У IX столітті до н.е. в Закавказзі на Вірменському нагір'ї в районі озера Ван виникає держава Урарту.
§ 2. Основні риси суспільного ладу
Л/кономічний розвиток. Єгипет, Вавилон, Індія та Китай були економічно розвинутими країнами. Основним заняттям населення досить рано стає землеробство. Скотарство, хоч і відігравало певну роль в економіці, відходить на другий план. Широко розвинені були в цих країнах садівництво та городництво.
Успіхи, що були досягнуті в землеробстві, обумовлювались удосконаленням знарядь праці. Примітивна дерев'яна соха поступалася місцем спочатку бронзовим, а потім залізним знаряддям праці. Наприклад, у Єгипті бронза почала використовуватися ще на початку II тисячоліття до н.е., а в ХУ-ХІ століттях до н.е. стала відомою технологія виготовлення заліза. В Індії та Китаї в середині І тисячоліття до н.е. в джерелах все частіше згадуються вироби із заліза, залізні знаряддя праці.
Конче потрібною умовою землеробства в країнах Стародавнього Сходу була постійна напружена боротьба населення з водною стихією, турбота як про штучне зрошування ланів, так і про запобігання руйнівним наслідкам повеней. Звідси величезний обсяг іригаційних робіт, що їх вели в цих країнах. Тут споруджуються греблі, величезні водоймища, зрошувальні канали, риються колодязі, осушуються болота і т.д. Велика кількість людей була зайнята ремонтом і підтримуванням у належному стані складної і розгалуженої іригаційної системи. Все це вимагало колективних зусиль, сприяло збереженню общинної організації.
Високого рівня у своєму розвитку досягло в давньосхідних краї- 1 нах ремісництво: плавка і обробка металу, прядіння, ткацтво, керамічне виробництво тощо.
Соціальна диференціація. Процес економічного розвитку супроводжувався зростанням соціальних суперечностей, що знаходило свій вияв як у поглибленні розколу суспільства на вільних та рабів, так і в усе більшому відособленні різних соціальних груп серед вільного населення.
Соціальна верхівка, що вийшла з маси рядових общинників, перетворюється на панівний клас. Зосередивши у своїх руках значну кількість рабів, ставши власниками землі, худоби та іншого майна,
Держави і право Стародавнього Сходу
л
Розділ І
захопивши найважливіші посади в державному апараті, що формувався, рабовласницька знать стає економічно і політичне панівною силою. Правляча верхівка була представлена правителем, спадковою аристократією, воєначальниками. Дуже впливовою групою стає жрецтво, яке мало величезні багатства і було монополістом знань. Згодом розвивається нова, майнова знать, подібна до торговців-лихварів Стародавнього Вавилона, так званих тамкарів.
На протилежному полюсі суспільства знаходилась уся маса рабів. Джерела рабства були різноманітними. Найрозповсюдженішим стає військовий полон. У Месопотамії"були навіть особливі табори полонених, звідки їх брали на різні роботи. Однак рабами ставали не тільки військовополонені чужоземці, але й співвітчизники, переможені в міжусобних, внутрішніх війнах. Існували в країнах Стародавнього Сходу і такі джерела, як боргове рабство, продаж батьками в рабство своїх дітей, віддання в рабство злочинців. Проте основним джерелом рабства залишався полон.
Сфера використання рабської праці була досить широкою. Раби працювали в царському, храмовому господарстві, на будівництві різних споруд, доріг, іригаційної системи, в ремісничих майстернях, на рудниках. Значну кількість рабів використовували в домашньому господарстві як домашніх слуг.
До рабів ставилися мов до худоби: їх таврували, відрізали їм вуха, карали на розсуд господаря, аж до смертної кари включно. Рабів приносили в жертву, примушували виконувати найважчу, брудну роботу. Вони у величезній кількості гинули на будівництві пірамід, храмів і палаців, в каменоломнях, їх продавали, дарували, закладали, передавали в спадщину, обмінювали і т.д. Але були і специфічні риси, які відрізняли рабство в країнах Стародавнього Сходу від рабства, що існувало в країнах античного світу.
Так, у Єгипті, Месопотамії, Китаї раб міг мати сім'ю, не поривалися і сімейні зв'язки людини, яка ставала рабом. У Вавилоні деякі категорії рабів (раби палацу або раби мушкенума) мали право одружуватися навіть на вільних дівчатах. Діти від таких шлюбів вважалися вільними. У давньоіндійських правових збірниках сказано, що хазяїну не слід втручатися в суперечки між рабом та його дружиною. Раби могли мати якесь добро і розпоряджатися ним — складати угоди стосовно цього майна, продавати його, здавати в оренду, позичати тощо. За Законами вавилонського царя Хаммурапі, коли вмирав раб, який оженився на вільній дівчині, все, що вони разом з дружи-
10
Частина перша
Історія держави і правії _Стародавнього світу
ною набули з того часу, як оселилися разом (дім, рухоме майно), слід було розділити на дві частини: половину одержував господар рабів, а половину — дружина померлого раба для своїх дітей. У Єгипті в деяких випадках рабам виділялась для обробки ділянка землі, яку можна було передавати в спадщину і навіть відчужувати. У Єгипті рабам дозволялося не тільки скаржитися на жорстоку поведінку чи знущання господарів, а навіть шукати захисту та притулку в храмах. Значно легше, ніж у Греції або Римі, раб у країнах Стародавнього Сходу міг отримати волю.
У давньосхідних державах існував значний прошарок вільних селян — общинників і ремісників. Сільська община була найчастіше об'єднанням великих сімей, які належали до однієї родинної групи, і наявність системи таких общин була типовою рисою давньосхідного суспільства.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166