Переділ країни потребував масового переселення індусів, сикхів та інших немусуль-ман до Індії, а мусульман — до Пакистану. Це викликало вибух ворожнечі, почалися бійки, погроми. Загинуло понад п'ятсот тисяч чоловік. Тридцятого січня 1948 року був убитий Ганді, але убивство лише підштовхнуло розвиток подій. Двадцять шостого січня 1950 року, в День незалежності, Індія була проголошена суверенною демократичною республікою. Була введена в дію Конституція Індії, затверджена в листопаді 1949 року.
За формою правління Індія є парламентарною республікою з вищим законодавчим органом парламентом. Він складається з двох
388
Розпад ко.'іоніаьпих імперій ~\ утворення нових незалежних держав
Розділ II
палат — Народної палати І Ради штатів. Депутати Народної палати обиралися на п'ять років шляхом прямих, загальних виборів за мажоритарною системою. Рада штатів формувалася шляхом непрямих виборів — колегією вибірників, кожні два роки склад верхньої палати оновлювався на одну третину.
Глава держави — президент—обирався і нині обирається на п'ять років колегією вибірників. Він призначає прем'єр-міністра, членів Верхбвного суду, Генерального прокурора, губернаторів штатів. Президент має право «вето» по відношенню до законів, прийнятих парламентом, право дострокового розпуску Народної палати, в період між сесіями парламенту може видавати укази, що мають силу закону.
Однак президент діє «за порадою» уряду Індії на чолі з прем'єр-міністром. Рада міністрів відповідальна не перед президентом, а перед Народною палатою. На практиці прем'єр-міністр відіграє особливо важливу роль.
Досить складним, за Конституцією^ було місцеве управління, яке зберегло риси колоніального правління. Усі індійські штати розподілялися на три групи — А, В і С. До першої групи належали штати, де існували законодавчі збори з однією або двома палатами, а главою виконавчої влади був губернатор, призначений президентом. У другу групу входили штати, де главою виконавчої влади був радж-прамукх, обраний місцевими князями. До групи С належали штати, де законодавчі органи мали обмежені права.
Конституція проголошувала права і свободи громадян: рівність усіх перед законом, свободу совісті, обіцяла державну допомогу у випадках безробіття, старості, хвороби. Заборонялася дискримінація за мотивами релігійної або кастової належності. Були заборонені торгівля людьми, примусова праця, праця дітей до чотирнадцяти років на фабриках або в шахтах. Держава обіцяла зробити все необхідне для забезпечення права на працю, освіту тощо.
Основні зміни у праві буржуазних країн
\
Розділ III
Розділ III
ОСНОВНІ ЗМІНИ У ПРАВІ БУРЖУАЗНИХ КРАЇН
§ 1. Джерела права
Вс
^ступ капіталізму в постіндустріальну фазу свого розвитку, його перетворення на державно-монополістичний капіталізм обумовили в період новітньої історії помітну еволюцію правової системи буржуазного суспільства.
У XX столітті зберігаються, як і раніше, дві основні системи буржуазного права: континентальна і англосаксонська. Процеси оновлення і ускладнення правового матеріалу торкнулися кожної із систем.
Зростання нормативного правового матеріалу, поява значної кількості нових правових актів вимагали в країнах континентальної правової системи проведення великих кодифікаційних робіт. Так, у Франції уряд Четвертої республіки ввів у дію дев'ятнадцять своєрідних кодексів: аграрний, виборчий, шляховий, трудовий, пенсійний тощо. У країнах англосаксонської правової системи подібний процес відбувався шляхом своєрідної інкорпорації —. видання узагальнених законодавчих актів. В Англії, наприклад, отримала розповсюдження практика укладання консолідованих актів, які об'єднували в собі раніш видані законодавчі положення з внесенням окремих змін (Акт про крадіжки 1968 року, Акт про кримінальне право 1967 року та ін.). У Сполучених Штатах, починаючи з 1926 року, складається федеральний Звід законів, який оновлюється кожні п'ять років.
Серед правових джерел у XX столітті значно зростає питома вага делегованого законодавства — актів органів виконавчої влади. Широко використовується в цей час судова практика, відбувається переплетення цивільно-правових і адміністративних методів правового регулювання. Посилюється взаємодія правових систем різних держав, зростає вплив міжнародно-правових норм на внутрішнє право окремих держав.
Усі ці риси і закономірності правового розвитку в період Новітньої історії виявляються в різних галузях права.
§ 2. Цивільне право
Д-:
І країн континентальної системи права (Франція, Німеччина, Італія) у XX столітті домінуючим джерелом, як і раніше, залишається закон, і передусім кодекс. Подекуди зберігаються досі старі добре відомі цивільні кодекси, однак величезна кількість доповнень, новел і т.ін. інколи зводять їх дію нанівець. Така доля спіткала, наприклад, Французький цивільний кодекс 1804 року. Неодноразово йшлося про розробку нового цивільного кодексу Франції. У 1974 році була навіть призначена комісія для підготовки кодексу, опубліковані підготовчі матеріали. Але справа ця рухається дуже повільно. Продовжує діяти Німецьке цивільне уложення 1900 року, доповнене цілою низкою законів: про акціонерні товариства, про патенти тощо. Справжнім джерелом права стала судова практика, що, як вважають юристи, заповнює прогалини в законодавстві. Швейцарське цивільне уложення 1907 року, наприклад, прямо рекомендує судцям заповнювати такі прогалини власним рішенням. У Німеччині суддя в такому разі посилається на принцип «доброї совісті», який закріплений у Німецькому цивільному уложенні.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166