Два проекти кодексу розглядав у 1793 році якобінський Конвент: перший з них складався з 695 статей, другий включав двісті дев'яносто сім. Ще один проект Цивільного кодексу був розроблений Директорією, однак і він не був реалізований.
Завдання створення зводу буржуазного цивільного права у Франції вирішив Наполеон. У 1800 році була призначена спеціальна комісія з відомих французьких юристів для розробки проекту кодексу. Підготовлений проект було розіслано вищим судам Франції, які дали про нього позитивний відгук. Після цього проект розглядався Державною радою, Трибунатом та Законодавчим корпусом. Нарешті 1804 року Цивільний кодекс Франції був прийнятий.
Кодекс закріпив найважливіші завоювання Французької буржуазної революції, забезпечив захист приватної власності, інтересів буржуазії. Це був класичний кодекс буржуазного цивільного права. Він відрізнявся стрункістю викладу, точністю і стислістю юридичних формулювань, чіткістю трактування основних інститутів цивільного права.
Кодекс Наполеона, як він став називатися, було запроваджено в завойованих Францією країнах: Голландії, Бадені, Ганновері, Італії та іи. Його вплив позначився на цивільному праві Румунії, Греції,
Частина третя
Історія дерлсави і права Нового часу
Розділ II
Болівії, Гаїті, Домініканської Республіки та багатьох інших країн. Дуже сприяла популярності кодексу його чітка і ясна мова, досконала юридична техніка.
Французький Цивільний кодекс 1804 року складався з трьох книг (2281 стаття), що відображало схему побудови інституцій римського права: особи, речі, зобов'язання. Така структура кодексу в буржуазному цивільному праві отримала назву інституційної.
Перша книга («Про особи») була присвячена насамперед визначенню юридичного статусу фізичної особи. Виходячи з таких загальних принципів буржуазного права, як рівність і свобода, Цивільний кодекс стверджував, що «кожен француз має цивільні права» (ст. 8) і що здійснення цивільних прав не залежить від якості громадянина (ст. 7). Ці положення означали, що цивільна правоздатність розпочинається з моменту народження людини і триває до самої її смерті. Позбавити громадянина правоздатності можна було лише через присудження його до громадянської смерті. Дієздатність надавалася з двадцяти одного року, коли людина визнавалася повнолітньою (ст. 388).
Характерною рисою Цивільного кодексу 1804 року була відсутність у ньому поняття юридичної особи. Пояснювалося це побоюваннями, що під виглядом юридичної особи зможуть відроджуватися цехові та інші феодальні корпорації,
У першій книзі були також закріплені основні принципи сімейного права. Слід мати на увазі, що революційне законодавство внесло серйозні зміни в сімейне право. Головне нововведення полягало в тому, що була скасована чинність канонічного права. Віднині визнавався тільки цивільний шлюб. Обмежена була влада батьків над неповнолітніми дітьми. Революція дозволила розірвання шлюбу шляхом розлучення. Були встановлені мотиви, за якими воно визнавалося можливим, у тому числі й за згодою подружжя.
Однак після революції деякі норми про шлюб та сім'ю були переглянуті. Так, Цивільний кодекс 1804 року значно обмежив можливість розірвання шлюбу, відновив до певної міри і без того значну владу глави сім'ї. Так, відповідно до статті 213 Кодексу Наполеона «чоловік повинен був виявляти покровительство своїй дружині, дружина— послушність чоловіку».
Дуже обмеженими були права заміжньої жінки, їй заборонялося без згоди чоловіка виступати в суді (ст. 215), дарувати, купувати, продавати майно (ст. 217). Дружині належало жити разом з чоловіком і йти за ним усюди, де б він не перебував.
290
Друга книга («Про майно і різні видозмінювання власності») була присвячена основному і найбільш важливому інституту буржуазного цивільного права — праву власності.
Кодекс Наполеона дав класичне визначення права приватної власності: «Власність є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним способом» (ст. 544)'' «власність на річ як рухому, так і нерухому дає право на все, що ця річ утворює, і на те, що природно або штучно поєднується з нею як належне» (ст. 546). Особлива перевага надавалася власнику землі, бо «власність на землю включає власність на те, що зверху, і на те, що знизу» (ст. 552).
Так остаточно було сформульоване у французькому цивільному праві єдине поняття «чистої», необмеженої приватної власності, вільної від усіх феодальних обмежень.
Третя книга («Про різні способи, якими набувається власність») визначала основні принципи іншого важливого для буржуазії інституту цивільного права — права зобов'язання. Замість нерівності та односторонніх привілеїв феодального договірного права були проголошені «свобода договору» і «рівність сторін у договорі». Це означало, що договір віднині установлюється вільним погодженням сторін і що сторони в договорі мають рівні права і обов'язки. При цьому закон формально надавав рівні права як капіталісту, так і робітнику, котрий до нього наймався. Але їх фактична нерівність дозволяла капіталісту односторонньо диктувати умови договору і допо.внювала-ся юридичною перевагою підприємця. «Хазяїну вірять, — було сказано в Кодексі Наполеона, — щодо його тверджень: про розмір оплати, про сплату винагороди за минулий рік» та ін. (ст. 1781). Все це якнайкраще відповідало інтересам буржуазії. Закріплювалася сувора обов'язковість договору для сторін, що його уклали. «Угоди, які були законно укладені, мають чинність закону для тих, хто їх уклав», — записано в статті 1134 Цивільного кодексу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166