Щось подібне спостерігалось і в Англії, але тільки до нормандського завоювання 1066 року. Тут також королівський двір поступово перетворюється на центр управління країною, а колишні дружинники — на посадових осіб. Серед вищих королівських сановників особливе місце належало королівському скарбнику. Дуже впливовими були і капелани, які відали канцелярією. Зберігалася рада знаті — вітенагемот (вітан — мудрий), яка допомагала королю в управлінні. В графствах, сотнях поряд з королівськими представниками — ел-дорменом і герефою — діяли збори населення як судові і частково адміністративні органи.
Більш різноманітними були державні структури в країнах Центральної та Південно-східної Європи.
Феодальна держава і право \ ____в країнах Європи_______\_
Розділ І
Державний лад Франції в період ранньофеодальної монархії (ІХ-ХПІ ст.)
КОРОЛІВСЬКА
КУРІЯ
(Збори королівських васалів)
У Чехії в ІХ-ХІ століттях монархія повторювала в основному західноєвропейські зразки. На чолі Чеської держави стояв князь. Важливі двірцеві посади заміщалися за рахунок князівських дружинників. Найбільш важливими серед них були посади керуючого князівськими палатами (палатія), верховного скарбника (комірника), керуючих князівськими володіннями (владаря), стайнями (маршалка) тощо. Усі вони складали князівську раду. Інколи князь скликав двірцеві з'їзди. В краях (жупах) влада знаходилась у каштелянів.
Приблизно Х-ХІ століттями датується ранньофеодальна монархія і в Польщі. Вища влада тут також належала князю. При Болеславі Хороброму (992-1025 рр.) верховна влада перетворюється на королівську. Існувала королівська рада із великих земельних магнатів (можновладців), інколи, як і в Чехії, скликалися з'їзди світських і духовних феодалів.
Центральний апарат управління (воєвода, канцлер, комірник, скарбник) складався з осіб, призначених королем. На місцях управління округами передавалося намісникам, управління містами — правителям замків.
82
83
Частина друга
Історія дерлшви і прана Середні* віків
Інакше вибудовувався державний механізм Візантії, яка довгий час була хранителькою державно-правової спадщини античності.
У IV-VII століттях Візантійська держава успадкувала основні риси пізньої Римської імперії. Державу очолював імператор, у руках якого була законодавча, виконавча і судова влада. Централізований характер імперії різко відрізняв Візантію від сучасних їй феодшіьних держав Європи.
Влада візантійського імператора була великою, але не безмежною. По-перше, не було спадковості престолу. Новий імператор обирався сенатом, народом Константинополя (населення столиці збиралося на константинопольському іподромі) і армією. По-друге, існував дуже впливовий орган, що включав верхівку суспільства — сенат. По-третє, величезну роль у державі відігравала Візантійська Православна Церква.
У VIII-X століттях відбувається посилення імператорської влади і припиняються вибори імператорів, втрачає свій вплив сенат. У цей час за імператором закріплюють грецькі титули василевса і ав-тократора (самодержця). З XI століття утверджується перехід престолу в спадщину. Однак надалі, у зв'язку з розвитком феодальних відносин, імператорська вдада починає слабнути.
Для державного ладу Візантії була характерною наявність величезного бюрократичного апарату, як центрального, так і місцевого, з розподілом чиновництва на ранги.
Центральне управління зосереджується в Державній раді — консисторії (пізніше — синкліті). До складу консисторії входили такі особи: два префекти Преторія — керівники місцевого апарату, префект Константинополя — голова сенату, магістр — керівник палацу, квестор — головний юрист і голова консисторії, а також два комітети фінансів.
У ІХ-ХІ століттях структура державного апарату ще більш ускладнюється, кількість відомств доходить до шістдесяти.
Місцеве управління перебувало в руках префектів Преторія, яким були підпорядковані правителі діоцезів і провінцій. У VII столітті утворилися військові округи-феми на чолі зі стратигами, у яких була вся повнота влади, як військової, так і цивільної.
Візантія мала значний вплив на політичний розвиток народів Південної та Східної Європи. Зокрема такі держави, як Болгарія та. Сербія, сприйняли численні візантійські державно-правові інститути. Неабияке значення мало те, що Болгарія виникла на території
Феодальна держака і право _____в країнах Європи _____
л
Розділ І
Структура вищих органів влади і управління Візантії (ІУ-УІІ ст.)
Префект і Префект
Сірійського 1 Східного
Преторія '{• Преторія
Відомство двору
Державна скарбниця
Коміт
Імператорська скарбниця
колишньої візантійської провінції. А в 1018-1187 роках вона взагалі перебувала під владою,Візантії. Дуже схожою була і доля Сербії.
Спочатку на чолі Болгарського царства знаходився хан (князь), який мав титул «івічі» (великий). Йому допомагала рада знаті. Інколи скликалися збори усього народу. Від часів князя Симеона (893-927 рр.) для позначення монарха стали використовуватися візантійські титули — кесар, василевс. Впливовим органом стає постійна рада — синкліт, народні собори (збори) втрачають свою роль.
Особливого значення в управлінні набирає логофет (перший міністр), фінансами відав протовестиарій, великий воєвода здійснював керівництво військом.
У Сербії деякий час зберігалися пережитки племінної демократії. Князь був передусім воєначальником, функціонувало віче. Із своїх дружинників князь призначав воєводу, скарбника, конюшого і т.д.
Починаючи з XIII століття відбувається посилення князівської влади.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166