XIII століття, або, як її ще називали, «Ельблонська книга». Серед офіційних кодифікацій привертають увагу Статути Казимира Великого, що були видані 1347 року. Найбільш раннім записїш звичаєвого права Чехії був Статут князя Кон-рада (ХІ1-ХІІІ ст.). На початку XIV століття була складена Рожмберзька (Розенберзька) книга — приватний запис діючого чеського права.
Наступна стадія в розвитку феодального суспільства знайшла своє відображення в сербському «Законнику благовірного царя Сте-фана» 1349 року. Такий же характер мали приватні пам'ятники земського права феодальної Чехії—«Ряд земського права» (XIV ст.) і «Виклад чеського земського права» пана Ондрія із Дуби (ХІУ-ХУ ст.).
За .часів абсолютної монархії основним джерелом права стають акти королів, які вже не потребують затвердження з боку станово-представницьких органів. В Англії та Франції подібні королівські акти отримали найменування ордонансів. На цей же час припадає і поява систематизованих збірників законів. Так, у Франції 1587 року був виданий Кодекс Генріха Третього. В ХІІІ-ХУШ століттях була опублікована серія королівських законів, так званих великих ордонансів, які по суті провели кодифікацію норм у галузі кримінального права і процеса, торговельного і морського права і т.д.
Серед німецьких кодифікацій заслуговує на увагу «Кароліна», названа так на ім'я імператора Карла V і видана 1532 року. Цей звід !Фимінально-процесуального права призначався для всієї величезної 33 своїм складом імперії, але не був обов'язковим для курфюрстів, 81(1 зберігали свої «споконвічні і справедливі звичаї».
З XVII століття в окремих німецьких державах проводяться свої КоДифікації. В середині XVIII століття видаються Кримінальне уло-*ення І цивільний кодекс в Баварії, 1708 року — кримінальне уло-
112
113
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків
Розділ І
ження ерцгерцогині Марії-Терезії — Терезіана в Австрії. Добре і мим було і Прусське земське уложення 1784 року.
Нормандське завоювання 1066 року стало рубежем у праве розвитку Англії. Політика Вільгельма Завойовника та його ємців сприяла консолідації правових звичаїв і традицій у ме ної правової системи, загальної для всієї країни, яка дістала: найменування «загального права».
Процес розвитку «загального права» в Англії тісно пов'яз політикою централізації нормандських королів. Важливу роль; му відіграла судова реформа Генріха II, внаслідок якої кор влада встановила контроль над правосуддям за допомогою них судців.
Королівські роз'їздні судді, розглядаючи справи, керува основному місцевими звичаями, про які вони дізнавалися від І них, а також практикою місцевих судів. Одночасно судді вк загальні норми і принципи розгляду судових спорів. Повер до Вестмінстера — резиденції вищих судів Англії, вони від кращі з їх точки зору звичаї. Саме так створювалося «загалі во», яке було неписаним і єдиним для всієї Англії.
Норми «загального права» фіксувалися шляхом записів мс них звітів про судові рішення в збірниках судових протоколи званих «Свитках позовів». З кінця XIII століття складалися се тів, або щорічники, які були для них загальною вказівкою.
З появою щорічників з'являється звичай цитувати аналоги дові рішення для підсилення позиції сторін авторитетом судової! тики. Так рішення Вестмінстерських судів зробилися джерелся|| ва. Вони стали розглядатися як право країни, і на них можна ( сплатися в суді на підтвердження того, що така норма справді Певну роль у виробленні «загального права» Англії відіграли І кі накази, які видавалися позивачу за плату. У кожній справі в* ся окремий наказ, де містилося розпорядження шерифу вш» відповідача з тим, щоб задовольнити позивача. В разі невикої вимог шерифа справа розглядалася в суді. Найбільш розповск ми формами позовів, коли видавався наказ, були справи про в» вання землі, про відшкодування збитків, про повернення боргу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166
В Німеччині в Х-ХІУ століттях також переважало звичае во. З'являються і записи судових звичаїв —- Саксонське : Швабське зерцало (XIII ст.).
В Англії до нормандського завоювання основним Дї були записи звичаєвого права: Правда Іне (VII ст.), Правда реда (IX ст.). Вони були аналогічними до записів французі німецького звичаєвого права.
Проте були й інші джерела ранньофеодального права —• і лівські накази і розпорядження, такі як капітулярії франкськії ролів, імунітетні грамоти та ін.
Ще важливішу роль почали відігравати акти королів — орї си, едикти, декларації — з переходом до станово-представї монархії. У Франції джерелом права стають рішення гене штатів, у Німеччині — постанови рейхстагу. В Англії з кінця! століття з'являється особливий вид законів — статути, як зивати акти парламенту, затверджені королем.
