ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
Тут все ще зберіг певні елементи феодальної роздробленості.
Очолював Австрійську державу монарх. Починаючи з XV і ліття австрійські королі ставали германськими імператорами.
Вищим органом влади і управління разом з монархом була' мна рада. Надалі вона була замінена Конференцією, яка на пс XVIII століття перетворилася на постійний орган. Склад Коне] не був точно визначеним. Військовими справами відала пр» Військова рада. У 1760 році була заснована Державна рада, яка| глядала законопроекти, стежила за виконанням законів.
Австрійська монархія була поділена на провінції, на чолі | стояли намісники. Вони обиралися місцевими станово-пред ницькими органами. Річ у тім, що в державах, які входили до ся Австрійської монархії, зберігалися станові збори (сейми), які шували як місцеві, так і загальнодержавні проблеми. УправліІ містах належало міським управам і бургомістрам.
У другій половині XVIII століття австрійські монархи поч водити політику так званого освіченого абсолютизму. Це була < поєднання необмеженої влади монархів з їх намаганнями здій$ перетворення, які були рекомендовані філософами-просвп (Вольтером, Руссо, Монтеск'є та ін.). З цією метою в Австрії: джувалися реформи, які повинні були оновити якоюсь мірою су ний і державний лад. Так, було обмежене, а потім і скасоване І тво, відбулися зміни в судочинстві, провадилися серйозні кодифік роботи, фінансова реформа і т.ін. Але це зовсім не означало ] політикою поліцейської держави, яка провадилася і в Австрії.
§ 5. Феодальне право в країнах Європи
держава і право вкраїнах Європи
\ \
Розділ І
Фе
'еодальне працо франків, Франції, Ангяй»| меччини та країн Центральної і Східної Європи повною мірою І ло усю своєрідність феодального суспільства в окремих єврощ ких країнах, а разом з тим і загальні закономірності, притаманні] витку феодального права взагалі.
Історико-правова наука наголошує на низці характерних рис» дального права, що відрізняють його як від рабовласницького»! і від буржуазного права. Для феодального права європейських і вони будуть такими:
а) основне місце у феодальному праві посідають норми, які регулюють поземельні відносини;
б) феодальне право становить право-привілей. Воно закріплює нерівність різних феодальних станів. Права людини визначаються залежно від того, яке місце посідає Іюна у феодальній ієрархії;
в) феодальне право, маючи становий характер, не знало чіткого розподілу на галузі права. Воно складалося з ленного права, церковного (канонічного) права, міського (магдебурзького) права і т.д.
г) феодальному праву був притаманний партикуляризм, тобто роз'єднаність права, відсутність єдиного права на всій території держави. Звідси характерною рисою феодального права є панування правових систем, заснованих на місцевих звичаях. Винятком була лише Англія, де на всій території держави діяло «загальне право», яке базувалося на судовому прецеденті;
ґ) феодальне право є правом сильного, «кулачним правом». Це було зумовлено тим, що в руках феодалів об'єднувалася земельна власність з політичною владою над залежним населенням і тому вони мали змогу змушувати селян до виконання різного роду по-винностей і придушувати всілякі виступи проти експлуатації;
д) значний вплив на правовий розвиток релігійних догматів приводив до того, що церковні настанови самі перетворювалися на норми права. Наслідком такого явища стала поява особливого церковного (канонічного) права;
е) своєрідністю правового розвитку Західної Європи стало сприйняття, поновлення основних положень римського права. З розвитком у європейських країнах товарно-грошових відносин римське право, яке давало готові рішення для регулювання торгового обороту, було поновлене і почало застосовуватися в Італії, Німеччині та інших країнах. Рецепції підпадало передусім приватне право Стародавнього Риму.
Джерела феодального права не залишалися незмінними протягом усього феодального періоду.
В умовах ранньофеодальної монархії спочатку діяло звичаєве право- Звичаї мали племінний характер, і кожний одноплемінник підпадав *Д Дію звичаїв свого племені незалежно від того, де він знаходився.
У ^-ІХ століттях на території Франкської держави звичаєве пра-почало фіксуватися в різного роду збірниках, відбувається запис зви-1В племен у вигляді так званих «варварських Правд». У франків існу-
110
111
Частина друга
Історія держави і права ____ Середніх віків
держава і право н країнах Європи _
Розділ'1
вало кілька таких правд, бо кожне племінне утворення нама провести свій запис права. Такими були Салічна Правда, Рип • Правда, Бургундська Правда, Аллеманська Правда та інші. У 8( Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, які входили доі ду його імперії і на той час ще не мали записів своїх звичаїв: нормами звичаєвого права варварські правди запроваджували норми права, викликані формуванням феодальних відносин.
Найвідомішою серед варварських правд стала Салічна укладена в правління короля Хлодвіга в кінці V — на початку' ліття. її популярність пояснюється насамперед тим, що салічні^ морські) франки жили на Півночі Європи, далеко від Риму, і • вовий збірник майже не зазнав впливу римського права. За своїм! том — це була збірка дійсно франкського права.
Для франків був характерним національний принцип дії| Тому салічний франк, що учинив злочин не території іншого І (саксів, бургундців тощо), повинен був судитися тільки на норм Салічної Правди.
