Вони стежили за колишніми дворянами, жирондистами, складали списки підозрілих, брали Участь у комплектуванні республіканських армій та ін. Якобінці за-°езпечували найсуворішу централізацію і в той же час надавали най-Щиршу ініціативу місцевим органам. Не випадково Комітет громадсь-г° порятунку називав революційні комітети «підоймами, які рухаться волею революції».
Величезного значення в цій системі набув Якобінський клуб з о ^_ гУстою мережею місцевих відділень у різних районах країни.
"Інський клуб Парижа розглядав найважливіші законопроекти,
173
Частина третя
Історія держави І праве Нового часу
"ВиІІчкнеппя оуржутної держави і права
\
Розділ І
що потім вносилися якобінцями до Конвенту, обговорював тури осіб, які висувалися на різні пости в державному апа
Сміливо й рішуче провели якобінці перебудову армії, добровольчих і кадрових частин привело до поєднання ре ного ентузіазму та військового досвіду. Робилося все н< озброїти й спорядити армії. Революційна творчість народних нула ідею всенародного ополчення. Якобінці використали її вадили в життя. «Віднині і аж до вигнання ворогів з території ки, — сказано в декреті «Про всенародне ополчення» від: 1793 року, — всі французи повинні бути в постійній служби в армії». Відповідно до декрету молоді люди йшли жінки і діти працювали в госпіталях, ремісники виготовляли Була також сформована Революційна армія у складі 6000 і 1200 артилеристів для придушення контрреволюції, здій ходів громадського порятунку й охорони продовольства бінській армії виросли майбутні маршали Франції — Лан Массена та ін. Тут проявився і воєнний талант Бонапарта. гато зробили для зміцнення армії комісари Конвенту. Але що забезпечувало успіхи якобінської армії, був револю: зіазм солдатів, почуття патріотизму. Увесь народ був охо межним революційним ентузіазмом, єдиним бажанням б ремоги. Усі французи вважали війну справедливою, оборонні була такою. Революційна Франція захищалася від реакційв хічної Європи. Звідси героїчний патріотизм і чудеса воєнної французів у 1792-1793 роках.
Політичні заходи об'єднали народ, створили дійову с жавного управління. Однак цього ще було замало. Треба бу печити матеріальну основу союзу революційних сил зацікавити народні маси. Це мала зробити система соці мічних заходів, яку запровадили якобінці. Матеріальними,.! економічними умовами перемоги була революційна розправ^ ців з віджилим феодалізмом, швидкий, рішучий перехід уг-~ до буржуазного способу виробництва, до вільного селянс леволодіння.
Наслідки цієї політики якобінців відчув насамперед кий селянин. Те, чого не змогли зробити протягом чотир! революції конституціоналісти та жирондисти, те, за що ' боролося протягом століть, якобінці здійснили в перші після завоювання влади.
у червні 1793 року Конвент видав декрет «Про поділ і продаж емігрантських земель». Землі дворян-емігрантів надходили в продаж П0ібними ділянками з розстрочкою сплати* на десять років. Отже, емігрантські землі мав можливість придбати французький селянин.
Тоді ж був прийнятий і закон «Про общинні землі». Декрет закріплював за общиною землі, що їй належали, надавав можливості їх поділу між усіма членами общини. Такий поділ провадився, якщо третина мешканців висловлювалася за нього. Право одержати ділянку землі діставали жителі комуни, «які мали в ній постійне місце проживання, подушно, незалежно від статі та віку, а також від їх знаходження або відсутності в цей час у межах комуни» (ст. 1). Закон спе-• ціально підкреслював, що орендарі, половники, наймити, слуги мають повне право брати участь у поділі. Згідно зі статтею 12 декрету, «всі жителі користуватимуться як повні власники тими частками, які дістануться їм при поділі». Якобінці не тільки дали можливість селянину стати власником своєї ділянки, а й вжили заходів, щоб земля зберігалася за ним. Тому було заборонено протягом десяти років продавати цю землю або відбирати її за борги (статті 13 і 16).
Сімнадцятого липня 1793 року було видано декрет «Про Остаточне скасування феодальних прав». Суть закону була сформульована у статті 1: «Усі колишні платежі, чиншові і феодальні права як постійні, так і випадкові скасовуються без будь-якої винагороди». Різного роду акти, що підтверджували феодальні права і привілеї, слід було здавати. Вони підлягали спалюванню. Приховування цих документів загрожувало п'ятирічним тюремним ув'язненням (ст. 7).
Таким чином, селянин одержав від якобінців максимум того, що хотів у тих умовах. Він дістав у приватну власність наділ землі, звільнився без усякого викупу від усіх феодальних повинностей. Якщо була можливість, він мав також змогу прикупити ділянку з колишніх ^ігрантських земель.
Іншим було ставлення якобінців до робітників. У цілому якобін-щ здійснювали досить широку програму допомоги нужденним: допомога у зв'язку з безробіттям, старістю, багатодітним сім'ям, створення притулків тощо. Певною мірою це полегшувало становище ської бідноти. Але щодо робітничого класу безпосередньо якобінці Ровадили зовсім іншу політику. Вони зберегли недоторканними всі кони проти робітників. Так, антиробітничий закон Ле-Шапельє Родовжував діяти й за часів якобінської диктатури, хоча його авто-
аРкіза Ле-Шапельє якобінці відправили на гільйотину. Двадцять
174
175
Частина третя
ІІІІнІІІ Іичін.ч .-'Іулідуа>Ін>ї
РОІЛІ.І І
дев'ятого вересня '793 року був прийнятті заю/н про максимум. З метою приборкання спекуляції були встановлені «максі мальні цши на предмети першої погреби. Але водночас законом було введено «максимум або граничну ставку винагороди, платні, заробітної І поденної плані» (ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166