Таким же був процес становлення та розвитку феодального права в країнах Центральної та Східної Європи.
В Болгарії, Польщі, Сербії та Чехії основним джерелом права потягом тривалого часу залишався звичай. Правові звичаї були по-ладені і в основу перших записів слов'янського права. Певний вплив розвиток феодального права Болгарії та Сербії зробило право, сусідньої Візантії.
Найвідомішим пам'ятником феодального права в Болгарії є «Закон судний людям», складений 865 року. Поряд з ним у Болгарії діяли церковні збірники права, жалувані грамоти (хрисовули) болгарських царів, а також окремі збірки візантійського права. Джерелом польського феодального права була Польська Правда XIII століття, або, як її ще називали, «Ельблонська книга». Серед офіційних кодифікацій привертають увагу Статути Казимира Великого, що були видані 1347 року. Найбільш раннім записїш звичаєвого права Чехії був Статут князя Кон-рада (ХІ1-ХІІІ ст.). На початку XIV століття була складена Рожмберзька (Розенберзька) книга — приватний запис діючого чеського права.
Наступна стадія в розвитку феодального суспільства знайшла своє відображення в сербському «Законнику благовірного царя Сте-фана» 1349 року. Такий же характер мали приватні пам'ятники земського права феодальної Чехії—«Ряд земського права» (XIV ст.) і «Виклад чеського земського права» пана Ондрія із Дуби (ХІУ-ХУ ст.).
За .часів абсолютної монархії основним джерелом права стають акти королів, які вже не потребують затвердження з боку станово-представницьких органів. В Англії та Франції подібні королівські акти отримали найменування ордонансів. На цей же час припадає і поява систематизованих збірників законів. Так, у Франції 1587 року був виданий Кодекс Генріха Третього. В ХІІІ-ХУШ століттях була опублікована серія королівських законів, так званих великих ордонансів, які по суті провели кодифікацію норм у галузі кримінального права і процеса, торговельного і морського права і т.д.
Серед німецьких кодифікацій заслуговує на увагу «Кароліна», названа так на ім'я імператора Карла V і видана 1532 року. Цей звід !Фимінально-процесуального права призначався для всієї величезної 33 своїм складом імперії, але не був обов'язковим для курфюрстів, 81(1 зберігали свої «споконвічні і справедливі звичаї».
З XVII століття в окремих німецьких державах проводяться свої КоДифікації. В середині XVIII століття видаються Кримінальне уло-*ення І цивільний кодекс в Баварії, 1708 року — кримінальне уло-
112
113
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків
Розділ І
ження ерцгерцогині Марії-Терезії — Терезіана в Австрії. Добре і мим було і Прусське земське уложення 1784 року.
Нормандське завоювання 1066 року стало рубежем у праве розвитку Англії. Політика Вільгельма Завойовника та його ємців сприяла консолідації правових звичаїв і традицій у ме ної правової системи, загальної для всієї країни, яка дістала: найменування «загального права».
Процес розвитку «загального права» в Англії тісно пов'яз політикою централізації нормандських королів. Важливу роль; му відіграла судова реформа Генріха II, внаслідок якої кор влада встановила контроль над правосуддям за допомогою них судців.
Королівські роз'їздні судді, розглядаючи справи, керува основному місцевими звичаями, про які вони дізнавалися від І них, а також практикою місцевих судів. Одночасно судді вк загальні норми і принципи розгляду судових спорів. Повер до Вестмінстера — резиденції вищих судів Англії, вони від кращі з їх точки зору звичаї. Саме так створювалося «загалі во», яке було неписаним і єдиним для всієї Англії.
Норми «загального права» фіксувалися шляхом записів мс них звітів про судові рішення в збірниках судових протоколи званих «Свитках позовів». З кінця XIII століття складалися се тів, або щорічники, які були для них загальною вказівкою.
З появою щорічників з'являється звичай цитувати аналоги дові рішення для підсилення позиції сторін авторитетом судової! тики. Так рішення Вестмінстерських судів зробилися джерелся|| ва. Вони стали розглядатися як право країни, і на них можна ( сплатися в суді на підтвердження того, що така норма справді Певну роль у виробленні «загального права» Англії відіграли І кі накази, які видавалися позивачу за плату. У кожній справі в* ся окремий наказ, де містилося розпорядження шерифу вш» відповідача з тим, щоб задовольнити позивача. В разі невикої вимог шерифа справа розглядалася в суді. Найбільш розповск ми формами позовів, коли видавався наказ, були справи про в» вання землі, про відшкодування збитків, про повернення боргу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166