Подібні збірки правових'звичаєв (кутюмів) діяли у Франі значною була роль кутюмів в окремих регіонах Північної' в Нормандії, Бретані.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166
Очолював Австрійську державу монарх. Починаючи з XV і ліття австрійські королі ставали германськими імператорами.
Вищим органом влади і управління разом з монархом була' мна рада. Надалі вона була замінена Конференцією, яка на пс XVIII століття перетворилася на постійний орган. Склад Коне] не був точно визначеним. Військовими справами відала пр» Військова рада. У 1760 році була заснована Державна рада, яка| глядала законопроекти, стежила за виконанням законів.
Австрійська монархія була поділена на провінції, на чолі | стояли намісники. Вони обиралися місцевими станово-пред ницькими органами. Річ у тім, що в державах, які входили до ся Австрійської монархії, зберігалися станові збори (сейми), які шували як місцеві, так і загальнодержавні проблеми. УправліІ містах належало міським управам і бургомістрам.
У другій половині XVIII століття австрійські монархи поч водити політику так званого освіченого абсолютизму. Це була < поєднання необмеженої влади монархів з їх намаганнями здій$ перетворення, які були рекомендовані філософами-просвп (Вольтером, Руссо, Монтеск'є та ін.). З цією метою в Австрії: джувалися реформи, які повинні були оновити якоюсь мірою су ний і державний лад. Так, було обмежене, а потім і скасоване І тво, відбулися зміни в судочинстві, провадилися серйозні кодифік роботи, фінансова реформа і т.ін. Але це зовсім не означало ] політикою поліцейської держави, яка провадилася і в Австрії.
§ 5. Феодальне право в країнах Європи
держава і право вкраїнах Європи
\ \
Розділ І
Фе
'еодальне працо франків, Франції, Ангяй»| меччини та країн Центральної і Східної Європи повною мірою І ло усю своєрідність феодального суспільства в окремих єврощ ких країнах, а разом з тим і загальні закономірності, притаманні] витку феодального права взагалі.
Історико-правова наука наголошує на низці характерних рис» дального права, що відрізняють його як від рабовласницького»! і від буржуазного права. Для феодального права європейських і вони будуть такими:
а) основне місце у феодальному праві посідають норми, які регулюють поземельні відносини;
б) феодальне право становить право-привілей. Воно закріплює нерівність різних феодальних станів. Права людини визначаються залежно від того, яке місце посідає Іюна у феодальній ієрархії;
в) феодальне право, маючи становий характер, не знало чіткого розподілу на галузі права. Воно складалося з ленного права, церковного (канонічного) права, міського (магдебурзького) права і т.д.
г) феодальному праву був притаманний партикуляризм, тобто роз'єднаність права, відсутність єдиного права на всій території держави. Звідси характерною рисою феодального права є панування правових систем, заснованих на місцевих звичаях. Винятком була лише Англія, де на всій території держави діяло «загальне право», яке базувалося на судовому прецеденті;
ґ) феодальне право є правом сильного, «кулачним правом». Це було зумовлено тим, що в руках феодалів об'єднувалася земельна власність з політичною владою над залежним населенням і тому вони мали змогу змушувати селян до виконання різного роду по-винностей і придушувати всілякі виступи проти експлуатації;
д) значний вплив на правовий розвиток релігійних догматів приводив до того, що церковні настанови самі перетворювалися на норми права. Наслідком такого явища стала поява особливого церковного (канонічного) права;
е) своєрідністю правового розвитку Західної Європи стало сприйняття, поновлення основних положень римського права. З розвитком у європейських країнах товарно-грошових відносин римське право, яке давало готові рішення для регулювання торгового обороту, було поновлене і почало застосовуватися в Італії, Німеччині та інших країнах. Рецепції підпадало передусім приватне право Стародавнього Риму.
Джерела феодального права не залишалися незмінними протягом усього феодального періоду.
В умовах ранньофеодальної монархії спочатку діяло звичаєве право- Звичаї мали племінний характер, і кожний одноплемінник підпадав *Д Дію звичаїв свого племені незалежно від того, де він знаходився.
У ^-ІХ століттях на території Франкської держави звичаєве пра-почало фіксуватися в різного роду збірниках, відбувається запис зви-1В племен у вигляді так званих «варварських Правд». У франків існу-
110
111
Частина друга
Історія держави і права ____ Середніх віків
держава і право н країнах Європи _
Розділ'1
вало кілька таких правд, бо кожне племінне утворення нама провести свій запис права. Такими були Салічна Правда, Рип • Правда, Бургундська Правда, Аллеманська Правда та інші. У 8( Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, які входили доі ду його імперії і на той час ще не мали записів своїх звичаїв: нормами звичаєвого права варварські правди запроваджували норми права, викликані формуванням феодальних відносин.
Найвідомішою серед варварських правд стала Салічна укладена в правління короля Хлодвіга в кінці V — на початку' ліття. її популярність пояснюється насамперед тим, що салічні^ морські) франки жили на Півночі Європи, далеко від Риму, і • вовий збірник майже не зазнав впливу римського права. За своїм! том — це була збірка дійсно франкського права.
Для франків був характерним національний принцип дії| Тому салічний франк, що учинив злочин не території іншого І (саксів, бургундців тощо), повинен був судитися тільки на норм Салічної Правди.
Подібні збірки правових'звичаєв (кутюмів) діяли у Франі значною була роль кутюмів в окремих регіонах Північної' в Нормандії, Бретані.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166