Розвиток буржуазної держави в XX столітті
\
Розділ І
§ 2. Зміни державного ладу
Великобританія у XX столітті залишається конституційною монархією, яка ґрунтується на принципі розподілу влади. Характерною рисою державного ладу 'е також відсутність писаної конституції у вигляді єдиного документу.
Великобританії, як і США, властива стабільність політичних інститутів і установ. Тому еволюція державного ладу відбувалась або шляхом помірних часткових реформ конституційного характеру, або шляхом модифікації давніх інститутів неписаної конституції (прецедентів, угод). '
Парламент, як і раніше, складається з двох палат: палати общин і палати лордів.
Палата общин обирається на основі мажоритарної системи відносної більшості відповідно до Акту про парламент 1911 року терміном на п'ять років (раніше термін повноважень дорівнював семи рокам). Всього в палаті общин засідає 635 депутатів.
У XX столітті було проведено серію реформ виборчого права. Перша з них відбулася відразу після Першої світової війни. Акт про народне представництво 1918 року надавав виборчі права чоловікам, які досягли повноліття, тобто двадцяти одного року, і відповідали вимогам цензу осілості (шість місяців) або мали «приміщення для ділових занять» (ст. 1). Жінки мали право голосу, якщо вони були не молодші за тридцять років і мали нерухомість з річним прибутком не менш п'яти фунтів стерлінгів або перебували у шлюбі з особою, яка задовольняла останній умові (ст. 4). Отже, новий виборчий закон вводив загальне виборче право для чоловіків і часткове виборче право для жінок.
Акт про народне представництво 1928 року надав жінкам рівні з чоловіками'виборчі права.
Наступний етап у демократизації виборчого права відбувся вже після Другої світової війни. Акт про народне представництво 1948 року вніс зміни в розподіл виборчих округів і скасував подвійний вотум. Віднині кожен громадянин мав лише один голос на виборах. І, нарешті, Актом про народне представництво 1969 року віковий ценз було знижено з двадцяти одного до" вісімнадцяти років.
У XX столітті Великобританія зберігає такий архаїчний інститут, як палата лордів. Право засідати в палаті лордів, за даними 1978 року, мало 1143 пери королівства. Звичайно з'являється на засідання
326
327
Частина четверга
Історія держави і права ___Новітнього ча<у_____
приблизно десята частина лордів. Але, коли потрібно «загальмувати» якийсь законопроект палати общин, приходять 300—400 перів і одностайно голосують «проти».
Намагання обмежити владу палати лордів призвело до появи в 1911 році Акту про парламент. Згідно з цим законом нефінансовий білль, якщо він приймався палатою общин «у трьох наступних сесіях» і кожен раз відхилявся палатою лордів, направлявся королю на затвердження. Виходило, що лорди відтепер мали можливість затримати прийняття нефінансових законопроектів лише на два роки. Однак через певний час довелося вводити нові обмеження палати лордів. У 1949 році Закон про зміну Акту про парламент 1911 року скоротив до одного року термін можливого вето палати лордів щодо нефінансових біллів. З 1958 року встановлюється переважна практика довічного возведення лордів. У 1967 році була зроблена спроба ще більше обмежити палату лордів, скоротивши до півроку термін можливого вето, але вона закінчилася безрезультатно. Однак палата лордів залишається необхідним елементом державного ладу. Середньовічні принципи формування палати лордів у сучасних умовах тільки посилювали її особливу роль, оскільки вона менш залежна від партійного впливу і політичної кон'юнктури.
Корона посідає своєрідне місце в політичній системі Великобританії.
Хоча формально зберігаються різноманітні королівські прерогативи (право вето, право розпуску парламенту, призначення прем'єра тощо), вважається, що реальної влади в британського монарха немає, що практично Великобританією управляє уряд, а точніше прем'єр-міністр, який контролює короля через партійний механізм і парламент.
Справді, в багатьох випадках король реалізує свої повноваження лише за вказівкою уряду (прем'єр-міністра) або за порадою своїх міністрів. Так, монарх — складова частина парламенту, але відвідувати його засідання він може за спеціальним запрошенням. Щорічно король відкриває сесію парламенту, виступаючи з тронною промовою на спеціальному засіданні палат. У цій промові викладається програма дій на наступний рік. Причому король лише зачитує текст, підготовлений прем'єр-міністром. Монарх має право розпустити палату общин з призначенням дати нових виборів, але робить він це тільки за вказівкою уряду. Ще одним важливим повноваженням монарха є право назначати прем'єр-міністра. Фактично прем'єром стає лідер партії, що перемогла на виборах до палати общин. Тому реально король лише офор-
328
Розвиток бурзісуазної держави ~\ е XX столітті \
Розділ І
мляє волю партійної більшості в парламенті. Відповідно до білля про права 1689 року король править тільки у згоді з парламентом і через посередництво парламенту. Король підписує закони і має право вето, хоч не користується ним уже протягом двохсот дев'яноста років. Тому і стверджується, що влада британського монарха на практиці зводиться до «права давати поради, права підбадьорювати і права остерігати».
Однак такого роду висновок не відповідає дійсності. Англійський монарх має значно більшу владу, ніж здається на перший погляд. Найголовніше те, що він — глава держави, який одержує свою владу у спадок (королівський трон переходить до старшого сина, а якщо сина немає — до старшої дочки). Король є особою недоторканною, бо не може підлягати ні кримінальній, ні цивільній відповідальності.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166