у внутрішніх спра-' V іноземних, військових, військово-морськпх і фінансах. Помічники родзю були молодші державні радники. Вони відали гвардією гуна, охороною палацу, поліцейським апаратом, стежили за васала-
сегуна. Існувало також чотири відомства: 'фінансів, у справах релігійного управління, у справах міста Едо, у справах інших великих міст, гегунат Токугави спирався на розгалужений апарат таємної політичної поліції. П'ять генеральних поліцейських інспекторів стежили за всіма вищими сановниками, їх помічники — за нижчими прошарка-Юі дворянства і особливо за настроями селян і мешканців міст. Були утворені також дорадчі збори — ходзесе. Вони складалися з вищих чиновників чотирьох відомств і таємної поліції.
Місцеве управління феодальної Японії не залишалося незмінним. У ранньофеодальний період країна розподілялася на провінції, якими управляли губернатори (кокусі). Провінції були поділені на повіти (гун). У VII столітті з'являються об'єднання п'яти селянських дворів (гохо).
За часів розвинутого феодалізму в місцевому управлінні відбулися зміни. Так, Мінамото призначив в усі провінції своїх чиновників — сюго. їм була надана адміністративна, судова і поліцейська влада. У розпорядженні сюго були і військові гарнізони. Таким чином, імператорських чиновників відсторонили від місцевого управління.
Надалі проблема місцевого управління була вирішена по-новому. На периферії, у володіннях уряду — бакуфу, керівна роль переходить до намісників сегуна, яким були надані судові і фінансові повноваження.
Японські князівства в період останнього сегунату були автономними одиницями. З дозволу сегуна ними управляли князі. У кожному з таких князівств був свій уряд, який очолювали канцлери (каро), кожен протягом одного місяця, їм були підпорядковані чотири відом-^а, які розпоряджалися фінансовими, релігійними, судовими і по-ЛІЦейськими справами.
Нижчою адміністративною одиницею була сільська громада, яка Розділялася на п.'ятидвірки. До адміністрації села входили староста, Ого помічник і так званий «представник селян», який насправді за-*|йцав інтереси сільської верхівки. Інколи скликалися сільські сходи. Ри сільському управлінні знаходився також поліцейський — банта.
Спочатку армія в Японії комплектувалася на основі військової винності. Однак 192 року ситуація змінилася. Військова повинність уІІа скасована, більш того, селянам взагалі було заборонено мати
141
Частина друга
Історія держави і правв~ ___Середніх віків
^феодальна дерзкава і право вкраїнах Азії та Африки
\
Розділ II
зброю. Інтереси панівної верхівки захищають тепер феода жини. Виникає і розвивається новий самурайський стан. Спо Японії судових установ як особливих державних органів не: ло. Суд не був відокремленим від адміністрації. Судові ф> конували як місцеві, так і центральні органи влади. Надалі в І організації відбуваються зміни. Найвищі судові ПОВНОЕ мує сегун і дорадчі збори (ходзесе), які відповідно до вважалися три дні протягом місяця вищим судовим органе функції мали й інші органи. Так, найважливіші справи рада трьох різних відомств. Право суду належало губерна чальникам повітів.
Державний лад Арабського халіфату можна визначити І ратичну монархію. Ісламська релігія і ісламська держава ( дільними. Пророк Мухаммед—духовний глава усіх мус> тому він і наділявся політичною владою.
На чолі Арабського халіфату стояв халіф — спадк рока». В його руках була зосереджена як духовна, так і св да. Перші халіфи обиралися мусульманською знаттю, протеї влада халіфа стає спадковою.
Головним помічником і радником халіфа був візир, поСІ часто передавалась у спадщину. Впливовими чиновниками І начальник охоронців халіфа, який також відав поліцією, ос .сановник з контрольними функціями.
Центральними органами державного управління були < галузеві відомства — дивани. Остаточно вони оформля Омейядах. Диван військових справ займався постачанням і < ням армії. Тут складалися списки людей, які входили до с« стінного війська. Диван внутрішніх справ контролював органи. Особливі функції виконував диван поштової службйи! ймався справами пошти і державних вантажів, керував будівяг шляхів, караван-сараїв і т.ін. Окрім усього, ця установа * виконувала функції таємної поліції.
Територія Халіфату була розділена на провінції (Іспанія,* Сирія і т.д.), на чолі яких стояли, як правило, військові наміоі еміри. Призначались еміри самим халіфом, їм підпорядкову| війська, місцевий адміністративний, фінансовий і судовий: Помічниками емірів були наїби.
У містах була своя, система управління. Очолював її ] тасиб наглядав за ринками. Були також начальники поліції,
кої охорони. Кадій очолював міський суд. Значну роль у містах відігравало мусульманське духівництво.
Збройні сили арабів складалися з двох частин: постійного війська і загонів добровольців — «борців за віру». В столиці і великих містах були розташовані відбірні частини. Халіфи створювали кінну гвардію з вихованців-рабів (тюрків, слов'ян та ін.). їх називали гулямами.
Судові функції в Халіфаті були відокремлені від адміністративних. Місцева влада не мала права втручатися в рішення судових органів.
Верховним суддею вважався глава держави — халіф. У цілому ж відправлення правосуддя було привілеєм духівництва. Вища судова влада належала колегії найбільш авторитетних мусульманських богословів. Від імені халіфа вони призначали місцевих суддів (кадіїв) із представників мусульманського духівництва.
Середньовічні африканські держави — Гана, Малі, Сонгай, Ка-нем-Борну — за своїм державним устроєм були імперіями, їх централізація залишалася досить відносною, через те що міцна економічна сдність була тут відсутня.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166